Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 911/4376/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого, Самусенко С.С. - доповідача,Татькова В.І.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"на рішення та постанову господарського суду Київської області від 11 грудня 2014 року Київського апеляційного господарського суду від 10 березня 2015 рокуу справі№ 911/4376/14господарського судуКиївської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Ніко-Тайс"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ПК Трейдсервісгруп", 2. Селянського (фермерського) господарства "Віра" про стягнення 6 381 грн. ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до господарського суду із позовом до ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та Селянського (фермерського) господарства "Віра" про стягнення 6 381,00 грн., з яких 1 584, 06 грн. пені, 2 784, 08 грн. штрафу, 513, 52 грн. інфляційних втрат та 1 499, 34 грн. 28% річних, нарахованих внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу.

Рішенням господарського суду Київської області від 11.12.2014 (суддя Бабкіна В.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 (судді: Дідиченко М.А. - головуючий, Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.), у задоволенні позову відмовлено повністю у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову. Скаржник стверджує, що судами не враховано, що строк позовної давності переривався, а отже позовна заява у даній справі була подана в строки.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2015 касаційну скаргу прийнято до провадження. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 08.05.2009 між ТОВ "Технік Енерджі" як продавцем та Селянським (фермерським) господарством "Віра" як покупцем укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської техніки № 31, згідно п.п. 1.1, 1.3 якого продавець зобов'язався передати у власність покупця сільськогосподарську техніку. Загальна вартість договору становить 267250,00 грн. - еквівалент 25000,00 EUR на момент укладення та підписання даного договору.

Також судами встановлено, що ТОВ "Технік Енерджі" свої зобов'язання за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки №31 від 08.05.2009 виконав в повному обсязі, поставивши відповідачу товар на суму 267 250,00 грн. Однак, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, за отриманий товар розрахувався частково, у зв'язку з чим у останнього утворився борг.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 16.03.2010 у справі №16/24 з Сільського (фермерського) господарства "Віра" стягнуто на користь ТОВ "Технік Енерджі" 115 262, 50 грн. боргу, 5 705, 08 грн. пені, 7 703, 89 грн. - 28% річних, 3 157, 09 грн. збитків від інфляції та 80 175, 00 грн. штрафу. Судами встановлено, що СФГ "Віра" сплатило вказану заборгованість лише 24.09.2010.

ТОВ "Технік Енерджі" як первісний кредитор на підставі угоди про заміну кредитора у зобов'язанні №1-ТЕ від 24.01.2011 відступив ФОП Грищенку О.М. як новому кредитору право вимоги виконання СФГ "Віра" зобов'язання щодо сплати розміру заборгованості (дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, 28% річних, інфляційних втрат, набутих первісним кредитором на підставі договору №31 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 08.05.2009, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником грошового зобов'язання.

02.07.2012 ФОП Грищенко О.М. відступив набуте ним право вимоги ТОВ "К "Ніко-Тайс" на підставі угоди про заміну кредитора у зобов'язанні №82/07-12.

Таким чином, господарські суди з урахуванням положень ст.ст. 512, 513, 514, 516 Цивільного кодексу України встановили, що позивач ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" набуло права вимоги до СФГ "Віра" щодо сплати розміру заборгованості (дооцінки вартості товару, курсової різниці), пені, 28% річних, інфляційних втрат на підставі договору №31 купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 08.05.2009, у зв'язку з неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням боржником умов договору купівлі-продажу.

Також судами встановлено, що 21.08.2012 між ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" як поручителем та ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" як кредитором укладено договір поруки №21-08-2012-83, згідно якого поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку ФГ "Віра" щодо виконання грошового зобов'язання щодо сплати розміру пені згідно договору купівлі-продажу та угоди №82/07-12 про заміну кредитора в розмірі 1000,00 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.07.2014 у справі №911/2693/14 стягнуто солідарно з ТОВ "ПК Трейдсервісгруп" та ФГ "Віра" на користь ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" заборгованість за договором купівлі-продажу сільськогосподарської техніки від 08.05.2009 №31 на підставі договору поруки №21-08-2012-58 від 21.08.2012 у вигляді дооцінки вартості товару у сумі 11 457, 64 грн.

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення штрафу, пені, 28% річних та збитків від інфляції у зв'язку із несвоєчасною оплатою суми дооцінки товару, яку було стягнуто зазначеним вище рішенням.

За ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

За п.7.3 договору купівлі-продажу сторони, відповідно до ст.259 ЦК України, домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору. Крім цього, сторони, відповідно до п.6 ст.232 ГК України, домовились про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Відповідно до п.7.4 договору покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 30% від загальної вартості договору.

Згідно п. 7.7 договору № 31 від 08.05.2009 сторони передбачили, що згідно п. 2 ст. 625 ЦК України у випадку прострочення оплати товару, покупець за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 28% річних.

За ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вказаного договору поруки та норм ст.ст.553 та 554 ЦК України відповідачі є солідарними боржниками щодо виконання зобов'язання по сплаті розміру заборгованості у вигляді пені за договором купівлі-продажу в межах 1000,00 грн.

На підставі встановлених обставин справи, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вимоги позивача є законними та обґрунтованими.

Проте, як встановлено судами, відповідачем-2 подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки згідно ст. 257 Цивільного кодексу України.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, зокрема скорочена. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У п. 4.3 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 роз'яснено, що порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за угодою сторін, тому, зокрема, умови договору, за якими сторони встановили, що така давність обчислюється не з моменту прострочення платежу, а з іншої дати, що визначається шляхом зворотного відрахування шести місяців від дати пред'явлення вимоги, суперечать вимогам закону і не застосовуються судом.

Як встановлено судами, п. 7.3 договору купівлі-продажу сторони передбачили, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій становить 5 років з моменту підписання даного договору.

За ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі збігом строку виконання.

При цьому, порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч. 2 ст. 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновками попередніх судових інстанцій, що умови пункту 7.3 договору в частині встановлення п'ятирічного строку позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій з моменту підписання договору є такими, що суперечать наведеними вище приписам законодавства, і, відповідно, не підлягають застосуванню судом. Пунктом 7.3 договору сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності, встановивши початок її перебігу в момент підписання договору. Судами встановлено, що річний строк позовної давності щодо стягнення пені та штрафу та трирічний строк щодо стягнення 28% річних та інфляційних втрат збіг.

Доводи скаржника про переривання строку позовної давності оплатами та пред'явленнями позовів спростовується наступним.

За ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

У п.п. 4.4.1 постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 роз'яснено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Суди дійшли висновку, що оплата відповідачем-2 заборгованості, стягнутої з нього на підставі рішень суду, не може вважатися дією щодо визнання останнім свого боргу, зокрема , визнання додаткових вимог кредитора.

Щодо пред'явлення до боржника позовів, то колегія суддів зазначає, що позивачем позови про стягнення 3% річних, збитків від інфляції, пені та штрафу за несвоєчасну оплату курсового донарахування не подавалися, а тому господарські суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку, що строк позовної давності не переривався.

Доводи скаржника щодо порушення та неправильного застосування судами норм права не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження та зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

За частиною другою ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на встановлені обставини господарські суди дійшли правильного висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку із збігом строку позовної давності.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТОВ "Компанія "Ніко-Тайс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 у справі №911/4376/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. Плюшко

Судді: С. Самусенко

В. Татьков