ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 923/167/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників: позивача Пасенко В.І. - дов. від 10.10.2016 відповідача не з'явились, повідомлені належно розглянувши матеріали касаційної скарги Каховського державного агротехнічного коледжу на постановувід 06.10.2016 Одеського апеляційного господарського суду у справі№ 923/167/16 господарського суду Херсонської області за позовомКаховського державного агротехнічного коледжу

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 провизнання недійсним та припинення на майбутнє договору підряду

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Каховський державний агротехнічний коледж звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору підряду №41/11/12 від 29.11.2012 р. на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника, укладеного між Каховським державним агротехнічним коледжем та ФОП ОСОБА_4, на підставі статей 7, 20, 207 Господарського кодексу України, статей 72, 92, 122, 123 Земельного кодексу України, статей 4, 15 Закону України "Про оренду землі".

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що за оспорюваним договором підряду коледж фактично передав у платне користування земельну ділянку, проте надання земельних ділянок державної власності в користування (оренду) здійснюється органами виконавчої влади, до яких коледж не відноситься.

Отже, на думку, позивача спірний договір суперечить вимогам законодавства, а тому підлягає визнанню недійсним у судовому порядку.

Від відповідача відзиву на позовну заяву місцевим господарським судом отримано не було.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.04.2016 р. (суддя Гридасов Ю.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір підряду на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника № 41/11/12 від 29.11.2012 р., укладений між Каховським державним агротехнічним коледжем та ФОП ОСОБА_4, з припиненням зобов'язань за вказаним договором на майбутнє.

Мотивуючи судове рішення, місцевий господарський суд, встановив, що за оспорюваним договором підряду коледж фактично передав у платне користування земельну ділянку, при цьому, не уклавши договору оренди земельної ділянки як того вимагають приписи Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі".

Господарський суд встановив, що спірний договір є удаваним у розумінні приписів статті 235 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 203 Цивільного кодексу України, як такий що не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України "Про оренду землі".

За апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_4 Одеський апеляційний господарський суд (судді: Поліщук Л.В., Лашин В.В., Туренко В.Б.), переглянувши рішення господарського суду Херсонської області від 12.04.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.10.2016 р. скасував його. В позові відмовив.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість і недоведеність позовних вимог.

Каховський державний агротехнічний коледж подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу (з урахуванням доповнень), в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. скасувати, а рішення господарського суду Херсонської області від 12.04.2016 р. залишити без змін, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, зокрема, статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, статей 4, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", статей 72, 92 Земельного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України.

Скаржник наголошує на тому, що за оспорюваним договором підряду коледж фактично передав у платне користування земельну ділянку, проте надання земельних ділянок державної власності в користування (оренду) здійснюється в порядку земельного законодавства, який сторонами дотриманий не був.

Скаржник також зазначає, що спірний договір не виконувався сторонами як договір підряду, він є удаваним та підлягає визнанню недійсним.

Від відповідача відзиву на касаційну скаргу судом не отримано, проте 20.12.2016 р. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке колегією суддів не задовольняється через обмеженість строків розгляду касаційної скарги, те, що явка представників сторін обов'язковою не визнавалася та ухвалою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. розгляд справи вже відкладався за клопотанням відповідача.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 29.11.2012 р. між Каховським державним агротехнічним колежем (підрядник) та ФОП ОСОБА_4 (замовник) був укладений договір підряду №41/11/12 на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника, за умовами якого підрядник зобов'язується на власний ризик виконати роботи по вирощуванню сільськогосподарської продукції задля отримання врожаю за завданням замовника засобами підрядника з використання матеріалів замовника, а замовник зобов'язується прийняти дані роботи та оплатити відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору результатом виконання робіт за цим договором є врожай сільськогосподарської продукції, який відповідає вимогам, зазначеним у пункті 4 договору, вирощений підрядником в незібраному вигляді, готовий для збирання.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що підрядник зобов'язаний виконати наступні роботи: вирощування врожаю сільськогосподарської продукції; підготовка посівних площ-земельних ділянок сільськогосподарського призначення, вказаних у пункті 3.2 договору; здійснення поливу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, вказаних у пункті 3.2 договору, зрошувальним обладнанням та меліоративними системами підрядника.

Згідно з пунктом 3.2 договору підрядник зобов'язується забезпечувати виконання робіт на належній підряднику на праві користування земельній ділянці сільськогосподарського призначення, загальною площею 103,02 га, розташованій в адміністративних межах Коробківської сільської ради Каховського району Херсонської області, а саме: поле №1.2.2, кадастровий номер ділянки: НОМЕР_1, площею 103,02 га.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що роботи по вирощуванню врожаю сільськогосподарської продукції здійснюються підрядником з матеріалів (посівних матеріалів, розсади, саджанців, добрив, тощо), наданих замовником підряднику. Приймання та передача матеріалів здійснюється сторонами шляхом підписання акта приймання-передачі, в якому зазначається назва, кількість та вартість переданих та отриманих матеріалів сторонами. Зазначені акти приймання-передачі є невід'ємною частиною даного договору.

Роботи за договором вважаються виконаними, а продукція вважається переданою підрядником та прийнята замовником після її передачі у відповідності до умов пункту 6.12. договору та підписання документів, передбачених пунктом 7.2 договору.

Розмір винагороди підрядника за цим договором становить 82416 грн. на рік. За домовленістю сторін форма та порядок розрахунків можуть бути змінені шляхом підписання додаткових угод до даного договору (пункт 8.1 договору).

