ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого :                     Кравчука Г.А.,

суддів:                               Дроботової Т.Б., Рогач Л.І.,

в судовому засіданні взяли участь представники:

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі – Адміністрація морських портів України) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, у якій просило визнати недійсним договір про відшкодування витрат на сплату земельного податку № 226-Р (135-В-МИФ-13) від 30.12.2013, укладений між Адміністрацією морських портів України та державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (далі – Миколаївський морський торговельний порт).

Позовні вимоги Адміністрація морських портів України, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та Податкового кодексу України (далі – ПК України), обґрунтовувала тим, що спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та відповідно до ст. 215 ЦК України має бути визнаний недійсним, оскільки Миколаївський морський торговельний порт не наділений правом надання в користування земельної ділянки; сплата земельного податку є обов’язком особи, яка оформила право власності на нерухоме майно, тобто Адміністрацією морських портів України; земельний податок не може бути предметом договору щодо компенсації таких витрат другою стороною.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2016 (суддя Олейняш Е.М.) в задоволенні позовних вимог Адміністрації морських портів України відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 (колегія суддів: Лавриненко Л.В., Пироговський В.Т., Філінюк І.Г.) рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2016 залишено без змін.

Судові акти мотивовані посиланнями на відповідність спірного договору вимогам діючого законодавства та відсутність правових підстав для визнання його недійсним у відповідності з приписами ст. 215 ЦК України.

Адміністрація морських портів України звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.10.2016 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Викладені у касаційній скарзі вимоги Адміністрація морських портів України обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст.ст. 203 215 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, ст. 287 ПК України та ст. 43 ГПК України.

Миколаївський морський торговельний порт скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та надіслав до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Адміністрації морських портів України, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 – без змін. Викладені у відзиві вимоги Миколаївський морський торговельний порт обґрунтовує тим, що оскаржувану постанову прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до вимог діючого законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Адміністрації морських портів України не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

– на виконання положень Закону України "Про морські порти України", розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-р від 04.03.2013 "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" у 2013 році реорганізовано державні підприємства морського транспорту, в тому числі Державне підприємство "Миколаївський морський торговельний порт" шляхом виділу з них стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі;

– відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна право господарського відання на об’єкти нерухомого майна зареєстровано Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в період з 20.03.2013 по 17.02.2016, в зв’язку з чим Адміністрація морських портів України м. Київ в особі Миколаївської філії набуло право господарського відання на нерухоме майно, яке розташоване на земельних ділянках, що перебувають в постійному користуванні Миколаївського морського торговельного порту;

– згідно доручень Міністерства інфраструктури України № 895/16/13 від 05.08.2013 та № 1220/16/11-13 від 16.10.2013, а також п. 2.1 протоколу засідання Колегії Міністерства інфраструктури України від 17.07.2014, підприємством проводяться роботи з інвентаризації, переоформлення та державної реєстрації прав на земельні ділянки, які фактично знаходяться у користуванні Адміністрації морських портів України;

– окремим дорученням Міністерства інфраструктури України № 1220/16/11-13 від 16.10.2013 Адміністрації морських портів України доручено: спільно з підприємствами морської галузі, які реорганізовано (далі – підприємства), провести інвентаризацію земельних ділянок, які забезпечують діяльність Адміністрації морських портів України; за результатами інвентаризації скласти узгоджений акт згідно додатку; підприємствам надати на розгляд до Міністерства інфраструктури узгоджений акт та необхідні документи для надання погодження щодо добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками; Адміністрації морських портів України забезпечити оформлення правовстановлюючих документів на земельні ділянки;

– на виконання розпорядження № 73 від 21.10.2013 щодо оформлення земельних ділянок, які забезпечують діяльність Адміністрації морських портів України та окремого доручення заступника Міністра інфраструктури України № 1220/16/11-13 від 16.10.2013, сторонами у справі було проведено обстеження земельних ділянок, за результатами якого складено узгоджений акт обстеження земельних ділянок станом на 24.10.2013;

– згідно з листами від 27.01.2014, від 12.02.2015, від 26.08.2015, від 26.10.2015, від 05.02.2016, від 30.03.2016, від 13.05.2016, від 27.05.2016, від 20.07.2016, від 19.09.2016, від 27.09.2016, від 20.09.2016, направленими на адресу Міністерства інфраструктури України та Миколаївської обласної державної адміністрації, Миколаївським морським торговельним портом здійснюються заходи щодо отримання згоди органу управління на поділ земельних ділянок, оформлення добровільної відмови від користування земельними ділянками з метою подальшого оформлення земельних ділянок за Адміністрацією морських портів України в особі Миколаївської філії;

– 30.12.2013 між Адміністрацією морських портів України в особі Миколаївської філії (сторона-1) та Миколаївським морським торговельним портом (сторона-2) було укладено договір № 226-Р (№ 135-В-МИФ-13) про відшкодування витрат на сплату земельного податку, згідно якого сторона-1 зобов'язалась здійснювати відшкодування стороні-2 витрат на сплату земельного податку;

