Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2015 року Справа № 911/600/15 Вищий господарський суду України в складі колегії суддів:

Овечкін В.Е. - головуючий, Чернов Є.В. Цвігун В.Л.за участю представників: Генеральної прокуратури України Міністерства енергетики та вугільної промисловості України ПуАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" публічного акціонерного товариства "Енергія" Томчук М.О. Притула Г.Ю. Кость О.Г. Іноземцева І.М., Семак О.М.розглянув касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Енергія"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19 травня 2015 рокуу справі№911/600/15 господарського суду Київської областіза позовомзаступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України в особі публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"допублічного акціонерного товариства "Енергія"простягнення 2138978, 45 грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 01.04.2015р. (суддя Ярема В.А.) позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Енергія" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 83297 (вісімдесят три тисячі двісті дев'яносто сім) грн. 47 коп. пені, 11547 (одинадцять тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 47484 (сорок сім тисяч чотириста вісімдесят чотири) грн. 16 коп. 3% річних.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015р. (судді: Чорногуз М.Г., Мальченко А.О., Жук Г.А.) рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015р. змінено та викладено в наступній редакції :

"І. Позовні вимоги задовольнити.

ІІ. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Енергія" (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Промислова, 1, ідентифікаційний код 1399556) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720): 2138978,45 грн., з яких: 667325,60 грн. пені, 1241356,31 грн. інфляційних втрат та 230296,54 грн. 3% річних."

Відповідач в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Скаржник доводить порушення апеляційною інстанцією норм ст.ст. 4-2. 4-3. 34. 43 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява подана заступником прокурора Деснянського району м. Києва С.Горупа, а апеляційну скаргу подано заступником прокурора м. Києва С.Тимченко, однак суд апеляційної інстанції не пересвідчився щодо повноважень Апелянта, права підпису апеляційної скарги та на представництво інтересів Позивача, не з'ясував наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, не врахував, що прокуратура м. Києва у розгляді справи в суді першої інстанції участі не брала, права та обов'язки її не порушувались, що є порушенням імперативних норм процесуального законодавства; в порушення ст.ст. 4-2, 4-3 ГПК України суд апеляційної інстанції не створив необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, оскільки позивач 2 надав в судовому засіданні розрахунок позовних вимог, при цьому з даним розрахунком Відповідача не ознайомлено, з результаті чого порушено його право на ознайомлення з документами що додаються у якості доказів та надання відповідних письмових пояснень; судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, а саме: ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України, ст.549 ЦК України, ч. З ст. 550 ЦК України, ст.617 ЦК України, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що несвоєчасне виконання Відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором є наслідком обставин, які виникли з об'єктивних причин: невідповідність тарифів на послуги теплопостачання їх собівартості; відсутність постійного правового механізму щодо надання субвенцій з державного бюджету України на погашення заборгованості в різниці у тарифах, а також несвоєчасна оплата населенням та бюджетними установами заборгованості за теплопостачання; сплата неустойки в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси населення та бюджетних організацій, зокрема, можливість постачання їм теплової енергії, тому відповідач вважає, що в даному випадку судом першої інстанції дотримано баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір нені та штрафу; суд апеляційної інстанції в порушення ст. 625 ЦК України неправомірно визнав право нарахувати штрафні санкції, річні та інфляційні, оскільки не врахував, що уклавши договори про організацію взаєморозрахунків № 220/30 та 718/30 сторони змінили порядок і строк проведення розрахунків.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості України у запереченнях на касаційну скаргу вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду є законною та обґрунтованою, тому просить у задоволенні скарги відмовити.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, які взяли участь в судовому засіданні, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у справі є стягнення 2 138 978,45 грн, з яких: 667 325,60 грн пені, 1 241 356,31 грн інфляційних втрат та 230 296,54 грн 3% річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 від 28.12.2012.

Змінюючи рішення господарського суду першої інстанції апеляційний господарський виходив з тих обставин, що в порушення договірних положень, відповідач вартість газу, поставленого протягом, зокрема, січня-березня 2013 року, оплатив з порушенням погоджених сторонами строків, що свідчить про підставність вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат за порушення договірних зобов'язань. право на нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого газу у позивача виникає після спливу строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, тобто з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно.

Апеляційний господарський суд не погодився також із зменшенням розміру пені з тих підстав, що судом не було враховано, що ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є суб'єктом господарювання державного сектору економіки і несе збитки за несвоєчасну сплату коштів постачальникам природного газу, не врахувано докази, щодо збитковості ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та не дослідив, яку саме частку споживання природного газу було спожито населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а яку частину спожито комерційними підприємствами, які повинні нести відповідальність перед відповідачем за несвоєчасні розрахунки. На підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року відсутність грошових коштів не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі №3-28гс12.

Апеляційний господарський суд відхилив твердження відповідача про те, що уклавши договори про організацію взаєморозрахунків №220/30 та №718/30, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, оскільки нарахування пені, штрафних та фінансових санкцій було здійснено виключно на підставі фактичної сплати заборгованості відповідачем за спожиті енергоносії за умовами договору купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 від 28.12.2012р., а не на підставі договорів про організацію взаєморозрахунків №220/30 від 14.02.2014р., №718/30 від 09.10.2014р..

