ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 925/1201/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі) Короткевича О.Є., Панової І.Ю.,розглянувши касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", м. Черкаси на постанову від 04.08.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 925/1201/15 господарського суду Черкаської області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1", м. Черкаси до приватного підприємства "Ресторан "Чайка", м. Черкаситретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача публічне акціонерне товариство "Укргазбанк", м. Черкасипростягнення 96 577 грн. 72 коп.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ТОВ "Сван-1"Федоренко О.І., довір., ПП "Ресторан "Чайка"Брагінський П.О., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 07.10.2015 (суддя - Грачов В.М.), що прийнято у справі № 925/1201/15 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" (далі - Товариство, Позивач) до приватного підприємства "Ресторан "Чайка" (далі - Підприємство, Відповідач), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - публічного акціонерного товариства "Укргазбанк" (далі - Банк, Третя особа) про стягнення 96 577 грн. 72 коп. задоволено повністю: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 96 577 грн. 72 коп. орендної плати та 1 827 грн. 00 коп. судових витрат.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, приватне підприємство "Ресторан "Чайка" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 07.10.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 (головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Ільєнок Т.В., Рудченко С.Г.) апеляційну задоволено частково: рішення господарського суду Черкаської області від 07.10.2015 скасовано частково, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково - стягнуто з Відповідача на користь Позивача 1 593 грн. 15 коп. орендної плати, 29 грн. 23 коп. судового збору за подачу позовної заяви, а в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю "Сван-1" в особі виконуючого обов'язки керівника Товариства - Юдицького О.В. звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2016, а рішення господарського суду Черкаської області від 07.10.2015 залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального права, зокрема ст. 62 Закону України "Про господарські товариства", ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання з 19.01.2013 внесених змін), ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", ст.ст. 92, 207, 145, 236, 586, 626 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування місцевим та апеляційним судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Так, задовольняючи позовні вимоги Товариства, місцевий суд виходив з того, що вимоги про стягнення з Підприємства плати за користування ним автомобілем, котрий був переданий останньому за договором оренди та який в подальшому був визнаний недійсним за рішенням суду в іншій справі, є обґрунтованими та підтвердженими доказами та оскільки не було надано доказів повернення Відповідачем Позивачу цього автомобілю - лише у виконавчому провадженні за рішенням у справі про визнання недійсним згаданого договору оренди. При цьому, суд відхилив заяву про залишення позову без розгляду, оскільки така заява підписана від імені Товариства керівником ОСОБА_7, тоді як за ухвалою суду у справі про банкрутство Товариства обов'язки керівника останнього покладені на іншу особу - розпорядника майна - Юдицького О.В.

Скасовуючи вказане рішення місцевого суду, апеляційний суд зазначив, що до спірних правовідносин між сторонами слід застосовувати положення договору оренди, оскільки за рішенням суду про визнання договору оренди недійсним такий договір припиняє свою дію на майбутнє, а тому за період дії договору до моменту повернення Підприємством орендованого автомобілю у лютому 2014 року слід стягнути орендну плату згідно умов цього договору. При цьому суд відхилив докази стосовно факту повернення автомобілю шляхом вилучення у виконавчому провадженні, оскільки такі докази не підтверджують факт користування Підприємством таким автомобілем на момент його вилучення.

Однак, суд касаційної інстанції не погоджується із вказаними висновками судів, оскільки вони зроблені, а оскаржувані рішення прийняті всупереч норм діючого законодавства.

Так, як було встановлено судами попередніх інстанцій, відносно Товариства ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.10.2011 порушено провадження у справі № 10/5026/2337/2011 про банкрутство в порядку норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції до набрання з 19.01.2013 внесених змін (далі - Закон про банкрутство) та введено щодо Товариства процедуру розпорядження майном з призначенням розпорядником майна арбітражного керуючого Юдицького О.В. (т. 1 а.с. 20-21). Ухвалою цього ж суду від 09.02.2012 на вказаного розпорядника майна покладено виконання обов'язків керівника Товариства (т. 1 а.с. 22-24), який відповідно до своїх повноважень та обов'язків у вказаній справі про банкрутство та відповідно до вимог Закону про банкрутство і звернувся із позовними вимогами у даній справі.

За приписами ж норм частин 8, 9 ст. 13 Закону про банкрутство:

розпорядник майна має право, зокрема аналізувати фінансове становище боржника та рекомендувати зборам кредиторів заходи щодо фінансового оздоровлення боржника, звертатися до господарського суду у випадках, передбачених цим Законом;

розпорядник майна зобов'язаний розглядати разом з посадовими особами боржника копії заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли до господарського суду у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та надіслані боржнику в установленому цим Законом порядку; вести реєстр вимог кредиторів у встановленому порядку; повідомляти кредиторів про результати розгляду їх вимог боржником та включення визнаних вимог до реєстру вимог кредиторів або про відмову визнання вимог боржником, вживати заходів для захисту майна боржника тощо.

Провадження у даній справі з розгляду позовних вимог було порушено ухвалою 24.07.2015 (т.1 а.с. 1).

Як вбачається та було встановлено судами під час розгляду справи, обґрунтовуючи підстави та мету звернення із позовними вимогами у даній справі та звертаючись із вимогами про стягнення з Підприємства компенсації за користування автомобілем, розпорядник майна - виконуючий обов'язки керівника Товариства зазначив про встановлені в процедурі розпорядження майном наступні обставини. Так, Товариству на праві власності належить автомобіль MITSUBISHI OUTLANDER, 2007 року випуску, номерний державний знак СА 0009 АІ, який перебуває у заставі Банку та був переданий в подальшому в оренду Підприємству за договором від 29.11.2010, а за період користування цим автомобілем його вартість знизилась, однак кошти за користування сплачені Відповідачем не були. При цьому, звертаючись із вимогами, розпорядник майна Товариства також вказав, що за рішенням в іншій справі договір оренди, за яким згаданий автомобіль був переданий Відповідачу, був визнаний недійсним.

Отже, за визначеними розпорядником майна Товариства позовними вимогами та їх підставами правові наслідки розгляду спору у даній справі впливають на результати формування кредиторських вимог та реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство Товариства, на порядок та умови задоволення цих вимог, а також впливають та пов'язані з формуванням в подальшому майнової маси Боржника, виходячи з якої у тому числі будуть вирішуватись питання щодо подальшої процедури у справі про банкрутство Товариства.

Між тим, саме визначене не було враховано судами попередніх інстанцій при винесенні оскаржуваних судових рішень, а відповідні норми законодавства не були застосовані.

Касаційний же суд, у зв'язку із вищенаведеним зазначає на необхідність застосування у даній справі норм ст. 11128 ГПК України - щодо обов'язковості судових рішень Верховного Суду України, а судам слід було привести свою судову практику у даній справі у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Так, у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 Верховний Суд України дійшов висновку, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону про банкрутство, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Крім викладеного касаційний суд вважає за необхідне звернути увагу на застосування Верховним Судом України норм законодавства щодо порядку розгляду спорів за участю осіб, щодо яких було порушено провадження у справі про банкрутство в порядку норм Закону про банкрутство в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених в цей закон змін (що має місце стосовно Товариства у справі № 10/5026/2337/2011).

Так, правова позиція щодо підвідомчості спорів за участю боржника викладена у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 911/4212/14, відповідно до якої положення ст.ст. 12, 16 ГПК України, в силу приписів ч. 1 ст. 58 Конституції України, застосовуються і до справ про банкрутство, провадження у яких здійснюється за Законом про банкрутство в редакції, чинній до 19.01.2013.

Нормами ж п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України визначено, що господарським судам підвідомчі спори з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених п. 7 ч. 1 ст. 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Особливість вирішення таких спорів полягає в тому, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, без порушення нових справ з метою судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна та коштів боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини справи та визначені норми законодавства, під час здійснення провадження у даній справі, судам слід було виходити із перелічених підстав, обставин та матеріальних наслідків позовних вимог, з якими Товариство, щодо якого було порушено провадження у справі про банкрутство, звернулося у даній справі.

За таких обставин справи відповідно до норм ст. 13 Закону про банкрутство та користуючись повноваженнями, передбаченими нормами п. 3 ст. 1119 ГПК України, касаційний суд вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, як незаконні, а справа -передачі до суду першої інстанції для розгляду по суті в межах справи № 10/5026/2337/2011 про банкрутство Товариства.

Дійшовши викладеного висновку, касаційні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 13 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 1, 41, 12, 16, 22, 35, 1115, 1116, 1117, 1119 - 11111, 11112, 11128 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сван-1" задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2016 та рішення господарського суду Черкаської області від 07.10.2015 у справі № 925/1201/15 скасувати.

3. Справу № 925/1201/15 передати до господарського суду Черкаської області для розгляду по суті в межах справи про банкрутство № 10/5026/2337/2011.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

І.Ю. Панова

Постанова виготовлена та підписана 20.10.2016.