ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2016 року Справа № 904/2380/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, Алєєва І.В., Дроботової Т.Б.за участю представників: позивачаТютюнник В.А.,- предст. дов. від 25.03.2016;відповідачів третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - ОСОБА_5 -предст. дов. від 23.05.2016 - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно) - не з'явились (про час і місце судового засідання повідомлені належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комо-Д"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі№ 904/2380/16 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комо-Д"до треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів- Дніпропетровської обласної державної адміністрації; - Новомосковської районної державної адміністрації - ОСОБА_7; - ОСОБА_8; - ОСОБА_9; - ОСОБА_10провизнання права користування земельною ділянкою та зобов'язання укласти договір

ВСТАНОВИВ:

04.04.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Комо-Д" звернулося до господарського суду з позовом до Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Новомосковської районної державної адміністрації, в якому просило визнати за ним право користування (оренди) земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) на умовах та у обсязі, визначених договором оренди земельної ділянки, укладеним Новомосковською районною державною адміністрацією та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10; зобов'язати Дніпропетровську обласну державну адміністрацію укласти з позивачем договір оренди земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 (кадастровий номер НОМЕР_1) на умовах та у обсязі, визначених договором оренди земельної ділянки, укладеним Новомосковською районною державною адміністрацією та ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 (з врахуванням заяви від 09.06.2016).

Позовні вимоги вмотивовано набуттям позивачем права користування зазначеною вище земельною ділянкою в порядку статей 120 та 141 Земельного кодексу України (в чинній редакції) за наслідками набуття права власності на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, виділеній та наданій в оренду для обслуговування відповідного нерухомого майна; протиправною бездіяльністю уповноважених органів, які не виконали вимоги законодавства щодо оформлення за позивачем права користування земельною ділянкою.

Відповідач Новомосковська районна державна адміністрація у відзиві на позов повідомила, що не наділена повноваженнями надавати в оренду та укладати договір оренди відповідної земельної ділянки.

Відповідач - Дніпропетровська обласна державна адміністрація не надала будь-яких пояснень щодо позовних вимог.

Третя особа ОСОБА_7 пояснив по суті позову, що земельна ділянка, яка знаходиться в користуванні у нього та решти третіх осіб, розташована за іншою адресою та має інший кадастровий номер (НОМЕР_1), ніж зазначає позивач; на орендованій третіми особами земельній ділянці розташована база відпочинку площею 51,4 кв.м., що є власністю третіх осіб; інші об'єкти нерухомого майна на спірній земельній ділянці відсутні. Право власності позивача на придбане ним нерухоме майно за договором від 14.03.2012 припинилось за приписами статті 349 Цивільного кодексу України через знищення цього майна в листопаді 2012 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2015 (суддя Павленко Є.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (судді: Станік С.Р. - головуючий, Скрипка І.М., Хрипун О.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення господарських судів у даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: висновки судів суперечать положенням статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, які передбачають у випадку переходу права власності на нерухоме майно одночасне виникнення у набувача майна права на земельну ділянку, на якій розташований відповідний об'єкт нерухомості, з автоматичним припиненням договору оренди земельної ділянки в частині попереднього орендаря та заміною сторони в зобов'язанні; суди невірно взяли до уваги загальні положення про порядок набуття права власності чи користування на земельну ділянку, встановлений статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, в той час, спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами; всупереч приписам статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди не застосували практику Європейського суду з прав людини у спірних правовідносинах, не врахували принцип збалансованості прав і охоронюваних законом інтересів, не виконали приписи частини першої статті 4-7, статті 43 Господарського процесуального кодексу України, невірно застосували положення статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України щодо належного способу захисту порушеного права.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі.

Відповідачі відзиву на касаційну скаргу не подали, не скористалися правом на участь представників в судовому засіданні.

Представник ОСОБА_7 у судовому засіданні вказав на законність та обґрунтованість прийнятих у справі рішення та постанови; також надано письмові пояснення, в яких зазначено, що автоматичного переходу права на земельну ділянку в разі переходу права власності на будинки чинним законодавством не передбачено; продавець нерухомого майна на час укладення договору купівлі-продажу з позивачем не володів на законних підставах спірною земельною ділянкою та не оформив таке право належним чином; спірна земельна ділянка розташована за іншою адресою та має інший кадастровий номер (НОМЕР_1), ніж зазначає позивач; на земельній ділянці розташована база відпочинку площею 51,4 кв.м., що є власністю третіх осіб, а інші об'єкти нерухомого майна на спірній земельній ділянці відсутні; позивач обрав неналежний спосіб захисту права.

Також третя особа надала до пояснень додаткові докази, які в силу вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не можуть бути прийняті судом до уваги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача та третьої особи, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 14.03.2012 позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сотейра Плюс" уклали договір купівлі-продажу, посвідчений нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. та внесений до державного реєстру правочинів за № 667, предметом якого є передача позивачу нерухомого майна - комплексу, бази відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташоване на земельній ділянці площею 2,08 га (кадастровий номер НОМЕР_1). На підставі вказаного вище договору до Реєстру прав власності на нерухоме майно було внесено інформацію про зміну власника, що підтверджується витягом від 12.06.2012 № 34465979.

Дослідивши копії договору купівлі-продажу від 14.03.2012, укладеного позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Сотейра Плюс", суд зауважив на те, що у цьому правочині взагалі відсутня інформація чи останнє володіло на законних підставах спірною земельною ділянкою; в матеріалах справи відсутні також докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Сотейра Плюс" набула у встановленому законом порядку право користування чи інше речове право на цю ділянку.

Разом із тим, у матеріалах справи наявні копії судових рішень у цивільній справі № 2-1560/2010, що набрали законної сили, зі змісту яких вбачається, що база відпочинку, яка є предметом договору купівлі-продажу від 14.03.2012, набувалась ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на праві власності незаконно, у зв'язку з чим це нерухоме майно в судовому порядку витребуване у зазначених вище осіб та передано законному власнику - науково-виробничій дослідній агрофірмі "Наукова", яка в подальшому і відчужила це майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Сотейра Плюс".

01.07.2015 позивач на підставі статті 120 Земельного кодексу України звернувся до Новомосковської районної державної адміністрації з клопотанням про укладення договору оренди земельної ділянки, на якій розташовано вищезазначене нерухоме майно, належне позивачу на праві власності. У відповідь райдержадміністрація повідомила, що 14.12.2006 Новомосковською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 було укладено договір оренди земельної ділянки рекреаційного призначення площею 2,08 га, яка знаходиться на території Новомосковського держлісгоспу Піщанської сільської ради строком на 49 років; вказаний договір оренди не розірваний, а повноваженнями щодо передачі вказаної земельної ділянки в користування на даний час наділена обласна адміністрація.

Суд також встановив, що позивач 01.09.2015 звернувся до Дніпропетровської обласної державної адміністрації з клопотанням № 01-09/2015 про оформлення права користування земельною ділянкою та укладення договору оренди на цю ділянку; у відповідь обласна адміністрація повідомила позивача, що подане клопотання з доданими до нього матеріалами не дають можливості об'єктивно розглянути порушене питання, оскільки відсутня письмова згода попередніх землекористувачів на вилучення цієї земельної ділянки, що суперечить вимогам статті 123 Земельного кодексу України, запропонував позивачу врахувати зазначені рекомендації та звернутися до обласної адміністрації з відповідним клопотанням та повним пакетом документів відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на зазначене вище, Товариство, стверджуючи, що такі дії відповідачів порушують його законне право на користування спірною земельною ділянкою, звернулось з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що позивач не довів наявність у продавця вказаної бази відпочинку належним чином оформленого права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для визнання такого права на цю ділянку за позивачем в порядку статті 120 Земельного кодексу України; також у зв'язку з тим, що судовими рішеннями встановлено факт незаконності набуття третіми особами права власності на зазначену базу відпочинку, у суду відсутні правові підстави для визнання за позивачем права користування спірною земельною ділянкою на умовах і в обсязі, визначеному договором оренди від 14.12.2006, укладеного з цими особами.

Водночас місцевий господарський суд зазначив, що за наслідками розгляду справ за позовами до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування щодо оскарження (визнання незаконними) прийнятих ними актів з питань, пов'язаних з наданням земельних ділянок у власність чи в користування суб'єктам господарської діяльності (про відмову у передачі земельної ділянки у власність чи в користування, у продажу земельної ділянки, у наданні дозволу і вимог на розроблення проекту відведення земельної ділянки тощо) господарський суд залежно від характеру спору може зобов'язати названі органи виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства, зокрема розглянути в установленому для даного органу порядку питання, яке стосується предмета спору. Водночас суд не вправі приймати рішення з питань, віднесених до виключної компетенції цих органів, наприклад, про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок, а також зазначати, яке конкретно рішення повинно бути прийнято.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та наголосив на тому, що передбачений статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України перехід права на земельну ділянку має відбуватися виключно у порядку та спосіб, встановлений законом, зокрема, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та з врахуванням прав осіб, які існують в межах укладених правочинів, які є чинними; разом з тим позивач не надав доказів розірвання договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006, укладеного Новомосковською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, або припинення наведеного договору у встановлений чинним законодавством спосіб; відтак, на момент розгляду спору як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, громадяни ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 мали статус орендарів спірної земельної ділянки внаслідок набуття ними права оренди на підставі чинного договору оренди, їх право оренди спірної земельної ділянки не є припиненим у встановленому законом порядку, у зв'язку з чим обумовлені законом підстави для визнання за позивачем права оренди спірної земельної ділянки на умовах договору оренди земельної ділянки від 14.12.2006, укладеного між Новомосковською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 відсутні.

