ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 909/1192/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Коробенка Г.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 04.08.2016у справі№ 909/1192/14Господарського судуІвано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до- Яремчанської міської ради Івано-Франківської області - фізичної особи - підприємця ОСОБА_4про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради, визнання недійсним договору оренди землі та державного акта на земельну ділянку,

за участю представників: позивачане з'явивсявідповідачівне з'явились

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Державне територіально-галузеве об'єднання "Львівська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Івано-Франківської дирекції залізничних перевезень" Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" звернулось до господарського суду з позовом до Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому просило визнати недійсними: рішення Яремчанської міської ради від 22.03.2002 № 209-3/2002 в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв. м. підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1; Державний акт на право власності від 27.09.2004 на земельну ділянку НОМЕР_1 кадастровий № НОМЕР_2; пункт 7 рішення Яремчанської міської ради № 232-4/2004 від 28.10.2004 в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 100 кв.м підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1; договір оренди землі від 29.12.2004, укладений відповідачами. Позовні вимоги мотивовано порушенням норм земельного законодавства при прийнятті спірних рішень та, відповідно, укладенні спірного договору та видачі акта, оскільки передана у власність земельна ділянка знаходиться в зоні смуги відведення залізниці, відноситься до земель залізничного транспорту та перебуває у користуванні позивача, відтак, передача земельної ділянки відбулася в порушення вимог статей 68, 84, 116, 149 Земельного кодексу України, Законів України "Про транспорт", "Про залізничний транспорт".

Відповідачі проти позову заперечили, Яремчанська міська рада у відзиві вказала, що позивач не подав доказів оформлення та реєстрації прав на землю у встановленому законодавством порядку, відтак, позивач не довів своїх порушених прав як належний землекористувач в порядку статей 152, 155 Земельного кодексу України; також, заперечуючи проти задоволення позову, Яремчанська міська рада заявила про застосування позовної давності відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалась господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2016 (суддя Деделюк Б.В.) здійснено заміну позивача Державного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" її правонаступником Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця"; у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 (судді: Кравчук Н.М. - головуючий, Зварич О.В., Мирутенко О.Л.) рішення господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги повністю, визнано недійсним рішення Яремчанської міської ради № 209-3/2002 від 22.03.2002 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв.м. підприємцю ОСОБА_4 АДРЕСА_1; визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_3 від 27.09.2004 кадастровий № НОМЕР_2; визнано недійсним пункт 7 рішення Яремчанської міської ради № 232-4/2004 від 28.10.2004 в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 100 кв.м. підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1; визнано недійсним договір оренди землі від 29.12.2004, укладений Яремчанською міською радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, зареєстрований у Яремчанському міському відділі філії центру ДЗК 28.01.2005 за № 040529800001.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, фізична особа- підприємець ОСОБА_7 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, суд, в порушення вимог статей 65, 125, 126 Земельного кодексу України, скасовуючи законне рішення місцевого суду, не врахував, що право позивача на земельну ділянку не оформлено належним чином, докази передачі земельної ділянки позивачу відсутні; визнаючи недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27.09.2004, суд апеляційної інстанції не врахував, що підставою його видачі є договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.04.2002, який є чинним на даний момент, відтак, скаржник має право на користування та володіння як земельною ділянкою, так і збудованим на ній та у встановленому порядку оформленому нерухомим майном, що належить відповідачу на праві власності; суд не врахував положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо права на мирне володіння майном та неможливість втручання в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; в порушення статті 261 Цивільного кодексу України суд невірно визначив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просив суд залишити скаргу без задоволення, а прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції без змін з підстав правомірного задоволення судом позову та визначення правового статусу земельної ділянки, як земель залізничного транспорту.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що рішенням Яремчанської міської ради № 209-3/2002 від 22.03.2002 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 продано у приватну власність земельну ділянку площею 30 кв. м по АДРЕСА_1 для обслуговування торгового кіоску, а 27.09.2004 фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 видано Державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку серії НОМЕР_1.

За пунктом 7 рішення Яремчанської міської ради № 232-4/2004 від 28.10.2004 передано в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 земельну ділянку площею 100 кв. м по АДРЕСА_1. На підставі зазначеного вище рішення 29.12.2004 Яремчанська міська рада та фізична особа-підприємець ОСОБА_4 уклали договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та облаштування літньої площадки для обслуговування кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", яка знаходиться у АДРЕСА_2.

Також суд встановив, що при проведенні інвентаризації земель смуги відведення Державного територіально-галузевого об'єднання Львівська залізниця для виготовлення державних актів на право постійного землекористування по ВП "Івано-Франківська дистанція колії" позивач згідно з актом обстеження від 31.03.2014 було проведено інвентаризацію земель смуги відведення ДТГО "Львівська залізниця" зафіксував, що у межах м. Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км 60 пк8 з лівої сторони по ходу кілометра в смузі відведення залізниці на відстані 6 м від осі колії під залізничним мостом знаходиться будівля кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", земельні ділянки (площею 100 кв.м. та 30 кв.м.) під мостом відповідно до рішень Яремчанської міської ради надані в оренду та продані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4, в той час, як ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 30 м від осі головної колії.

За висновком судової земельно-технічної експертизи № 0029/04-2016 від 14.04.2016 земельна ділянка площею 100 кв.м. по АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 30 кв.м. по АДРЕСА_1, надані фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 в оренду та у власність, знаходяться в межах Яремчанської міської ради; фактичні площі та межі відповідають площі та межам, вказаним в договорі оренди та Державному акті; розроблена проектно-технічна документація відповідає законодавству, відповідно до даних Державного кадастру земельні ділянки належать до земель населеного пункту під комерційне використання; стосовно питання про ширину смуги відведення земель залізничного транспорту на ділянці та накладення на смугу відведення земельних ділянок ОСОБА_4 встановити не видається можливим через відсутність у Державному кадастрі файлів обміну даних щодо земель залізниці та відомостей про державну реєстрацію земельних прав позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку, що при прийнятті спірних рішень Яремчанська міська рада діяла в межах повноважень та у відповідності до вимог законодавства; відповідно договір оренди укладеній згідно з волевиявленням власника землі та з дотриманням вимог, необхідних для чинності договору; також суд послався на вимоги статті першої Протоколу першого від 17.07.1997 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини щодо мирного володіння особи своїм майном.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість вказав, що з акта обстеження земельної ділянки від 31.03.2014, складеного за участю представників позивача, вбачається, що у межах м. Яремче в смузі відведення залізниці на ділянці з прив'язкою до колії на км 60 пк8 з лівої сторони по ходу кілометра в смузі відведення залізниці на відстані 6 м від осі колії під залізничним мостом знаходиться будівля кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", земельні ділянки (площею 100 кв.м. та 30 кв.м.), в той час як ширина смуги відведення залізниці в даному місці становить 30 м від осі головної колії, і ці фактичні дані підтверджуються планом смуги відведення 1951 року та 1994 року отже, визнав плани смуги відведення 1951 року та 1994 року підтверджуючими право користування залізницею земельними ділянками; при цьому наявність чи відсутність у позивача документів, які посвідчують право користування земельною ділянкою, не змінює її правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Відповідно спірні земельні ділянки, надані у володіння фізичній особі, належать до земель державної власності, а саме до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, тому Яремчанська міська рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії.

Вказані обставини визнані апеляційним судом достатньою підставою для визнання недійсними: рішення Яремчанської міської ради № 209-3/2002 від 22.03.2002 "Про продаж земельних ділянок у приватну власність для здійснення підприємницької діяльності" в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв.м. підприємцю ОСОБА_4, Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 27.09.2004; пункту 7 рішення Яремчанської міської ради № 232-4/2004 від 28.10.2004 в частині передачі в оренду земельної ділянки площею 100 кв.м. підприємцю ОСОБА_4 та договору оренди землі від 29.12.2004.

Також суд апеляційної інстанції, встановивши, що перебіг позовної давності для позивача розпочався з моменту, коли йому стало відомо про порушення його прав (при здійсненні інвентаризації) дійшов висновку, що позовну давність у спірних правовідносинах не пропущено.

Судова колегія зазначає, що за приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Також статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; згідно з частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад. Згідно зі ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 83 названого Кодексу унормовано, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про транспорт".

Смуга відведення - це землі залізничного транспорту, що зайняті залізничним полотном, інженерними та штучними спорудами, обладнанням, лінійно-колійними та іншими технологічними будівлями, пристроями залізничної сигналізації, енергетики та зв'язку, лініями електропостачання, захисними лісонасадженнями, спорудами тощо.

Згідно з частинами першої та другою статті 11 Закону України "Про транспорт" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм або проектно-технічної документації.

