ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2016 року Справа № 908/927/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідач), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016у справі№908/927/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Техенергохім"доУправління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжяпростягнення 6 975, 18 грн. за участю представників:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техенергохім" звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Управління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя, в якій просив стягнути матеріальну шкоду, завдану протиправним рішенням та діями Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області у розмірі 6975,18 грн..

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.05.2016 у справі № 908/927/16, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016, в задоволенні позову ТОВ "Техенергохім" відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги ТОВ "Техенергохім" до Управління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню з посиланням на норми права.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ТОВ "Техенергохім" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить оскаржуваний судовий акт скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, як зазначається скаржником:

- самостійні підстави для відповідальності держави за заподіяну шкоду перед позивачем відсутні, оскільки держава не поручалась за конкретну особу - ДПІ у Ленінському районі. Між ними не укладався окремий правочин, який містив би самостійні підстави для відповідальності держави за заподіяну шкоду конкретною особою - ДПІ у Ленінському районі. Про те діють загальні правила - за рахунок держави відшкодовується шкода, завдана будь яким державним органом або їх посадовими особами. За ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Отже наявність вини не враховується;

- ст. 54 Господарського процесуального кодексу України встановлює вичерпний перелік того, що позовна заява повинна містити. Закон не встановлює обов'язок наводити суб'єктивний склад спору. ГПКУ не містить критеріїв, за якими повинен визначатися суб'єктивний склад. Отже, кожна особа може визначити його на свій розсуд і, як наслідок, робити висновок про наведеність або ненаведеність цього складу;

- суд відхилив можливість застосування положень ст. 24 Господарського процесуального кодексу України позначив, що залучення відповідача є правом, а не обов'язком суду;

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2015 р. Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області винесла податкову вимогу № 345-23 та дійшла висновку, що у ТОВ "Техенергохім" наявний податковий борг на загальну суму 232457,00 грн. та прийняла рішення № 41 від 16.03.2015 про опис майна у податкову заставу.

Позивач у судовому порядку оскаржив податкову вимогу № 345-23 від 16.03.2015 та рішення № 41 від 16.03.2015.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2015 по справі № 808/2973/15 адміністративний позов ТОВ "Техенергохім" задоволено; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу № 345-23 від 16.03.2015 на загальну суму 232457,00 грн., в тому числі авансовий внесок з податку на прибуток за лютий 2015 року в сумі 37278,00 грн., та податок на прибуток за 2014 рік в сумі 195179,00 грн., прийняту Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області; визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області про опис майна у податкову заставу від 16.03.2015 № 41; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Техенергохім" 464,91 грн. судового збору.

Проте, незважаючи на вказане судове рішення, Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області продовжує розміщувати на офіційному сайті державної фіскальної служби України інформацію про наявний податковий борг, що обмежує можливість ведення позивачем господарської діяльності, оскільки контрагенти відмовляються від взаємовідносин через наявну інформацію про податковий борг.

Так, ТОВ "Агропроінвест 08" листом № 3311 від 10.12.2015 повідомило ТОВ "Техенергохім" про відмову у закупівлі товару у зв'язку з наявністю податкового боргу та з метою уникнення від негативних податкових наслідків.

Оскільки Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області продовжує вважати наявність податкового боргу, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, посилаючись на те, що неотримання прибутку є шкодою, обумовленою діями Державної податкової інспекції у Ленінському районі, заявивши до стягнення збитки у вигляді не отриманого закладеного в вартість товару прибутку на рівні 15% у розмірі 6975,18 грн.

З вищенаведеного випливає, що позивач посилався на неправомірність дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління фіскальної служби у Запорізькій області, які призвели до заподіяння матеріальної шкоди позивачу, яку останній просить стягнути за рахунок державного бюджету, звернувшись з позовом до Управління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України передбачено загальний порядок відшкодування майнової шкоди, заданої неправомірними діями, рішеннями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи, шляхом відшкодування в повному обсязі особою, яка її завдала, тому випадки, в яких відповідальною за заподіяну шкоду буде сама держава, визначаються відповідно до чинного законодавства України.

Цивільним кодексом передбачено спеціальні підстави та порядок відповідальності за заподіяну шкоду, зокрема, статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, що відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Як вірно зазначено судом позивачем не обґрунтовано та не визначено самостійні підстави для відповідальності держави за заподіяну йому шкоду, тобто, не зазначено конкретні правові підстави звернення з даним позовом до даного відповідача.

Також як встановлено судом, позивачем не наведено суб'єктивний склад даного спору з огляду на склад правопорушення, що підлягає доведенню для настання цивільно-правової відповідальності (наявність шкоди, протиправної поведінки винної особи, причинного зв'язку між шкодою та протиправною поведінкою), принципи диспозитивності та рівності сторін у судовому процесі.

Відповідно до Положення "Про Державну казначейську службу України" основними завданнями Казначейства є: реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах.

Статтею 112 Бюджетного кодексу України визначено повноваження Державної казначейської служби України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, зокрема встановлено, що Державна казначейська служба України здійснює ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень і витрат державного бюджету та місцевих бюджетів, складанням та поданням фінансової і бюджетної звітності.

Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, казначейство виступає відповідачем у справах, пов'язаних з виплатою з державного бюджету певних коштів як особа, на яку законодавством покладено відповідальність за виконання державою відповідних бюджетних зобов'язань, а не як особа, відповідальна від імені держави за неправомірні дії.

Отже, як вірно зазначено судом у спорах про відшкодування заподіяної шкоди, відповідачем повинна виступати також особа, діями чи бездіяльністю якої було заподіяно вказану шкоду, однак, позивач не визначив, чим саме порушило його права та охоронювані законом інтереси Управління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя та не надав належного цьому підтвердження.

За таких обставин, висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції, що позовні вимоги ТОВ "Техенергохім" до Управління державної казначейської служби України у Ленінському районі м. Запоріжжя є такими, що не підлягають задоволенню, колегія суддів визнає правомірним.

Доводи скаржника щодо застосування судом апеляційної інстанції положення ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. Згідно з приписами частини 2 цієї норми до юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно з п.1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що вони прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішенні та постанові, і не можуть бути підставою для їх зміни чи скасування, оскільки вони відповідають чинному законодавству України і обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у справі № 908/927/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський