ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2017 року Справа № 918/948/16

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівБакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши касаційну скаргуМалого підприємства "Співдружність"на постанову від 21.12.2016 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№918/948/16 господарського суду Рівненської областіза позовомЗаступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки Українидо за участю1) Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка 2) Малого підприємства "Співдружність" Заступника прокурора Рівненської областіпровизнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку

За участю представників сторін:

Від позивача - Зеленко Д.С. (дов. від 03.07.17)

Від відповідача - 1) не з'явились

2) Фідря О.О. (дов. від 18.07.17)

Від Генеральної прокуратури України - Зарудяна Н.О.

ВСТАНОВИЛА:

Заступник керівника Дубенської місцевої прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1: Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка та відповідача 2: Малого підприємства "Співдружність" з позовом про визнання недійсним договору №5 від 13 грудня 2013 року про співпрацю, укладений між Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка та Малим підприємством "Співдружність" та застосувати наслідки недійсності договору шляхом зобов'язання Малого підприємства "Співдружність" звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку він займає на підставі договору від 13 грудня 2013 року.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 31.10.2016 у справі № 918/948/16 (суддя Войтюк В.Р.) у позові Заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України до Вищого професійного училища №25 смт. Демидівка до Малого підприємства "Співдружність" визнання недійсним договору про співпрацю та зобов'язання звільнити займану земельну ділянку, відмовлено.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів передання МП "Співдружність" земельної ділянки у володіння і користування. Більше того умови спірного договору містять саме положення про надання земельної ділянки, а не передання в користування, відтак аналіз правовідносин сторін договору свідчить про ведення ними саме спільної діяльності. Разом з тим, саме ВПУ №25 надано земельну ділянку в постійне користування, тобто навчальний заклад має відповідні права на володіння та користування земельною ділянкою, а оскільки передання (відчуження) права володіння та користування в даному випадку не відбулося, матеріали справи не містять доказів що свідчать про перевищення директором ВПУ №25 повноважень при укладенні спірного договору, суд не вбачає підстав для визнання договору недійсним згідно ч. 2 ст. 203 ЦК України. Відтак і позовна вимога про зобов'язання Малого підприємства "Співдружність" звільнити займану ним земельну ділянку площею 95 га, яку він займає на підставі договору від 13 грудня 2013 року суд не підлягає до задоволення, слід зазначити, що позивачем взагалі не надано доказів зайняття МП "Співдружність" земельної ділянки площею 95 га, матеріали справи не містять доказів передання такої земельної ділянки МП "Співдружність".

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 21.12.2016 у складі: Гудак А.В., Розізнана І.В., Олексюк Г.Є. рішення господарського суду Рівненської області скасовано, прийняти нове, яким позов заступника керівника Дубенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України задоволено частково, визнано недійсним договір №5 від 13.12.2013 про співпрацю, укладений між Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка та Малим підприємством "Співдружність", в решті позову відмовлено.

МП "Співдружність" у касаційній скарзі просить постанову апеляційної інстанції скасувати, рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням апеляційним господарським судом норм чинного законодавства, зокрема, ст.49 Закону України "Про професійно-технічну освіту", ст.13 Закону України "Про оренду землі", ст.93 Земельного кодексу України.

Дубенська місцева прокуратури у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Міністерство освіти і науки України у поясненні на касаційну скаргу просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що пунктом 1.1 статуту Вищого професійного училища №25 смт Демидівка, затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України від 03.06.2014 №675, вище професійне училище є підпорядкованим Міністерству освіти і науки України державним професійно-технічним навчальним закладом третього атестаційного рівня, що здійснює підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій та спеціальностей або робітників, діяльність яких пов'язана зі складною організацією праці, з числа випускників загальноосвітніх навчальних закладів.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-РВ № 001749 Демидівське професійно-технічне училище №25 смт Демидівка (правонаступник - Вище професійне училище №25 смт Демидівка) на підставі рішення Млинівської районної ради народних депутатів від 06.09.1992 № 254 є постійним користувачем земельної ділянки площею 101,65 га, що розташована в межах території Рогізненської сільської ради, Демидівського району, Рівненської області, цільове призначення якої - ведення учбового господарства.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Демидівському районі Рівненської області (лист вих. № 03-13/35 від 19.01.2016), за Вищим професійним училищем №25 обліковуються в постійному користуванні на території Рогізненської сільської ради за межами населеного пункту: земельна ділянка загальною площею 101,5 га, в тому числі: 95,0 га ріллі (грошова оцінка 4122126 грн.); 4,0 га пасовищ (грошова оцінка - 34344 грн.); 0,5 га під господарськими шляхами (грошова оцінка - 18754 грн.); 1,0 га відкритих земель та 1,0 га інших с/г земель (грошова оцінка не проведена). Категорія земель - землі сільськогосподарського призначення.

13.12.2013 року між Малим підприємством "Співдружність" (відповідач 2) та Вищим професійним училищем №25 смт. Демидівка (відповідач 1) укладено договір про співпрацю №5, відповідно до предмету якого відповідач 2 як власною сільськогосподарською технікою, так і належною навчальному закладу, працюючими на ній механізаторами, майстрами виробничого навчання буде здійснювати ведення товарного сільськогосподарського виробництва на земельній ділянці, що належить навчальному закладу.