Частиною першою статті 23 Закону України "Про транспорт", яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Суд апеляційної інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, що план смуги відведення земель лінії Івано-Франківськ-Держкордон Львівської залізниці 1994 року, погоджений в тому числі і Яремчанською міською радою, та первинний план смуги відведення 1951 року є належними доказами, що позивач є належним землекористувачем відповідної земельної ділянки, а земельні ділянки, які перебувають у державній власності та відносяться до земель транспорту, не можуть передаватися у приватну власність; при цьому наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування землею не змінює її правового статусу, оскільки його вже визнано законом (що відповідає практиці Верховного Суду України постанова від 07.10.2015 у справі № 3-641гс15; та постанова від 24.06.2015 у справі № 909/1191/14

Відтак, суд апеляційної інстанції, враховуючи вищенаведені норми закону та встановлені ним обставини, дійшов правильного висновку, що спірні рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням наданих йому повноважень, а договір оренди укладено сторонами всупереч наведеним вище приписам чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги відповідних висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Посилаючись у касаційній скарзі на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Рисовський проти України", скаржник залишив поза увагою, що спір у цій справі не стосується ніяким чином питання виправлення минулих "помилок" органами державної влади; позов подано юридичною особою (не державним органом) на захист її речових прав, що порушені наданням спірних земельних ділянок фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4

Також не може бути взято до уваги доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції положень частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, позаяк суд апеляційної інстанції встановив початок перебігу позовної давності, виходячи з того моменту, коли позивач зміг довідатися про порушення свого права; відповідні обставини справи не підлягають переоцінці судом касаційної інстанції, а касаційна скарга не містить доводів та доказів у спростування висновків апеляційного суду.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасних висновків щодо визначення належності обраного позивачем способу захисту в частині його вимог про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради від 22.03.2002 № 209-3/2002 в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв. м. підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 та Державного акта на право власності від 27.09.2004 на земельну ділянку НОМЕР_1 кадастровий № НОМЕР_2.

Так, державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування. Разом з тим право, посвідчене державними актами, виникає на підставі відповідного правочину та є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи в користування.

Виходячи з того, що акт ненормативного характеру, виданий органом місцевого самоврядування при прийняття рішення про продаж земельної ділянки вичерпує свою дію його виконанням, підставою для набуття особою речового права та, відповідно, обставиною, що порушує права позивача, є укладення відповідного договору. Визнання недійсним акта ненормативного характеру, який вичерпав свою дію його виконанням, може бути належним способом захисту порушеного права, у разі оскарження такого акта у комплексному поєднанні із вимогами про визнання недійсними правовстановлюючих документів, виданих на підставі цих оскаржуваних актів (згідно з правовою позицією Верховного Суду України за постановою від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14)

Господарські суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не дослідили зміст спірного державного акта та не з'ясували, на підставі та відповідно до якого правовстановлюючого документа його видано, не перевірили, чи відбувся за наслідками задоволення позовних вимог в цій частині захист порушеного права позивача.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій в частині наслідків розгляду позовних вимог про визнання недійсними рішення Яремчанської міської ради від 22.03.2002 № 209-3/2002 в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв. м. підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1, Державного акта на право власності від 27.09.2004 на земельну ділянку НОМЕР_1 кадастровий № НОМЕР_2 такими, що не ґрунтуються на аналізі чинності та законності правовстановлюючого документа, на підставі якого виникло право власності на спірну земельну ділянку у підприємця ОСОБА_4, а, враховуючи межі перегляду та повноваження суду касаційної інстанції, передбачені статтями 1117 та 1119 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія позбавлена можливості здійснити самостійну оцінку документа, який не досліджувався судами.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі істотні обставини справи в їх сукупності, не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази та акти законодавства, що регулюють спірні правовідносини, у зв'язку з чим їх висновки за наслідками вирішення спору не є законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене рішення та постанову в частині наслідків розгляду позовних вимог про визнання недійсними рішення Яремчанської міської ради від 22.03.2002 № 209-3/2002 в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв. м. ФОП ОСОБА_4Я та Державного акта на право власності від 27.09.2004 на земельну ділянку НОМЕР_1 у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 у справі №909/1192/14 Господарського суду Івано-Франківської області та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 23.05.2016 скасувати в частині наслідків розгляду позовних вимог про визнання недійсними рішення Яремчанської міської ради від 22.03.2002 № 209-3/2002 в частині продажу земельної ділянки площею 30 кв. м. підприємцю ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 та Державного акта на право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 від 27.09.2004.

Справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.

В решті постанову залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г.Коробенко