Історія справи

Постанова ВГСУ від 20.04.2016 року у справі №916/5020/14
Постанова ВГСУ від 15.10.2015 року у справі №916/5020/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2016 року Справа № 916/5020/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДанилової М.В.суддівДанилової Т.Б., Гоголь Т.Г.за участю представників:позивача, відповідача - 1, третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином)відповідача -2Коломійчук А.С. (дов. від 01.02.2016 р. б/н); Каназірський Ю.Ф. (дов. від 01.02.2016 р. б/н);прокуратуриСуходольський С.М. (посв. від 02.02.2016 р. №041032)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПершого заступника прокурора Одеської областіна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016у справі №916/5020/14 Господарського суду Одеської областіза позовомЗаступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до1. Біляївської районної державної адміністрації; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл-1"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської областіпровизнання незаконними та скасування розпорядження, визнання недійсним договору орендиВ С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Біляївської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл-1", в якій просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 08.07.2004 р. №502/2004; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" та Біляївською районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл-1" земельну ділянку загальною площею 7,651 га та нормативною вартістю 1160437 грн., в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області та повернути її до запасу земель Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.11.2015 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Дачненську сільську раду Біляївського району Одеської області.

14.12.2015 р. Першим заступником прокурора Одеської області було подано до суду першої інстанції заяву про зменшення позовних вимог, в якій він просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 08.07.2004 р. №502/2004; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" та Біляївською районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Після нового розгляду справи, рішенням господарського суду Одеської області від 16.12.2015 р. (суддя Петрова В.С.), у задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто судовий збір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 р. (колегія у складі суддів: головуючий суддя Діброва Г.І., судді Лисенко В.А., Ярош А.І.), рішення господарського суду Одеської області від 16.12.2015 р. залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Перший заступник прокурора Одеської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.04.2016 р. справа повинна розглядатись у складі колегії суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 06.04.2016 р. касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вищевказаному складі.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 19.04.2016 р., у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на навчанні з підвищення кваліфікації, визначено наступний склад суддів: головуючий суддя - Данилова М.В., судді Данилова Т.Б., Гоголь Т.Г.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл-1" висловлює свою позицію щодо даного спору, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 20.04.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Біляївської районної державної адміністрації від 08.07.2004 р. №502/2004: затверджено проект відведення земельної ділянки в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області, розроблений Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" Одеською регіональною філією; передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" в довгострокову оренду терміном на 25 років земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га ділянку із запасу несільськогосподарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" укласти договір оренди земельної ділянки з Біляївською райдержадміністрацією та зареєструвати його в установленому законодавством порядку.

20.07.2004 р. між Біляївською райдержадміністрацією Одеської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" укладено договір оренди землі, відповідно до якого Біляївська районна державна адміністрація Одеської області надала, а Товариство з обмеженою відповідальності "Атлас Ойл" прийняло в довгострокове, платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення, яка розміщена з північної сторони від с. Дачне Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області.

За договором в оренду передано земельну ділянку загальною площею 7,651 га, в т.ч.: під ставками - 2,777 га, під гідротехнічними спорудами - 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4,273 га із земель рекреаційного призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту). На земельній ділянці відсутні будівлі та споруди. На даній ділянці знаходяться водні об'єкти: три ставки площею 2,777 га (пункти 2, 3 договору).

Відповідно до пункту 4 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 20 коп. за 1 кв.м. на рік, що складає 15302 грн. 00 коп. на рік (пункт 8 договору).

Протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" від 06.10.2004 р. прийнято рішення щодо реорганізації Товариства та визначено порядок правонаступництва, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Атлас-Ойл 1", зокрема, стало правонаступником прав та обов'язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" стосовно договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладеного з Біляївською районною державною адміністрацією.

З огляду на те, що місцевим господарським судом було прийнято заяву про зменшення позовних вимог, справа розглядається за позовними вимогами про визнання незаконним та скасування розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 08.07.2004 р. №502/2004; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 20.07.2004 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл" та Біляївською районною державною адміністрацією щодо земельної ділянки загальною площею 7,651 га, в т.ч. під ставками 2,777 га, під гідротехнічними спорудами 0,601 га, інших відкритих земель з незначним рослинним покривом - 4, 273 га, яка розташована на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, суди попередніх інстанцій зазначали про наступне.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

За приписами статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом частини 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частинами 1, 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (пункт "а" частини 1 статті 17 Земельного кодексу України).

Громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України в редакції станом на 2004 рік).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (частина 1 статті 124 Земельного кодексу України в редакції станом на 2004 рік).

Районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (частина 3 статті 122 Земельного кодексу України станом на момент прийняття спірного розпорядження).