Вищий господарський суд України, перевіривши правильність застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини не погоджується з висновками апеляційного господарського суду, виходячи з наступних мотивів.

Судом встановлено, що 28.12.2012 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (далі-продавець) та ПАТ "Енергія" (далі-покупець) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2849-ТЕ-17 (далі-договір), відповідно до якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 271121 0000, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині передачі газу до 30.06.2014, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п. 11.1 договору).

Судом встановлено, що позивач свої обов'язки за договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Відповідач свої обов'язки за договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, що не заперечується відповідачем, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням погоджених сторонами строків.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Водночас, в силу вимог ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Беручи до уваги наведені нормативні приписи, суд дійшов висновку, що право на нарахування пені за порушення відповідачем строків оплати вартості поставленого газу у позивача виникає після спливу строку оплати, встановленого п. 6.1 договору, тобто з 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу та припиняється частково/повністю в день, що передує дню проведення часткових/остаточних розрахунків відповідно.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 166 594,94 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 175 895,19 грн пені є частково обґрунтованою у розмірі 166 594,94 грн.

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, оскільки несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за договором зумовлено скрутним фінансовим становищем товариства, що викликане значною заборгованістю споживачів відповідача з оплати послуг з теплопостачання, різницею в тарифах на послуги з теплопостачання внаслідок невідповідності фактичної вартості цих послуг тарифам, що затверджені в установленому порядку для відповідача, а також не відшкодуванням з Державного бюджету України різниці в тарифах.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналогічне право суду визначено у ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення наведених норм кореспондуються з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, відповідно до якої господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Враховуючи викладене, дослідивши докази в підтвердження об'єктивності причин прострочення виконання відповідачем договірних зобов'язань з оплати за газ, а також взявши до уваги той факт, що основним споживачем теплової енергії (газу), що була поставлена відповідачу для виробництва теплової енергії, є населення, релігійні організації та національні творчі спілки і їх регіональні осередки, які не здійснювали своєчасних розрахунків за спожиті енергоносії, суд дійшов висновку про задоволення вищезазначеного клопотання відповідача та зменшення розміру пені, що підлягає стягненню на 50% до 83 297,47 грн в порядку п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України.

Оскільки арифметично вірний розмір інфляційних втрат та 3% річних, перерахованих судом в межах заявленого позивачем періоду з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень договору, становить 11 547,33 грн та 47 484,16 грн відповідно, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 11 663,07 грн інфляційних втрат та 50 043,59 грн 3% річних підлягає частковому задоволенню у розмірі 11 547,33 грн та 47 484,16 грн відповідно.

Крім того, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором в частині проведення своєчасних розрахунків за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 491 430,41 грн пені, 1 229 693,24 грн інфляційних втрат та 180 252,95 грн 3% річних, нарахованих на вартість несвоєчасного оплаченого газу, який було поставленого протягом квітня, жовтня-грудня 2013 року.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, суд встановив, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За змістом приписів ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

Натомість, судом встановлено, що 14.02.2014 та 09.10.2014 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (далі - постанова КМ України №30) між сторонами у справі, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської обласної державної адміністрації та Фінансовим управлінням виконавчого комітету Обухівської міської ради було укладено договори про організацію взаєморозрахунків №220/30 та №718/30, предметом яких була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статей 14, 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

За умовами зазначених договорів, сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за договором №13/2849-ТЕ-17 від 28.12.2012 на суму 533 000,00 грн та 1 048 701,39 грн відповідно.

Відповідно до підпунктів 2, 3 п. 11, п. 16 вказаних договорів, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору.

З огляду наведеного, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків №220/30 та №718/30, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, отриманий за період, на який була нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, які є предметом розгляду у даній справі, а відтак для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Водночас, як встановлено судом, та визнається сторонами у справі у повному обсязі, розрахунок за поставлений природний газ у березні (залишок боргу у сумі 23 970,59 грн), квітні, жовтні-грудні 2013 року загальною вартістю 6 825 208,33 грн відбувся у повному обсязі та порядку, що передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків, згідно платіжних доручень №548 від 01.04.2014, №1793 від 13.10.2014, копії яких містяться в матеріалах справи.

За таких обставин, враховуючи наведені нормативні та законодавчі приписи, висновки апеляційного господарського суду слід визнати невірними, а скасування законого рішення господарського суду першої інстанції безпідставним, тому скаргу слід задовольнити.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.05.2015р. у справі №911/600/15 господарського суду Київської області скасувати.

Рішення господарського суду Київської області від 01.04.2015р. залишити в силі.

Витрати по сплаті судового збору за касаційний перегляд судового рішення віднести на позивача.

Господарському суду Київської області видати наказ.

Головуючий - суддя В.Овечкін

Судді Є.Чернов

В. Цвігун