ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 918/341/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач) суддівВладимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі№ 918/341/16 господарського суду Рівненської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Рівнеазот" доПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" провизнання договору поруки недійснимв судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Демидас Д.А., дов. № 4-юд від 23.12.2015

- відповідача: Суденко Р.В., дов. № 09-32/637 від 26.10.2015

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 у справі № 918/341/16 (суддя Марач В.В.) позов задоволено, визнано недійсним договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015, укладений між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та Публічним акціонерним товариством "Рівнеазот".

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 11.08.2016 у справі № 918/341/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 918/341/16 (у складі головуючого судді Тимошенко О.М., суддів Огородніка К.М., Коломис В.В.) призначено у справі № 918/341/16 судову науково-правову експертизу. Проведення експертизи доручено Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. На вирішення експертизи поставлені наступні питання: - Чи є за своєю правовою природою договір поруки правочином з відкладальною обставиною? - Якщо так, то чи відповідає правовій природі поруки укладання договору поруки після порушення боржником основного зобов'язання?

Іншою ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 918/341/16 (у складі головуючого судді Тимошенко О.М., суддів Огородніка К.М., Коломис В.В.) провадження у справі № 918/341/16 зупинено до надходження в Рівненський апеляційний господарський суд висновку науково-правової експертизи та матеріалів справи.

Не погоджуючись з ухвалами суду апеляційної інстанції про призначення судової науково-правової експертизи та про зупинення провадження у справі, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, зокрема ст. 41, п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України, просить скасувати ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 918/341/16 про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі і передати справу на розгляд по суті до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ПАТ "Рівнеазот, надало відзив на касаційну скаргу, вважає її доводи необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом норм процесуального і матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у травні 2016 року позивач ПАТ "Рівнеазот" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до ПАТ "Промінвестбанк" про визнання договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 недійсним з підстав невідповідності його вимогам ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554, ст. 638 ЦК України, ст. 180 ГК України.

В процесі апеляційного розгляду позивачем заявлено клопотання про призначення у справі науково-правової експертизи. Мотивуючи дане клопотання заявник вказує, що оскаржуваний правочин хоч і названий сторонами договором поруки та має деякі з його ознак, однак за своєю правовою природою не відповідає вимогам такого правочину, оскільки порука за ним виникає вже після порушення основного зобов'язання.

Також позивач відзначає, що оскільки ані кредитор, ані поручитель в момент укладення договору поруки не знають чи настане невиконання зобов'язання боржником за основним договором, порука є угодою з відкладальною обставиною. Тому укладення договору поруки після порушення боржником основного зобов'язання прямо суперечить ч. 1 ст. 203, ст. 212 ЦК України.

За наведених обставин позивач стверджує, що питання визначення правової природи договору поруки, ідентифікація його як правочину з відкладальною обставиною і, як наслідок, встановлення правомірності укладення таких правочинів після порушення основного зобов'язання є спірним, чітко не врегульованим та таким, що потребує поглибленого правового аналізу з застосуванням теоретичних методів дослідження в галузі теорії держави і права.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ГПК України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою, зокрема, у випадку призначення господарським судом судової експертизи.

Як визначено у ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 41 ГПК України судова експертиза призначається для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань.

Як роз'яснено у п.п. 2, 5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Про призначення судової експертизи виноситься ухвала, в якій, крім відомостей, передбачених частиною другою статті 86 ГПК України, зазначаються, зокрема: обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи; підстави та мотиви призначення судової експертизи, у тому числі додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертизи; організація або особа, якій доручається проведення судової експертизи; перелік питань, що потребують роз'яснення; мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи; об'єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи тощо), які надаються судовому експерту, а якщо йдеться про об'єкти, які не може бути доставлено до суду чи судовому експерту (наприклад, нерухоме майно), - їх місцезнаходження; обов'язок експертної організації (експерта) надіслати копії експертного висновку сторонам згідно з частиною першою статті 42 ГПК України (п. 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 86 ГПК України ухвала господарського суду має містити мотиви її винесення з посиланням на законодавство.

При винесенні ухвали про призначення у даній справі судової науково-правової експертизи, апеляційний господарський суд виходив з того, що звертаючись з позовом про визнання договору поруки недійсним, ПАТ "Рівнеазот" посилається на те, що: 1) договір укладено під впливом важкої обставини та на вкрай невигідних умовах; 2) такий договір не відповідає меті діяльності підприємства, оскільки не спрямований на отримання прибутку; 3) договір укладено після виникнення порушеного зобов'язання. Натомість, відповідач, не погоджуючись з даними твердженнями позивача, зазначає, що головним критерієм законності укладення договору поруки є обставина існування основного зобов'язання на момент укладання договору поруки.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи, що позиції представників сторін є взаємно суперечливими, а питання правової визначеності інституту поруки в описаному випадку Цивільним кодексом України чітко не врегульовано та з метою визначення правової природи договору поруки та встановлення його певних характерних рис та особливостей, на підставі положень Закону України "Про наукову та науково-технічну експертизу", дійшов висновку, що клопотання позивача про призначення науково-правової експертизи є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Як наслідок, суд апеляційної інстанції, на підставі п. 1 ч. 2 ст. 79 ГПК України, зупинив провадження у даній справі на час проведення судової експертизи.