– пунктами 2.2 та 2.3 договору сторони погодили, що розмір відшкодування витрат сторони-2 розраховується пропорційно кількості одиниць площі (169 616, 73 кв.м.) оподаткування земельної ділянки, які використовуються стороною-1, відповідно до п. 1.3 цього договору, інформації щодо розташування нерухомого майна, яка наведена у додатку № 1 та схеми користування земельною ділянкою, що наведена в додатку № 2 до цього договору та є його невід'ємними частинами. Податок на додану вартість нараховується відповідно до законодавства України. Відшкодування витрат на сплату земельного податку здійснюється стороною-1 щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, шляхом перерахування грошових коштів з поточного рахунку сторони-1 на поточний рахунок сторони-2 на підставі виставленого стороною-2 рахунку;

– сторона-2 самостійно обчислює суму земельного податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію на поточний рік (п. 2.4 договору).

Приписами частин першої-третьої, п'ятої та шостої ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою встановлений ст. 141 ЗК України, згідно якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

В силу ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти.

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Згідно ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Обґрунтовуючи свої вимоги Адміністрація морських портів України посилаючись на приписи ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України вказує на автоматичне припинення у Миколаївського морського торговельного порту права постійного користування земельними ділянками, які знаходяться під переданими Адміністрації морських портів України у господарське відання об’єктами нерухомості (портової інфраструктури).

Разом з тим, як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, Адміністрацією морських портів України набуто право на нерухоме майно не на підставі цивільно-правової угоди (з зазначенням обсягу та умов переходу права власності/користування до нового землевласника/землекористувача), а внаслідок реорганізації шляхом виділу юридичної особи, що в силу вимог ст. 109 ЦК України зобов’язує орган, який прийняв рішення про виділ, скласти та затвердити розподільчий баланс.

Положеннями ст.ст. 125 126 ЗК України унормовано, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Між тим, судами не встановлено, а матеріали справи не містять доказів припинення у Миколаївського морського торговельного порту права постійного користування земельними ділянками на підставі перелічених в договорі № 226-Р (№ 135-В-МИФ-13) про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 30.12.2013 Державних актів на право постійного користування земельними ділянками та відповідно набуття такого права у Адміністрації морських портів України.

Згідно вимог ст. 286.1 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (п. 14.1.72 ст. 14 ПК України).

Статтею 287.6 ПК України (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору) було встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Проте, 28.12.2014 Законом України № 71-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" до ст. 287.6 ПК України внесено зміни шляхом заміни слів "нерухоме майно" на слова "таку земельну ділянку".

Судами встановлено та наявними в матеріалах справи копіями довідок про сплату податку та звітами по проводках підтверджується, що Миколаївський морський торговельний порт як постійний землекористувач щорічно до 20 лютого подає до органів податкової служби податкові декларації з плати на землю та сплачує земельний податок, натомість Адміністрацією морських портів України не надано доказів сплати земельного податку до органів податкової служби після оформлення права власності на нерухоме майно відповідно до ст. 287.6 ПК України (в редакції, чинній на дату укладення спірного договору). При цьому, судами правильно зазначено про те, що обов’язок платника податків зі сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів не залежить від укладення будь-яких господарських договорів.

Умовами спірного договору № 226-Р (№ 135-В-МИФ-13) про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 30.12.2013 є виключно відшкодування витрат на сплату земельного податку до моменту переоформлення Адміністрацією морських портів України права користування земельними ділянками, що вбачається із п. 7.3.3 даного договору, яким передбачено, що цей договір втрачає чинність у разі оформлення стороною-1 права користування/власності на земельну ділянку.

Встановивши зазначені вище обставини справи та надавши належну правову оцінку відповідності спірного договору № 226-Р (№ 135-В-МИФ-13) про відшкодування витрат на сплату земельного податку від 30.12.2013 вимогам діючого законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність правових підстав для визнання його недійсним та обґрунтовано відмовили в позові.

Доводи касаційної скарги Адміністрації морських портів України наведених висновків не спростовують і не впливають на них. Твердження скаржника про неправильне застосування судами положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України згідно яких відбувається автоматичне припинення у Миколаївського морського торговельного порту права постійного користування земельними ділянками, які знаходяться під переданими Адміністрації морських портів України у господарське відання об’єктами нерухомості, не заслуговують на увагу суду, оскільки як вже було зазначено вище у скаржника виникло право на нерухоме майно не на підставі цивільно-правової угоди, а внаслідок реорганізації шляхом виділу юридичної особи, що відповідно до вимог діючого законодавства вимагає дотримання певних юридично значимих процедур, які закінчуються державною реєстрацією права користування земельними ділянками Адміністрацією морських портів України.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги Адміністрації морських портів України зводяться до переоцінки доказів та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції інстанції, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.12.2016 у справі № 915/845/16 Господарського суду Миколаївської області – без змін.

Головуючий суддя                                                                                Г.А. Кравчук

Суддя                                                                                                    Т.Б. Дроботова

          Суддя                                                                                                    Л.І. Рогач