Постанова ВГСУ від 20.09.2016 року у справі №910/21434/14

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2016 року Справа № 910/21434/14

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Поляк О.І., Ходаківської І.П.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановувід 21.06.2016Київського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду міста Києва № 910/21434/14 за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Київенерго" на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України за позовомЗаступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі: 1.Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 2.Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 76060883,04грн,за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - Генпрокуратури - відповідача - ДВС - не з'явились Прокофєва Л.В. Жук І.К. Халимон С.В. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2015, задоволено позовні вимоги Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі-позивач-1) та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач-2) до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в загальній сумі 76060883,04грн. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4424937,52грн основного боргу, 18243112,39грн пені, 6012352,31грн 3% річних та 47380480,82грн інфляційних втрат.

04.02.2015 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі №910/21434/14 видано відповідний наказ.

26.03.2015 постановою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України відкрите виконавче провадження ВП№47002826 з примусового виконання зазначеного наказу.

Втім, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014 у справі №910/21434/14 до 01.01.2016 включно.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.07.2015, ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.04.2015 у справі №910/21434/14 скасовано. Відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015, визнано наказ від 04.02.2015 у справі №910/21434/14, виданий на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2014, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4424937,52грн та пені у розмірі 18243112,39грн. В іншій частині у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.02.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21434/14 скасовано в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 щодо стягнення пені у розмірі 18243112,39грн, та в цій частині відмовлено у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго". В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі № 910/21434/14 залишено без змін. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1218,00грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 1218,00грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Відповідний наказ доручено видати Господарському суду міста Києва.

11.03.2016 на виконання постанови Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі №910/21434/14 видано відповідний наказ.

Станом на 01.04.2016 рішення у справі виконане боржником частково в сумі 4424937,52грн, залишок боргу становить 71635945,52грн, в зв'язку з чим старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України винесено постанову від 01.04.2016 ВП№47002826 про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10%, що становить 7163594,55грн.

07.04.2016 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "Київенерго" надійшла скарга на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України з вимогою:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України Бурли В.Е.;

- визнати незаконною та скасувати постанову від 01.04.2016 № 47002826 про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" виконавчого збору в сумі 7163594,55грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2016 у справі №910/21434/14 (суддя Бондарчук В.В.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Скрипка І.М., Рудченко С.Г.), відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, посилаючись на порушення та неврахування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 19 Конституції України, ст. ст. 25, 27, 30 Закону України "Про виконавче провадження", ст. ст. 43, 11128 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник вважає, що попередні судові інстанції безпідставно не прийняли до уваги порушення державним виконавцем строків, встановлених законодавством для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, які виразилися у прийнятті відповідної постанови через рік після відкриття виконавчого провадження. Крім того, посилаючись на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-217гс14, скаржник зазначає, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника, оскільки виконавчий збір стягується, якщо державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання, які у спірних відносинах вчинені вже після винесення постанови.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 19.09.2016 №08.03-04/4120, у зв'язку з відпусткою судді Бакуліної С.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №910/21434/14, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Поляк О.І., Ходаківська І.П.

Позивач-1, Державна виконавча служби України не скористались своїм процесуальним правом на надання відзиву на касаційну скарги та на участь їх представників в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 07.09.2015, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача-2, відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи подану скаргу на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" зазначило, що всупереч вимогам Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на кошти боржника було розпочато державним виконавцем після винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 01.04.2016, при цьому така постанова мала бути винесена на восьмий календарний день з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, в разі невиконання рішення боржником самостійно, однак державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору майже через рік після відкриття виконавчого провадження.

Відмовляючи в задоволенні поданої відповідачем скарги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору винесена у відповідності до ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", а тому правові підстави для визнання вказаної постанови недійсною відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги на дії ДВС, з огляду на таке.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території.

В силу ч.2 ст.3 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 115 ГПК України визначено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно зі ст.28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Згідно із п.3.7 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012, стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону.

Так, постановою про відкриття виконавчого провадження від 26.03.2015 визначено строк для самостійного виконання рішення боржником - 7 днів з моменту винесення (отримання) постанови.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, у встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження строк рішення суду боржником не виконано. Більше того, боржником не виконувалося самостійно рішення суду понад рік, натомість за його заявами на певні періоди відбувалось відстрочення виконання рішення та наказ визнавався таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи зазначене вище, висновки попередніх судових інстанцій про те, що оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення з боржника виконавчого збору винесена у відповідності до ч.1 ст.28 Закону України "Про виконавче провадження", колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.

Доводи скаржника про те, що попередні судові інстанції безпідставно не прийняли до уваги порушення державним виконавцем строків, встановлених законодавством для прийняття постанови про стягнення виконавчого збору, які виразилися у прийнятті відповідної постанови через рік після відкриття виконавчого провадження, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, зазначений строк не є процесуальним і присічним, а норми Закону України "Про виконавче провадження" не встановлюють правових наслідків його недотримання державним виконавцем, по-друге, оскільки норми ст. ст. 25, 28 Закону України "Про виконавче провадження" встановлюють право особи на самостійне виконання судового рішення та граничний строк реалізації цього права - до семи днів, негативні наслідки невиконання судового рішення в цей строк в добровільному порядку, а саме стягнення виконавчого збору, які настають для боржника через більший проміжок часу, ніж міг би бути у разі винесення державним виконавцем постанови на восьмий день, в будь-якому випадку не обмежують та не порушують прав боржника у спірних правовідносинах.

Посилання скаржника на безпідставне неврахування судами правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 у справі №3-217гс14, колегією суддів також відхиляються, оскільки норма ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону України від 12.02.2015 №191-VIII, яка була чинна на момент прийняття спірної постанови, безпосередньо визначає, що виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом, тоді як правова позиція в зазначеній вище постанові ВСУ викладена до вступу в дію нової редакції статті 28 Закону України "Про виконавче провадження".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про безпідставність і необґрунтованість вимог заявленої відповідачем скарги на дії ДВС та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається, відтак підстави для скасування або зміни ухвали та постанови у справі та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -