ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 915/2118/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є. Борденюк, І. Вовка, С.Могил,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"на постановувід 21.06.2016Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 915/2118/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс"простягнення 222 520 678,40 грн, у судове засідання прибули представники:позивачаАвтух А.А. (дов. від 19.09.2016)відповідачаЛях Н.В. (дов. від 15.12.2015)заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представників сторін та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" про витребування насіння соняшнику некласного, врожаю 2014 року, у кількості 34768,856 тон, переданого, за твердженням позивача, на зберігання відповідачу на підставі договору складського зберігання № 5 від 12.08.2014.

Позовні вимоги мотивовані посиланнями на те, що відповідач у порушення укладеного між сторонами спору договору складського зберігання № 5 від 12.08.2014 та приписів чинного законодавства, незважаючи на неодноразові звернення позивача та здійснення оплати за зберігання, не повертає позивачу передане на зберігання насіння соняшнику некласного, врожаю 2014 року, у кількості 34768,856 тон, чим порушує його права як власника.

У подальшому, позивач змінив позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача на свою користь 222 520 678,40 грн вартості насіння соняшнику некласного, врожаю 2014 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.09.2015 (суддя Н. Семенчук), залишеним без зміни постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (колегія суддів: М.Мирошниченко, Т.Величко, В.Лашин), у позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані наступним.

12.08.2014 між ТОВ "АДМ Трейдінг Україна" (поклажодавець) та відповідачем - ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" (зерновий склад) укладений Договір №5 складського зберігання (далі - Договор № 5).

Згідно з розділом 1 Договору №5, поклажодавець передає соняшник урожаю 2014 року, а зерновий склад приймає на оплатне відокремлене зберігання, забезпечує переоформлення та зобов'язується повернути зерно поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством. Кількість та якість продукції, що приймається на зберігання, визначається зерновим складом та зазначається у складському документі. Продукція зберігається за адресою: м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду, 117.

Пунктами 3.4-3.6 Договору №5 визначено, що склад може зберігати продукцію до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, але у будь-якому разі не пізніше терміну - 30.09.2015. Про намір забрати продукцію зі зберігання поклажодавець письмово повідомляє зерновий склад не пізніше ніж за один банківський день до моменту отримання продукції. Відвантаження продукції із зберігання проводиться відповідно до наказу про відпуск, на підставі письмової заяви поклажодавця, скріпленої підписом та печаткою поклажодавця, в його присутності або у присутності його уповноваженого представника, при умові надання першого оригіналу складського документу на зерно та довіреності на отримання ТМЦ. Сторони домовились, що особа, зазначена у довіреності на отримання ТМЦ, виданої поклажодавцем, має повноваження на отримання документів, які зерновий склад видає у відповідності до даного договору.

Відповідно до п. 4.1.4 Договору № 5, зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцю відповідну кількість продукції у фізичній вазі, згідно з "актом-розрахунком обсягу зерна, побічних продуктів і відходів які належать власнику", виходячи з якості, визначеної при прийманні та відвантажені, природного убутку та механічних втрат при зберіганні, убутку від очищення та сушіння. Клас зерна, що відпускається повинен відповідати класу, за яким воно було прийнято на зберігання. У момент відвантаження партії зерна зерновий склад зобов'язаний видати поклажодавцеві акт-розрахунок, згідно з Наказом Міністерства аграрної політики №228 від 15.06.2004, в якому проводить розрахунок кількості зерна, яке належить поклажодавцеві, вираховує втрати та зменшення згідно з нормами. Зерновий склад зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця відвантажити продукцію, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, з урахування технічних можливостей обладнання та норм відвантаження зернового складу, попередивши зерновий склад в строк, обумовлений п.3.5 Договору (п.4.1.6 Договору №5). Зберігати зерно протягом строку, визначеного в договорі (п.4.1.9 Договору №5).

У відповідності до п. 4.1.11, 4.1.12 Договору №5, зерновий склад зобов'язаний забезпечити доступ поклажодавцю та/або уповноваженій ним особі до зерна для проведення огляду протягом строку його зберігання. Щомісяця та/або запитом позивача проводити звірку наявності продукції та підписувати двосторонні акти звірки ТМЦ.

З наявних у матеріалах справи належних та достатніх доказів, а саме складських квитанцій на зерно вбачається, що на виконання умов Договору № 5 позивач (поклажодавець) передав, а відповідач (зерновий склад) прийняв на зберігання насіння соняшнику нестандартного врожаю 2014 року загальною вагою 34 768,856 тон.

Обидві сторони визнають і не оспорюють факт вказаної передачі.

З наявних у матеріалах справи належних та достатніх доказів - бухгалтерської документації, вбачається що позивач є власником насіння соняшнику нестандартного врожаю 2014 року загальною вагою 34 768,856 тон, тобто насіння переданого ним відповідачу на зберігання за Договором №5.

У матеріалах справи наявна заявка позивача №14/11/14-4 від 14.11.2014 про відвантаження соняшника некласного у кількості 34 768,856 тон врожаю 2014 року, починаючи з 15.11.2014, за довіреністю №5096 від 14.11.2014 через ОСОБА_6 Оплату послуг з відвантаження позивач гарантував. Листом від 17.11.2014 позивач запропонував для пришвидшення процесу відвантаження зерна допустити на відвантаження додатковий автонавантажувач. Позивач гарантував оплату послуг автонавантажувача за власні кошти.

Позивач зазначає, згідно з листом №1410-1650 від 21.11.2014 фірми "SGS" 20.11.2014 о 17:00 термінал ТОВ "Зерноприймальний комплекс "Інтерагротранс" відмовився загружати автомашину НОМЕР_1. 21.11.2014 по вказівці директора термінала завантаження було відмінено. Машини виставлені за ворота термінала. Представник відповідача ОСОБА_7 від підпису відмовився, що засвідчено підписом менеджера позивача ОСОБА_8

19.12.2014, у межах кримінального провадження №12014150020006499, слідчим було складено протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис, відповідно якого, два з чотирьох зерносховищ відповідача приміщення " 4/А", "Ж1" були порожні, в інших двох приміщеннях "2/Л", "5/А1" знаходилась біомаса та макуха, іншої продукції під час огляду виявлено не було.

Позивач зазначає, що відповідач після проведення співробітниками позивача 03.11.2014 візуального контролю наявності товарно-матеріальних цінностей на зерновому складі, не надає доступу представникам позивача до складів, що не дає можливості самостійно пересвідчитись у наявності зерна, що було передано на зберігання, однак доказів свого звернення до відповідача з такою вимогою позивач не надав.

Враховуючи вказане, позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування вартості переданого насіння, посилаючись при цьому на ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.

Встановивши наведені вище обставини, суди попередніх інстанцій зазначили таке.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна, тобто статей 1212 і 1213 ЦК України, на які в якості правового обґрунтування своїх вимог послався позивач, є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Однак, чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна.

Відповідач набув майно, з метою зберігання, за існування достатніх правових підстав та у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству, а саме на підставі Договору №5, тобто на підставі договірних відносин з позивачем.

Докази визнання недійсним або розірвання Договору №5 в матеріалах справи відсутні, а на час звернення позивача до суду з цим позовом та ухвалення судом рішення по справі строк дії договору ще не закінчився, тобто Договір №5 на час вирішення спору в суді першої інстанції був чинним.

Отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України і як насідок положень ст. 1213 цього кодексу.

Такої ж правової позиції (неможливість застосування приписів ст. ст. 1212 і 1213 ЦК України у разі наявності договірних відносин) притримується Верховний суд України у своїх постановах по конкретним справам по спорам пов'язаним зі застосуванням вказаних правових норм (ст.ст.1212 і 1213 ЦК України), зокрема у постанові від 14.10.2014 у справі №3-129гс14, і ця правова позиція є обов'язковою для застосування всіма судами України, з огляду на положення приписів частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, на будь-які інші правові норми, зокрема на такі, що регулюють правові підстави стягнення зазначених у заяві грошових коштів, позивач у заяві про зміну предмету позову від 02.02.2015 (вхід. №1771/15 від 03.02.2015) не посилався.

Мотивуючи прийняті рішення зазначеним вище, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову у позові.

Разом з тим, апеляційним господарським судом вказано на те, що додатково зазначені скаржником в апеляційній скарзі правові норми не можуть враховуватись при прийнятті судом апеляційної інстанції рішення по справі, оскільки позивач не посилався на них у заяві про зміну предмету позову від 02.02.2015 і відповідно суд першої інстанції не надавав оцінку можливості застосування цих норм, а зміна позивачем юридичної (правової) підстави позову на стадії апеляційного провадження не допускається; суд апеляційної інстанції також не може з власної ініціативи застосувати інші правові норми, які регулюють можливість такого стягнення, оскільки застосування судом замість зазначених позивачем правових норм, а саме ст. ст. 1212 і 1213 ЦК України, інших правових норм які регулюють зобов'язальне право потягне за собою зміну матеріально-правових підстав позову, що як зазначалось вище, не допускається.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Позивач, заявляючи вимоги про відшкодування вартості переданого на зберігання насіння, посилається на положення ст. 1212, 1213 ЦК України, як на правове обґрунтування підстави позову.

Суди попередніх інстанцій відмовили у позові з посиланням на те, що договірний характер наявних між сторонами відносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212, 1213 ЦК України.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що у випадку коли сторона в обґрунтування своїх позовних вимог посилалась не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (п. 3.12 постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011).

При цьому, як ч. 1 ст. 951, ст. 623 ЦК України передбачено, що вартість збитків, завданих поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, визначається станом на момент звернення до суду з позовом або станом на день винесення судового рішення, так і ст. 1213 ЦК України визначено, що вартість безпідставно набутого майна визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Водночас, відповідно до постанов Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13 (спільне засідання судових палат у цивільних та господарських справах), від 24.09.2014 у справі № 6-122цс14 (палата у цивільних справах), у позовах про повернення коштів у договірних відносинах, які заявлені з посиланням на положення ст. 1212 ЦК України відмовлено, з посиланням на те, що договірний характер спірних відносин виключає можливість застосування до них наведених вище норм.

Згідно з частиною 1 статті 11128 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Враховуючи відповідні положення Господарського процесуального кодексу України, позицію Верховного Суду України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про залишення оскаржених судових рішень без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АДМ Трейдінг Україна" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 915/2118/14 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

С. Могил