ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 911/4399/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Грек Б.М., Кондратова І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор ХХІ" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 та рішення господарського суду Київської області від 22.04.2016 у справі № 911/4399/15 господарського суду Київської області за позовомприватного акціонерного товариства "ПРОСТО-страхування" дотовариства з обмеженою відповідальністю "Вектор ХХІ"третя особатовариство з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм" простягнення 23 097 грн.,за участю представників

позивача: Крашеннікової М.І.,

відповідача: Лебідь О.П.,

третьої особи: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2015 року приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування" звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Вектор ХХІ" про стягнення 23 097 грн. витрат з виплати страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.12.2015 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю "Укрполіскорм".

Рішенням господарського суду Київської області від 22.04.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 23 097 грн. страхового відшкодування.

Не погоджуючись з рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним акціонерним товариством "ПРОСТО-страхування" та ОСОБА_6 04.11.2014 укладено договір № МКС 023293 добровільного страхування майна та відповідальності, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать закону, виникають внаслідок настання страхового випадку та пов'язані з володінням, користуванням, розпорядженням майном, а саме - квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 17.11.2014 звернувся до позивача із заявою про настання події, яка має ознаки страхової, в якій зазначив, що 15.11.2014 близько 08 год. 00 хв. в результаті залиття водою було пошкоджено майно, застраховане відповідно до договору № МКС 023293.

Того ж дня (17.11.2014) комісією у складі Начальника ЖЕК ОСОБА_7, представника відповідача та власника квартири № 164 ОСОБА_6 було складено акт № 1 обстеження наслідків залиття квартири № 164. В акті зафіксовано, що залиття квартири відбулось в результаті витікання води з радіатора опалення у кв. № 182, яка розташована на 9 поверсі того ж будинку. Комісія дійшла висновку, що дана подія відбулася з вини відповідача.

Відповідно до звіту з визначення вартості матеріального збитку, завданого страхувальнику через пошкодження майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, від 26.11.2014 сукупна розрахункова вартість збитку становить 25 886 грн.

ОСОБА_6 22.12.2014 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування.

Вказана вище подія була визнана страховим випадком, про що складено страховий акт № 103606 від 26.12.2014.

Позивач 29.12.2014 виплатив ОСОБА_6 страхове відшкодування в розмірі 23 097 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 9889 від 29.12.2014, копія якого наявна в матеріалах справи.

В подальшому позивач звернувся до відповідача з претензією вих. № 04-3129 від 15.06.2015 про відшкодування страхової виплати, яка залишена відповідачем без виконання, що і стало підставою для звернення з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 993, ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача у межах фактичних витрат (23 097 грн.) перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами 1 та 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає. За правилами розподілу обов'язку доказування позивач повинен довести протиправну поведінку, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками; відсутність своєї вини доводить відповідач.

Зі встановлених судами обох інстанцій обставин вбачається, що відповідач є генпідрядником по виконанню робіт з будівництва комплексу житлової та громадської забудови по вул. Горького в с. Софіївська-Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, відповідно до договору генерального підряду на капітальне будівництво, укладеного між відповідачем та третьою особою.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 883 Цивільного кодексу України підрядник відповідає за недоліки збудованого об'єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи суди попередніх інстанцій встановили обставини як щодо протиправної поведінки відповідача у вигляді неналежного виконання ним своїх обов'язків як генпідрядника будівництва, так і щодо наявності матеріальних втрат внаслідок залиття приміщення (які компенсовано позивачем страхувальнику), їх причинний зв'язок - залиття вказаної квартири є наслідком неналежного забезпечення відповідачем виконання робіт з будівництва об'єкта, як генпідрядником. Таким чином, за висновком судів обох інстанцій, є доведеною наявність всіх елементів цивільного правопорушення щодо відповідача.

Такі висновки судів відповідають зазначеним приписам законодавства та ґрунтуються на належно встановлених обставинах справи. При цьому відповідач не надав належних доказів, що доводили б відсутність його вини відповідно до правил розподілу обов'язку доказування, визначеного ст. 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого та апеляційного господарських судів щодо наявності підстав для стягнення з відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, виплаченої позивачем суми страхового відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішень господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржниками не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 - без змін.

Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Грек Б.М. Кондратова І.Д.