Відповідно до частини 4 статті 122 Земельного кодексу України (станом на момент прийняття спірних розпорядження Біляївської районної державної адміністрації) обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку в оренду було передано земельну ділянку із земель несільськогосподарського призначення Дачненської сільської ради (за межами населеного пункту) Біляївського району Одеської області під розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 7,651га із земель рекреаційного призначення на території Дачненської сільської ради Біляївського району Одеської області передавалася в оренду Товариству з обмеженою відповідальність "Атлас Ойл" для розміщення будівель та споруд для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою належали обласній державній адміністрації, а не Біляївській районній державній адміністрації, яка видала оспорюване розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим оспорюване розпорядження від 08.07.2004 р. № 502/2004 є незаконним, а отже позовна вимога прокурора про визнання незаконним розпорядження Біляївської районної державної адміністрації від 08.07.2004 р. №502/2004 є обґрунтованою.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що досягнення між сторонами згоди щодо всіх істотних умов договору свідчить про його укладеність, а не про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

За визначенням наведеним у статті 1 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, згідно з частиною 3 статті 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій".

З наведених вище положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Таким чином, відсутність такої оцінки в момент укладання договору та незаконність розпорядження Біляївської районної державної адміністрації є підставою для визнання договору оренди землі від 20.07.2004 р. недійсним.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було зауважено, що в силу положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ також Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Виходячи із змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії", майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Із змісту пункту 36 рішення вбачається, що дії місцевого органу влади можна вважати такими, що перешкодили заявникові реалізувати свої законні сподівання за орендним договором і частково позбавили його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір.

Незалежно від того, чи вважається це втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном у значенні першого речення статті 1 Першого протоколу, чи позбавленням його майна у значенні другого речення цієї статті, застосовні в цій справі принципи є одними й тими самими - вони вимагають наявності підстав, що виправдовують такий захід з точки зору вимог цієї статті згідно з її тлумаченням в усталеній практиці суду. Пункт 37 цього ж рішення вказує, що при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Крім того, як і в інших сферах соціальної, фінансової чи економічної політики, при впровадженні законів, які регулюють майнові та договірні правовідносини, національні органи влади користуються певним полем розсуду. Із пункту 39 рішення вбачається, що з метою виконання покладених на них функцій місцеві органи влади неминуче вирішують питання, пов'язані з укладенням договорів приватноправового характеру зі звичайними громадянами, але не всі з цих функцій стосуються питань, що становлять життєво важливий суспільний інтерес.

У даному випадку по цій конкретній справі районна державна адміністрація, як орендодавець землі, проявила недбалість, що привело до прийняття з її боку розпорядження та укладення договору оренди, що не відповідають вимогам закону.

Орендар у даній справі при укладанні договору оренди земельної ділянки сподівався на отримання матеріального задоволення від цієї оренди у майбутньому, з цією метою здійснював будівництво об'єктів для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Умови договору оренди орендарем виконувалися повністю, в тому числі щодо своєчасного внесення орендної плати за оренду землі, що не суперечить майновим інтересам держави.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій зауважили, що при подачі позову прокурором не був забезпечений "справедливий баланс" між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав орендаря, який виконує умови договору оренди належним чином, будує на орендованій земельній ділянці об'єкти для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів в інтересах того ж суспільства.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересу держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 ро. у справі №6-68цс15, висновки якого є обов'язковими для всіх судів України в силу приписів статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором не доведено протиправних дій з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Атлас Ойл 1", яким заявлено у відзиві на позов клопотання про застосування строку позовної давності до вимог прокурора.

Тому є підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог прокурора та її задоволення одночасно з відсутністю у позивача поважних причин для можливості відновлення такого пропущеного строку, в зв'язку з чим судами зазначено наступне.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведенності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

По даній справі місцевий господарський суд помилково відмовив у задоволенні позовних вимог і по суті спору, і у зв'язку із застосуванням строку позовної давності, проте це порушення у порядку статті 104 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для скасування або зміни вірного висновку, викладеного в рішенні господарського суду Одеської області, оскільки таке процесуальне порушення не призвело до прийняття неправильного рішення.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядження Біляївської районної державної адміністрації було прийнято 08.07.2004 р., договір оренди землі укладено 20.07.2004 р., а з позовною заявою заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області лише у 2014 році.

При цьому, прокурор зазначав, що про вказані порушення прокуратурі району нібито стало відомо лише в 2014 році при проведенні перевірки дотримання вимог земельного та податкового законодавства при стягненні плати за землю.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржуване розпорядження та правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати їх прийняття.

Так, наказом від 19.09.2005 р. № 3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять накази Генерального прокурора від 18.10.2010 р. № 3гн, від 12.04.2011 р. № 3гн, від 07.11.2012 р. № 3гн.

Крім того, вказані накази ще містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У наказі від 07.11.2012 р. № 3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями місцевими державними адміністраціями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених частиною 2 статті 12, частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, тобто до відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, прокурором не було наведено наявність в даному випадку обґрунтованих поважних причин для можливості поновлення пропущеного строку позовної давності.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає рішення судів попередніх інстанцій правомірними та обгрунтованими.

Стосовно доводів, які викладені Першим заступником прокурора Одеської області в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга Першого заступника прокурора Одеської області задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110,11111 Господарського процесуального кодексу України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 17.02.2016 р. у справі № 916/5020/14 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддя М. Данилова

Судді: Т. Данилова

Т. Гоголь