Згідно з пунктом 8.4 договору, окрім винагороди, замовник зобов'язаний відшкодувати підряднику витрати з водопостачання та електропостачання, які понесені останнім у зв'язку із здійсненням підрядником робіт (полив земельних ділянок сільськогосподарського призначення). Відшкодування зазначених витрат підрядника здійснюється після підписання відповідних актів приймання-передачі, згідно з тарифами, діючими на момент виконання робіт.

Строк дії договору, згідно з пунктом 11.2, закінчується 29.11.2022 р.

Додатковими угодами від 08.04.2013 р. №2/04/13, від 26.03.2014 р. №11/03/14 сторонами вносилися зміни в договір щодо строків та розміру оплати виконаних робіт, відшкодування понесених витрат, розміру загальної площі земельної ділянки, на якій здійснюється виконання робіт, розміру винагороди.

Місцевим господарським судом в процесі розгляду спору було встановлено, що за спірним договором витрати коледжем фактично не понесені, проведення сільгоспробіт в 2013 - 2014 роках щодо посіву та обробки посівів коледжем не здійснювались, обов'язкові договори на проведення практики студентів вищих навчальних закладів, як того вимагають приписи законодавства, із замовником не укладались, отже, коледжем фактично отримувалась винагорода за користування замовником земельними ділянками коледжу, що є платним користуванням земельними ділянками та свідчить про прихованість правовідносин оренди землі під договором підряду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, предметом спору у даній справі є вимога Каховського державного агротехнічного коледжу заявлена до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним та припинення на майбутнє договору підряду №41/11/12 від 29.11.2012 р. на вирощування сільськогосподарської продукції із матеріалів замовника, укладеного між сторонами у справі, як такого що суперечить вимогам законодавства.

Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд першої інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх.

Переглядаючи в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції дійшов протилежного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Проте, висновки апеляційного господарського суду визнаються помилковими з огляду на таке.

Статтею 203 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Як встановив місцевий господарський суд та це підтверджено матеріалами справи, зі змісту прав і обов'язків сторін договору №41/11/12 від 29.11.2012 р. вбачається, що відповідач на підставі оспорюваного договору фактично отримав право користування земельною ділянкою для вирощування сільськогосподарських культур та збирання врожаю. Тобто правочин, який вчинено сторонами при укладенні договору №41/11/12 від 29.11.2012 р., спрямовано на приховання іншого правочину - договору оренди земельної ділянки, який сторони насправді вчинили, а тому спірний договір є удаваним правочином згідно з частиною 1 статті 235 Цивільного кодексу України.

Відповідно до приписів статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, до спірного правочину слід застосувати правила, передбачені для договору оренди землі.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 72 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Відповідно до приписів статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За приписами статі 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Як вже зазначалося, і це встановив місцевий господарський суд, правовідносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору, є відносинами з користування землею, оскільки позивачем фактично здійснено передачу земельної ділянки сільськогосподарського призначення відповідачу за плату. Проте, встановлений наведеними нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення сторонами дотриманий не був.

Серед способів захисту прав на землю приписи статті 152 Земельного кодексу України визначають і такий, як визнання угоди недійсною.

Як вже зазначалося, загальні правові засади визнання правочину недійсним визначено у статті 215 ЦК, частиною 1 якої передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з приписами статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Згідно зі статтею 207 Господарського кодексу України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності). Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення. Якщо ж за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним з моменту його виникнення і припиняється на майбутнє, а не з моменту укладення.

Враховуючи викладене і те, що нормами спеціального земельного законодавства визначений особливий порядок передачі в оренду земель сільськогосподарського призначення, який у даному випадку (як встановив місцевий господарський суд) дотриманий сторонами не був, та зважаючи на те, що зміст спірного правочину не відповідає вимогам статей 4, 16 Закону України "Про оренду землі", місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору №41/11/12 від 29.11.2012 р., з припиненням зобов'язань за ним на майбутнє.

Поза тим, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи в апеляційному господарському суді відповідач надав суду додаткові докази, а саме: акти виконаних робіт, рахунки, акт приймання-передачі продукції, проте надаючи вказані документи, відповідач не обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції, а апеляційний господарський суд, в порушення вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, прийняв зазначені докази, які не були предметом розгляду в місцевому суді, без наведення мотивів неможливості їх подання відповідачем до суду першої інстанції, пославшись на те, що відповідач не приймав участі в суді першої інстанції.

Втім, як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи (ухвала про порушення провадження скерувалася на адресу відповідача, яка співпадає з адресою, зазначеною у витязі з Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця станом на 12.04.2016 р.).

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - це документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі (статті 1, 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Відповідно до статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Статтею 105 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги апеляційний господарський суд приймає постанову, у якій мають бути зазначені, зокрема, обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції та висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції, обмежився лише посиланням на досягнення сторонами згоди щодо істотних умов оспорюваного договору та виконанні його, проте викладеного та встановленого місцевим господарським судом не спростував, вимог наведених норм не виконав, а відтак дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Відповідно до статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

Згідно із статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що суд першої інстанції встановив усі обставини, які входять до предмета доказування при вирішенні даного спору та правильно застосував приписи законодавства до встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що постанова Одеського апеляційного господарського суду у даній справі підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. у справі № 923/167/16 скасувати, а рішення господарського суду Херсонської області від 12.04.2016 р. залишити без змін.

Касаційну скаргу задовольнити.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач