ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2016 року Справа № 926/545/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Ковтонюк Л.В.,

Могила С.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області на рішеннягосподарського суду Чернівецької області від 06.06.2016 р. (суддя Бутирський А.А.) та на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. (судді: Марко Р.І., Малех І.Б., Костів Т.С.) у справі№926/545/16 господарського суду Чернівецької області за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області доТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Нірвана ЛТД" простягнення 3 710 грн. 14 коп. за участю представників: від позивача не з'явились від відповідача не з'явились

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми "Нірвана ЛТД" про стягнення в дохід Державного бюджету України 3 710 грн. 14 коп. коштів за використання державного майна.

Свої позовні вимоги відділення обґрунтувало тим, що орендар використовує орендоване майно не за його цільовим призначенням, внаслідок чого відповідно до Методики розрахунку орендної плати та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 р., останнім у відповідний період має бути сплачено орендну плату за вищою орендною ставкою.

При цьому, правову природу заявленої до стягнення суми позивач визначив як заподіяні збитки.

Місцевий та апеляційний господарські суди визнали заявлені у справі №926/545/16 позовні вимоги необґрунтованими, зважаючи на погоджену сторонами у договорі орендну плату та недоведеність наявності у позивача збитків у відповідному розмірі.

У зв'язку з цим, рішенням господарського суду Чернівецької області від 06.06.2016 р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р., в задоволенні заявленого позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами попередніх інстанцій судовими рішеннями, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 06.06.2016 р., постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Так, на думку скаржника, господарськими судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, а саме не встановлено всі обставини, що мають значення для вирішення спору по суті, а встановленим обставинам надано неправильну юридичну оцінку.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.11.2016 р. справу №926/545/16 передано колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.12.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Могил С.К., касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 19.12.2016 р.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України №08.03-04/6459 від 19.12.2016 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів, за результатами якої справу №926/545/16 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Ковтонюк Л.В., Могил С.К. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.12.2016 р.)

В судове засідання 19.12.2016 р. представники сторін не з'явились.

При цьому, від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги без його участі.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представників сторін.

Перевіривши повноту встановлення апеляційним господарським судом обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами справи 15.08.2013 р. укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №429.

За умовами вказаного договору позивач передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нежитлові підвальні приміщення будівлі учбового корпусу № 2 (літ. А), загальною площею 129,7 кв.м., вартістю 524 422 грн. 00 коп., з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

В процесі судового розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій досліджені умови вищевказаного договору, якими сторони, зокрема, врегулювали порядок передачі приміщення в оренду та внесення плати за користування ним, визначено права та обов'язки сторін щодо використання орендованого майна, встановлено строк дії договору оренди, тощо.

Зокрема, відповідно до п.п. 3.1-3.3 договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995 р., і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (червень 2013 р.) 2 622 грн. 11 коп. Орендна плата за перший місяць оренди серпень визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за липень, серпень місяці. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць

В свою чергу, згідно з п. 5.1 договору №429 від 15.08.2013 р. орендар зобов'язаний використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

За приписами ст.ст. 6, 627, 628 та 638 Цивільного кодексу України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з цим, в ст. 283 Господарського кодексу України та ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном.

Зважаючи на наведені правові норми, господарські суди попередніх інстанцій прийшли до вірного висновку, що між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору оренди державного майна.

При цьому, згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" за договором оренди орендаря може бути зобов'язано, зокрема, використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням.

Однак, позивач стверджує, що всупереч приписам чинного законодавства та умовам договору відповідач протягом певного періоду використовував об'єкт оренди не за цільовим призначенням, а саме: здійснював в орендованих приміщеннях продаж розливного пива, тобто, товару підакцизної групи.

Господарськими судами попередніх інстанцій досліджено надані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог докази, в результаті чого встановлено, що актом обстеження приміщення від 21.11.2013 р., підтверджуються наведені обставини. Представник відповідач від писання даного акту відмовився.

Надалі, позивач звернувся з листом до відповідача з вимогою припинити торгівлю підакцизним товаром. В свою чергу, відповідач листом від 17.01.2014 р. повідомив позивача, що торгівля пивом припинена.

Не дивлячись на це, позивач вважає, що йому було заподіяно збитки, оскільки відповідно до вищевказаної Методики розрахунку орендної плати за розміщення кафе, барів, закусочних, кафетеріїв, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи, встановлюється орендна ставка у 8% від вартості орендованого майна, яку і було застосовано сторонами у договорі. В той же час, за розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи, застосовується вища ставка, а саме: 15 % від вартості орендованого майна.

Як закріплено в ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини та ступеня вини у розумінні ст. 1193 Цивільного кодексу України.

Отже, позивачем у справі має бути доведено наявність складу правопорушення у діях відповідача.

З цього приводу, господарськими судами попередніх інстанцій на підставі дослідження наявних в матеріалах справи доказів встановлено, що позивач не довів виникнення у нього збитків у вигляді упущеної вигоди, яка могла бути реально отримана ним та не вказав, які заходи ним вживались щодо отримання неодержаних доходів.

Крім того, зважаючи на договірний характер правовідносин між сторонами, місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновку, що виявлені з боку відповідача порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору (зокрема, щодо визначення розміру орендної плати) і не можуть автоматично змінювати їх.

Одночасно, з огляду на наявний договір оренди, попередніми судовими інстанціями вірно не застосовано до спірних правовідносин приписи ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка регулює порядок відшкодування позадоговірної (деліктної) шкоди.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, характер спірних правовідносин та приписи чинного законодавства, що підлягають застосуванню для їх врегулювання, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з наведеними висновками господарських судів попередніх інстанцій, вважає їх законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий та апеляційний господарські суди в порядку ст.ст. 47, 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином оцінили відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин судами попередніх інстанцій з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що регулють спірні правовідносини та мотивовано відмовлено в задоволенні позов.

Разом з цим, доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідження апеляційного господарського суду та правомірно відхилені ним. При цьому, такі твердження відповідача фактично стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи все вищевикладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування судових рішень, прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2016 р. та рішення господарського суду Чернівецької області від 06.06.2016 р. у справі №926/545/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді Л.В. Ковтонюк

С.К. Могил