Апеляційний суд також вказав, що вимога позивача про зобов'язання обласної адміністрації укласти договір оренди задоволенню не підлягає, як така, що стосується виключної компетенції уповноваженого органу розпоряджатися земельними ділянками, в тому числі, шляхом передачі земельної ділянки в оренду.

Судова колегія зазначає, що статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (в тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання; право звернутися до суду за їх захистом відповідно до встановлених способів захисту цивільних прав та інтересів судом.

За частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини; за змістом частини п'ятої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Відтак, розглядаючи спір, господарський суд повинен встановити об'єктивну наявність існування права позивача, на захист якого подано позов, зміст порушення чи оспорювання цивільного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним законодавством.

Зміст та обсяг цивільних прав та обов'язків сторін спірних правовідносин слід визначати, виходячи з моменту їх виникнення відповідно до доказів, наявних у матеріалах справи.

Положеннями статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. У той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина перша статті 123 Земельного кодексу України).

У силу статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається, зокрема, фізичним та юридичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування; інших випадках, встановлених законом.

Разом з тим за частиною першою статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною другою цієї статті встановлено, що розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на житловий будинок (будівлю, споруду), що знаходяться на земельній ділянці, наданій у користування, до набувача переходить право користування відповідною земельною ділянкою в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача.

Також за частиною третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції з 05.11.2009) до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Вказана правова конструкція передбачає договірне врегулювання правовідносин між попереднім та наступним власником житлового будинку, будівлі або споруди щодо оренди земельної ділянки, на якій такі розташовані, поза волевиявленням орендодавця земельної ділянки (у тому числі шляхом прийняття рішення чи розпорядження). Якщо попередній власник житлового будинку (будівлі, споруди) користувався земельною ділянкою, на якій розміщено відповідне нерухоме майно на підставі договору оренди, новий власник може вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім'я в установленому законом порядку, в тому числі з додержанням вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень".

Разом з тим, за загальними положеннями про підставу виникнення, зміни та припинення цивільних (в тому числі у сфері оренди землі) прав та обов'язків, сторони правочину при укладенні правочину можуть домовитися про виникнення, зміну чи припинення своїх прав та обов'язків, а не прав та обов'язків третіх осіб, які учасниками цього правочину не є.

З достовірно встановлених судами попередніх інстанцій на підставі наявних матеріалів справи обставин не вбачається, що ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (орендарі земельної ділянки) укладали будь-які правочини щодо переходу нерухомого майна (бази відпочинку) у власність Науково-виробничої дослідної агрофірми "Наукова" (яка в подальшому відчужила нерухоме майно Товариству з обмеженою відповідальністю "Сотейра Плюс"), чи здійснювали волевиявлення розпорядитися цим майном на користь іншого власника, з чим пов'язувалось би припинення орендних правовідносин щодо них відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про оренду землі" (в редакції з 05.11.2009).

Пунктами "а", "е" частини першої статті 141 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, між іншим, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою та набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. За частинами першою, третьою статті 31 Закону України "Про оренду землі") договір оренди землі припиняється в разі, між іншим, набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Суди з'ясували, що жодна зі сторін договору не ініціювала припинення права користування ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 орендованою земельною ділянкою, договір оренди достроково не розривався.

Відповідно, суд апеляційної інстанції вірно відзначив, що договір оренди земельної ділянки рекреаційного призначення площею 2,08 га, яка знаходиться на території Новомосковського держлісгоспу Піщанської сільської ради строком на 49 років, укладений 14.12.2006 Новомосковською районною державною адміністрацією та громадянами ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10 не розірваний та є чинним і за таких обставин вимоги позивача про укладення з ним договору оренди щодо тієї ж земельної ділянки задоволенню не підлягають.

Також судова колегія відзначає, що у випадках, коли договір є обов'язковим до його укладення в силу припису закону, належним способом захисту є звернення до господарського суду з позовом, за наслідками розгляду якого резолютивна частина рішення містила б вирішення питання про укладення договору та текст відповідного укладеного договору; натомість, позивач вказаного вище не врахував, звернувшись з позовом про зобов'язання відповідачів до певних дій, а не про укладення договору.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; внаслідок чого їх висновки за наслідками розгляду позову та апеляційної скарги є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комо-Д" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 у справі № 904/2380/16 Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді : І. Алєєва

Т. Дроботова