ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року Справа № 911/4784/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.,- головуючого (доповідача), Мачульського Г.М., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 23.06.2016у справі№ 911/4784/15 Господарського суду Київської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Пересувна механізована колона-43"доВишгородської міської радитретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради"провизнання укладеної додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та визнання його поновленим на новий строкУ судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Ковальчук М.Д. (представник за дов. від 13.12.2016);

від відповідача: Рогова Ю.Г. (представник за дов. від 30.11.2016);

Черепан С.М. (представник за дов. від 30.11.2016);

від третьої особи: Карлов О.Є. (представник за розпорядженням від 16.12.2016);

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство "Пересувна механізована колона 43" (далі позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської міської ради (далі відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунального підприємства "Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради" (далі третя особа) у якому просило суд визнати укладеною з дня набрання чинності рішенням суду додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 17.09.2012, укладеного між сторонами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської Голуб Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 1928, на умовах та в редакції позивача; визнати договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012, укладенимо між сторонами у справі, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928, поновленим до 06.07.2017 на тих самих умовах.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він після закінчення строку договору оренди землі продовжує користуватися земельною ділянкою, а тому в силу положень ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, проте, відповідач безпідставно ухиляється від укладення додаткової угоди до вказаного договору про його поновлення.

Рішенням господарського суду Київської області від 05.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016, у позові відмовлено. Суди визнали, що договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012 не пройшов державну реєстрацію, тому в силу ст. ст. 210, 640 Цивільного кодексу України він є неукладеним, а відтак не може бути визнаним поновленим, позаяк не породжує для сторін прав та обов'язків.

Не погоджуючись із зазначеними судовими актами ПрАТ "Пересувна механізована колона-43" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, та прийняти новий позов про задоволення позову. Скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема вказує, що судами неповно з'ясовані всі обставини справи та помилково застосовані приписи статей 210, 640 Цивільного кодексу України позаяк спірний договір оренди був зареєстрований в управлінні Держземагенства у Вишгородському районі Київської області 15.04.2014 року, що як наслідок призвело до порушення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

При цьому посилається на висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 18.12.13 зі справи №6-127цс13.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним у задоволенні касаційної скарги відмовити з огляду на наступне.

Судами встановлено, що матеріали справи містять договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012, відповідно до умов якого відповідач - орендодавець, на підставі рішення шостої сесії шостого скликання Вишгородської міської ради № 6/24 від 06.07.2011 "Про передачу в оренду земельних ділянок", за актом приймання-передачі передає, а позивач - орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором (п. 1.1 договору), так відповідно до договору об'єктом оренди є земельна ділянка з такими характеристиками: місце розташування - вул. Шевченка-Шкільна у м. Вишгород Київської області; загальна площа - 0,5913 га; цільове призначення - для житлового будівництва; кадастровий номер земельної ділянки - 3221810100:01:143:0154 (п. 2.1 договору).

Договір укладено на 3 роки, до 06.07.2014 (п. 3.1 договору). Пунктом 6.2 договору визначено, що право оренди земельної ділянки виникає після державної реєстрації цього договору.

Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928.

Договір підлягає державній реєстрації в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області.

Судами попередніх інстанцій встановлено і те, що позивач, скориставшись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, звернувся до відповідача із пропозицією від 02.09.2015 № 135 укласти додаткову угоду до договору оренди, проте відповідач відмовився від укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки про його поновлення, вказуючи на те, що таке повідомлення надійшло позивачу з пропущенням термінів, встановлених ЗУ "Про оренду землі" та не було додано проекту додаткової угоди. Зазначене і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 18 Закону України "Про оренду землі", встановлено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації та ст. 20 цього ж Закону зазначено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції, яка діяла на час укладення договору).

Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції від 17.09.2012 р.) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 ст. 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час укладення договору), договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо істотних умов договору оренди землі скріплюють його своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

Верховний Суд України у постанові від 18.12.2013 зі справи № 6-127цс13, на яку посилається і скаржник, визначився, що своє волевиявлення на укладення договору учасник (сторона) правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Отже, право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким є Закон України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тобто, укладаючи договір оренди землі сторони обумовлюють суттєві умови оренди, зокрема право оренди певного об'єкту (земельної ділянки), яке виникає у сторони з моменту державної реєстрації такого договору, проведено у порядку, встановленому законом, тобто з моменту набрання чинності договором.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що даний договір підписаний зі сторони орендодавця та орендаря, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Голуб Л.А., зареєстрований в реєстрі за № 1928, але не містить відмітки про його державну реєстрацію.

Судами встановлено і те, що в договорі оренди земельної ділянки від 17.09.2012 вказано на те, що договір підлягає державній реєстрації в управлінні Держкомзему у Вишгородському районі Київської області, натомість запис щодо реєстрації даного договору в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та прав користування землею управління Держгеокадастру у Вишгородському районі (раніше управління Держкомзему у Вишгородському районі) відсутні.

Відтак судами не встановлено та матеріалами справи не підтверджено посилання скаржника на здійснення державної реєстрації спірного правочину, зокрема в матеріалах справи відсутній відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (права оренди земельної ділянки), не містить відповідних відомостей і копія договору оренди наявна в матеріалах справи, не додано доказів в підтвердження такої реєстрації і до касаційної скарги.

Проте, право оренди пов'язується саме з державною реєстрацією такого договору у порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися стосовно усіх істотних умов договору і це підтверджується письмовими доказами та відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Відповідні приписи частини другої статті 220 ЦК України не застосовуються до правочинів, які підлягали і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України (у редакції, чинній до 01.01.2013) пов'язувався з державною реєстрацією; відповідні правочини не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Згідно абз. 6 п. 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29 травня 2013 року № 11 не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення, зокрема, не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком попередніх інстанцій, що, оскільки договір оренди земельної ділянки від 17.09.2012 не пройшов державну реєстрацію, то в силу зазначених вище вимог законодавства зокрема, ст. ст. 210, 640 Цивільного кодексу України він є неукладеним, а відтак не породжує для сторін прав та обов'язків, і тому такий договір не може бути визнаним поновленим. Відтак суди правомірно відмовили у позові.

З огляду на викладене та враховуючи що порушень норм матеріального чи процесуального права судом касаційної інстанції не виявлено, підстави для скасування законної постанови у справі та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 у справі №911/4784/15 залишити без змін.

Головуючий суддя : Г.П. Коробенко

Судді: Г.М.Мачульський

Л.І. Рогач