При цьому навчальний заклад залишає за собою право проводити виробниче навчання учнів на даній техніці під керівництвом майстрів виробничого навчання з метою напрацювання необхідних професійних навиків та вмінь учнів навчального закладу в умовах реального сільськогосподарського виробництва із застосуванням сучасних агротехнологій і техніки. Результати даної співпраці розглядатимуться в майбутньому як основа для укладення угоди про утворення навчально-виробничого комплексу.

ВПУ №25 смт. Демидівка надає земельну ділянку сільськогосподарського призначення для спільного ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 95 гектарів за інтенсивними технологіями.

Прокурор вважаючи, що оскільки основними умовами договору є передача земельної ділянки у користування і здійснення відповідної оплати за таке користування щорічно, відповідачами укладено договір про спільну діяльність з метою приховання фактичного надання в оренду земельної ділянки, звернувся до суду з даним позовом.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Відповідно до статті 235 ЦК удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.

Відповідно до статті 1130 ЦК України, за договором про спільну діяльність, сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників у просте товариство або без об'єднання вкладів учасників.

Згідно статті 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності, а згідно ст.13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Право оренди відповідно до п. 2 ч. 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" є речовим правом, яке підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав та їх обтяжень і відповідно до статті 125 Земельного кодексу України виникає з моменту такої реєстрації.

Судом першої інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів передання МП "Співдружність" земельної ділянки у володіння і користування, метою спільної діяльності сторін за договором є ведення товарного сільськогосподарського виробництва з проведенням виробничого навчання учнів. Надавши право доступу до земельної ділянки для сільськогосподарського обробітку землі, ВПУ №25 продовжував володіти та користуватись земельною ділянкою.

Крім того, спірний договір не містить істотних умов договору оренди землі, передбачених ст.15 Закону України "Про оренду землі", а саме умов щодо кадастрового номеру земельної ділянки, місце її розташування, індексацію орендної плати, відповідальність за її несплату, тощо.

Судом першої інстанції взято до уваги, що згідно статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачені підстави для визнання правочину недійсним, зокрема, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, проте у випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною 3 цієї статті передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2, 3 статті 203 Цивільного кодексу України серед загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено зокрема те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Враховуючи, що судом першої інстанції було встановлено, що прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено, що спірний правочин по суті є договором оренди, суд дійшов обгрунтованого висновку про відмову в позові.

Вищенаведене апеляційним господарським судом не спростовано, доказів передачі спірної земельної ділянки в оренду не встановлено, а тому висновок про те, що спірний договір про співпрацю є договором оренди землі є необгрунтованим.

Колегією суддів також взято до уваги, що постанова апеляційної інстанції мотивована, зокрема, положеннями Закону України "Про управління об'єктами державної власності", та Постанови КМУ №296 від 11.04.2012 "Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном".

Разом з цим, згаданий Порядок затверджений відповідно до приписів статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності". Цим законом визначено правові основи управління об'єктами державної власності, до яких, статтею 3 цього закону віднесено зокрема майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Частиною 2 статті 3 Закону обмежено дію цього Закону щодо управління об'єктами власності Українського народу, визначеними частиною першою статті 13 Конституції України, тобто щодо землі, її надр, атмосферного повітря, водних та інших природних ресурсів, які є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Наголошуючи на необхідності погодження з Міністерством освіти і науки України розпорядження спірною земельною ділянкою, прокурор у позовній заяві посилався на статтю 8 Закону України "Про професійно-технічну освіту". Приписами цієї норми до повноважень міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані професійно-технічні навчальні заклади, належать зокрема розпорядження державним майном, що перебуває у користуванні підпорядкованих професійно-технічних навчальних закладів. Тобто фактично тим майном, яке було передано навчальному закладу на праві оперативного управління.

Судом першої інстанції встановлено, що прокурор не надав доказів передання спірної земельної ділянки державою в оперативне відання ПТУ №25. Навпаки, училище отримало її у постійне користування на підставі рішення Млинівської районної ради народних депутатів від 06.09.1992 № 254. Відповідно до Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії І-РВ № 001749 Демидівське професійно-технічне училище №25 смт Демидівка (правонаступник - Вище професійне училище №25 смт Демидівка) визначено постійним користувачем.

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності зокрема набувають вищі навчальні заклади незалежно від форми власності.

У справі, що переглядається, власником земельної ділянки залишається держава в особі відповідного органу виконавчої влади, передбаченого статтею 122 Земельного кодексу України, а не Міністерство освіти і науки України.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову в позові в частині визнання недійсним спірного договору та в частині зобов'язання звільнити займану земельну ділянку, як похідної вимоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає матеріалам справи та нормам чинного законодавства і має бути залишено без змін, в свою чергу постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню.

Керуючись, ст.ст. 111-5 111-7 111-9 111-10 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Малого підприємства "Співдружність" задовольнити.

Постанову від 21.12.2016 Рівненського апеляційного господарського суду у справі №918/948/16 господарського суду Рівненської області скасувати.

Рішення від 31.10.2016 господарського суду Рівненської області у справі №918/948/16 залишити в силі.

Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги віднести на позивача.

Стягнути з Міністерства освіти і науки України на користь Малого підприємства "Співдружність" 1653,60грн судового збору.

Видачу наказу доручити господарському суду Рівненської області.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді С. Бакуліна

О. Яценко