Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2015 року Справа № 922/124/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівГольцової Л.А., Кролевець О.А.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 р. (головуючий суддя Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.)та на рішенняГосподарського суду Харківської області від 02.03.2015 р. (суддя Аріт К.В.)у справі№ 922/124/15 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АСС"доНаціонального банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській областіпростягнення 64.235.498,75 грн.,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачаКотванов В.В.,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АСС" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області про стягнення 64.235.498,75 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.03.2015 р. у справі №922/124/15, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 р., в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 2, 6, 15, 25, 28, 36, 47 Закону України "Про національний банк України", ст. 1173 ЦК України, ст. 35 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що через безвідповідальне відношення відповідача до головного обов'язку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці останнім допущено значну дестабілізацію (знецінення) гривні і, як наслідок, спричинено значну матеріальну шкоду позивачу, який в період з 2006-2014 роках був змушений купувати іноземну валюту для розрахунків з контрагентами за курсом, який значно підвищився.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники позивача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство з обмеженою відповідальністю "АСС" (позивач) для забезпечення власних потреб у фінансових ресурсах впродовж 2006 - 2014 років уклало низку договорів із різними банківськими установами України щодо залучення кредитних коштів в іноземній валюті.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління і відповідно до ст. 6 цього Закону та вимог Конституції України його основною функцією є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Однак, за твердженням позивача, відповідач безвідповідально відносився до свого головного обов'язку щодо забезпечення стабільності грошової одиниці, неналежно використовував (або не використовував) нормотворчі, фінансові, технічні важелі впливу, чим допустив значну дестабілізацію (знецінення) гривні та різкі коливання курсу гривня/долар, у зв'язку з чим за період з 2006 року по 2014 рік позивач був вимушений переплатити банківським установам за кредитними договорами, зазнавши матеріальної шкоди у розмірі 64.235.498,75 грн.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.

Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Однак, як встановлено судами, позивач не надав жодного доказу, який підтвердив би бездіяльність Національного банку у забезпечені стабільності національної валюти.

Виходячи з положень ст. 4 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Статтями 6 та 627 Цивільного кодексу України встановлено принцип свободи договору, який, серед іншого, передбачає свободу сторін у визначенні умов договору, зокрема, валюти договору.

А тому позивач при укладенні кредитних договорів мав всі можливості щодо вибору валюти кредитування.

Згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Суб'єктами відповідальності, відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України, є органи державної влади або місцевого самоврядування, в яких реалізується їхня деліктність. Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органами місцевого самоврядування відповідно до ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління.

Також особливий статус Національного банку України визначений в рішенні Конституційного Суду України від 26.02.2009 р. № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України "Про Національний банк України"), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (статті 4, 29, 31, 42 Закону України "Про Національний банк України").

Отже, Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, самостійним у своїй діяльності від органів державної влади, тобто не є суб'єктом відповідальності в розумінні статті 1173 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, має довести наявність всіх чотирьох елементів господарського правопорушення, в тому числі і вини, а посилання позивача на необхідність застосування ст. 1173 Цивільного кодексу України, яка не потребує доведення вини, є безпідставним.

Згідно зі ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про Національний банк України" та відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє стабільності банківської системи.

Однак визначення поняття "стабільність грошової одиниці України" чинне законодавство України не містить, як і не містить певних кількісних та якісних показників такої стабільності.

Крім того, відповідно до ст. 15 Закону України "Про національний банк України" правління Національного банку приймає рішення: щодо економічних засобів та монетарних методів для реалізації Основних засад грошово-кредитної політики відповідно до прийнятих рішень Ради Національного банку із цих питань та необхідності забезпечення стабільності і купівельної спроможності національної валюти; щодо визначення та здійснення валютно-курсової політики, валютного регулювання та управління золотовалютними резервами.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про Національний банк України" основними економічними засобами і методами грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через: 1) визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків; 2) процентну політику; 3) рефінансування комерційних банків; 4) управління золотовалютними резервами; 5) операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з казначейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку; 6) регулювання імпорту та експорту капіталу; 7) запровадження на строк до шести місяців вимоги щодо обов'язкового продажу частини надходжень в іноземній валюті; 8) зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів; 9) емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.

Статтею 28 Закону України "Про Національний банк України" встановлено, що Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках з метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні.

Згідно зі ст. 36 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк використовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує інші інструменти регулювання грошової маси в обігу.

Проте зі змісту вищевказаних норм закону не вбачається обов'язку Національного банку України щодо встановлення на незмінному рівні офіційного курсу гривні по відношенню до долара США чи інших валют.

До того ж, як зазначено судами, позивач не довів факту невірного застосування або незастосування Національним банком України передбачених статтею 36 Закону України "Про Національний банк України" інструментів регулювання грошової маси в обігу.

Також суди дійшли вірного висновку, що рішення Ради Національного банку України №30 від 17.12.2014 р, на яке посилається позивач, не може вважатися належним доказом бездіяльності відповідача у забезпеченні стабільності національної валюти, оскільки зазначене рішення носить внутрішньо-інформаційний характер щодо стану виконання основних засад грошово-кредитної політики та її вплив на соціально-економічний розвиток України за підсумками роботи лише за період з січня по жовтень 2014 р. При цьому це рішення свідчить не про бездіяльність відповідача, а навпаки про те, що Національним банком України в умовах поглиблення значних внутрішніх та зовнішніх ризиків для національної економіки продовжується розробка та запровадження системи антикризових заходів з метою здійснення ефективної грошово-кредитної політики у 2015 році.

Таким чином, позивач не довів, які саме дії, визначені законом, мав вчинити Національний банк України, що свідчить про недоведеність самого факту бездіяльності.

Позивач також не надав доказів вчинення ним дій, спрямованих на зменшення збитків, зокрема реструктуризацію заборгованості на підставі постанови Правління Національного банку України від 03.06.2009 р. №328 "Про заходи щодо забезпечення погашення кредитів". При цьому зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому, не може бути підставою для невиконання зобов'язань за кредитними договорами.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСС" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 02.03.2015 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.04.2015 р. у справі №922/124/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіЛ.А. Гольцова О.А. Кролевець