Заперечуючи проти призначення судової експертизи, ПАТ "Промінвестбанк" наголошує на тому, що на вирішення експертизи апеляційним судом поставлені питання, які стосуються визначення правової природи договору та відповідності умов договору чинному законодавству, що регулює спірні правовідносини, та не вказано у яких спеціальних знаннях виникла потреба у суду для вирішення спору щодо недійсності правочину, не обґрунтовано неможливість самостійно встановити фактичні обставини справи за результатами оцінки наявних у справі доказів.

Разом з тим, згідно з приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Предметом позову у даній справі є вимога позивача визнати недійсним договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 укладений між позивачем та відповідачем.

У той же час, на вирішення експертизи апеляційний суд поставив питання, які стосуються правової природи договору поруки та відповідності умов договору поруки чинному законодавству.

Таким чином, характер поставлених перед експертом питань чинним законодавством віднесено до компетенції суду, а зазначені судом апеляційної інстанції підстави для зупинення провадження у справі не є перешкодою для розгляду справи по суті шляхом надання правової оцінки правовідносинам сторін, умовам договору, наявності підстав для визнання договору недійсним, тощо.

З огляду на викладене, при винесенні ухвали про призначення судової експертизи, апеляційний господарський суд не обґрунтував неможливість самостійного встановлення судом фактичних обставин при розгляді даної справи за результатами оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності.

У зв'язку з викладеним, з урахуванням конкретних обставин справи, вказану ухвалу не можна визнати обґрунтованою та такою, що винесена з дотриманням норм процесуального права.

У підсумку, необґрунтоване призначення судової експертизи призвело до прийняття судом неправильного рішення (ухвали) про зупинення провадження у справі.

Колегія суддів касаційної інстанції наголошує на тому, що недотримання порядку призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, відтак безпідставне призначення судової експертизи та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі перешкоджає подальшому розгляду справи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що зупинення провадження у справі є наслідком призначення судом експертизи, а отже, ухвала про призначення судової експертизи та ухвала про зупинення провадження у справі перебувають у нерозривному зв'язку одна з одною.

Таким чином, призначення судової експертизи з одночасним зупиненням у зв'язку з цим провадження у справі є одноактною (нерозривною) процесуальною дією і не може розцінюватись як два самостійних акти - окремо щодо призначення судової експертизи і щодо зупинення провадження у справі. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною, зокрема, у постанові від 20.01.2009 у справі № 24/489, щодо одноактної (нерозривної) процесуальної дії.

У зв'язку з наведеним, скасування самої лише ухвали про зупинення провадження у справі не призведе до усунення обставин, що зумовили неможливість проведення судом апеляційної інстанції процесуальних дій, - проведення експертною установою судової експертизи.

Враховуючи викладене, а також те, що доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, зводяться виключно до недоцільності та безпідставності призначення судової експертизи, що зумовило зупинення провадження у справі, зважаючи на те, що однією з основних засад судочинства є законність (п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України), а завданням суду, який здійснює правосуддя на засадах верховенства права, - забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), беручи до уваги повноваження касаційної інстанції стосовно перевірки правильності застосування місцевим і апеляційним господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України, діючи з метою забезпечення дієвого судового захисту усіх учасників судового процесу, дійшов висновку про необхідність одночасного скасування ухвали про зупинення провадження у даній справі, а також ухвали про призначення судової експертизи, яка зумовила зупинення провадження у справі.

При цьому, слід зазначити, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке за статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Пунктом 8 частини 3 статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у пункті 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до пп. 3.2 п. 3 Рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012 у справі № 1-12/2012 право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129). Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007). Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Таким чином, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (пункт 8 частини третьої статті 129 Основного Закону України), що передбачає можливість перевірки в апеляційному та касаційному порядку судових рішень. Це конституційне положення реалізовано у розділах ХІІ, ХІІ1 ГПК України, де врегульовано питання апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Зокрема, у статті 106 ГПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У ч. 1 ст. 11113 ГПК України визначено, що ухвали місцевого та апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених частиною першою статті 106 цього Кодексу.

При цьому приписи ст.ст. 106, 11113 ГПК України не містять заборони стосовно апеляційного та касаційного оскарження ухвал, постанов господарського суду.

Водночас стаття 41 ГПК України, якою врегульовано питання призначення і проведення судової експертизи, не містить положень, які б встановлювали заборону на оскарження ухвал про призначення судової експертизи.

Відсутність у Господарському процесуальному кодексі України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників судового процесу, не може бути підставою для відмови у прийнятті апеляційної чи касаційної скарги, оформленої згідно з вимогами господарського процесуального законодавства, за відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження. Ця відмова розглядається як порушення конституційного права на судовий захист, яке за ст. 64 Конституції України не може бути обмежене.

Враховуючи викладене та те, що основним принципом судочинства, закріпленим Конституцією України, є законність і, що відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд, колегія суддів вважає, що відсутність законодавчого закріплення можливості оскарження ухвали про призначення судової експертизи не є перешкодою для її перегляду в касаційному порядку.

Згідно зі ст. 11113 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані ухвали підлягають скасуванню.

Зважаючи на те, що інших підстав для зупинення провадження у справі не встановлено, справа підлягає направленню до Рівненського апеляційного господарського суду для розгляду по суті.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" задовольнити.

Ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 у справі № 918/341/16 скасувати, справу передати до Рівненського апеляційного господарського суду для розгляду по суті.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова