Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2016 року Справа № 915/551/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого Алєєвої І.В. Мачульського Г.М. за участю представників:прокуратуриЯговдік С.М. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України позивачівРудник Ю.М. - довіреність від 30.12.2015 рокувідповідачівне з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива"на постановувід 29.09.2015 року Одеського апеляційного господарського судуу справі№915/551/15 господарського суду Миколаївської областіза позовом Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: - Міністерства оборони України; - Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв; до - Військової частини А1890; - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" провизнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2015 року Заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Військової частини А1890, Товариства з обмеженою відповідальністю "Нива" про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №36 від 04.03.2011 року з додатковими угодами, укладеними військовою частиною А1890 з ТОВ "Нива".

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що спірний договір укладений військовою частиною з перевищенням повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Окрім цього, прокурор зазначав, що спірний договір не був погоджений із органом виконавчої влади - Миколаївською обласною державною адміністрацією. На думку прокурора спірний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, приписів статей 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", а тому підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву Військова частина А1890 просила у задоволені позовних вимог відмовити посилаючись на те, що вона була повністю наділена правами правонаступника фінансово - господарської діяльності військової частини 1571.

ТОВ "Нива" у відзиві на позовну заяву заперечувало проти задоволення позовних вимог та зазначало, що повністю підтримує позицію військової частини А1890.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 року (суддя О.Г. Смородінова) в позові відмовлено повністю.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що прокуратурою та позивачами не доведено суду обставини, які свідчать про порушення відповідачами у спірних правовідносинах прав та законних інтересів держави.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідачів на момент укладення спірного договору та додаткових угод не суперечили чинному законодавству, а спірний договір цілком відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статтям 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України.

За апеляційною скаргою Заступника прокурора Миколаївського гарнізону Одеській апеляційний господарський суд (судді: Л.О. Будішевська, М.А. Мишкіна, С.В. Таран), переглянувши рішення господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 29.09.2015 року, рішення господарського суду Миколаївської області від 16 червня 2015 року скасував, позовні вимоги задовольнив та визнав недійсним (на майбутнє) договір про спільний обробіток землі №36 від 04.03.2011 р., укладений між військовою частиною А1571 та ТОВ "Нива" з додатковими угодами до нього.

Мотивуючи постанову суд апеляційної інстанції встановивши, що земельна ділянка, яка залучена Військовою частиною А1890 до спільної діяльності з ТОВ "Нива" за спірним договором №36 від 04.03.2011 р. належить до категорії земель оборони, оскільки надавалась військовій частині №15440 саме для військових потреб, дійшов висновку, що порядок її використання є предметом регулювання Закону України «Про використання земель оборони».

ТОВ "Нива" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 року та залишити в силі рішення господарського суду Миколаївської області від 16.06.2015 року, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 11, 77 Цивільного кодексу України, статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 101 Господарського процесуального кодексу України.

Заявник касаційної скарги вказує на помилковий висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності погодження спірного договору з органом виконавчої влади.

Скаржник наголошує на тому, що договір не суперечить приписам статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".

В письмових поясненнях прокурор просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Прокурор зазначає, що договір про спільний обробіток землі №36 від 04.03.2011 року з додатковими угодами, укладений військовою частиною А1890 з ТОВ "Нива" суперечить інтересам держави та вимогам статей 77, 95 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", статей 9, 215 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, згідно з Державним актом на право користування землею серії Б №062408 від 1978р. Військовій частині №15440 було надано в безстрокове та безоплатне користування земельну ділянку загальною площею 7102,5 га в межах згідно з планом землекористування для військових потреб.

Відповідно до архівної довідки Одеського архівного відділу галузевого державного архіву Міністерства оборони України №179-1/302 від 28.09.2015 на підставі Директиви Міністра оборони України від 27.01.2000р. №115/1/050 206 авіаційний полігон з 22.07.2000 р. змінив умовне найменування з Військової частини 15440 на Військову частину А1571.

04.03.2011 між Військовою частиною А1571 (сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю "НИВА" (сторона-2) було укладено договір про спільний обробіток землі №36, за умовами якого сторони домовились про співпрацю і співробітництво без утворення юридичної особи з використанням земель, які надані стороні-1 в безстрокове користування та можливостей сторони-2 спільно діяти для досягнення загальних цілей, а саме: вирощування зернових, технічних та решти культур, не віднесених до інших класів рослинництва, збирання, зберігання та їх подальша реалізація.

Сторони домовились, що спільний обробіток землі буде здійснюватися наступним чином: Військова частина А1571 бере на себе зобов'язання залучити площу земельної ділянки під спільний обробіток землі та проводити її обстеження на предмет наявності та, в подальшому, проведення заходів своєчасного знешкодження шкідливих для оточуючої середи, життя та здоров'я людей предметів з метою створення безпечних умов праці; ТОВ "НИВА" бере на себе зобов'язання власними силами та коштами провести необхідний комплекс заходів по забезпеченню повного сільськогосподарського циклу вирощування продукції, яка обумовлена договором (п.1.2 договору №36 від 04.03.2011р.).

Відповідно до пункту 3.1 договору №36 від 04.03.2011р. Військова частина А1571 зобов'язалась залучити до спільної діяльності, що буде провадитись разом з ТОВ "НИВА" земельні ділянки, що надані Військовій частині А1571 в безстрокове користування згідно державного акта серії Б №062408 площею 180 га терміном на 5 сільськогосподарських років, тобто до 01.12.2015р.

Згідно з пунктами 6.1, 6.2 договору №36 від 04.03.2011р. внесок сторони-1 - вартість права обробітку земельних ділянок загальною площею 180 га відповідно до акта обміру земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору, а також ділова репутація та ділові зв'язки складає 27900 грн., а внесок сторони-2- грошові кошти, паливно-мастильні матеріали, обробка ґрунтів, сівба, посадка, внесення добрив та засобів захисту рослин, всі необхідні дії щодо вирощування сільськогосподарських культур, а також професійні знання, навички та вміння, ділова репутація та ділові зв'язки, інше, що встановлюють сторони по закінченню сільськогосподарського року.

Прибуток, що отримується сторонами від спільного обробітку землі, підлягає розподілу пропорційно понесеним фактичним затратам на вирощування сільськогосподарської продукції, при цьому Військова частина А1571 в будь-якому випадку повинна отримати прибуток у розмірі не менше частки та внеску, визначеному у статті 6 цього договору; фактичний розподіл прибутку здійснюється шляхом перерахування відповідної частки прибутку стороні-1 та утримання відповідної частки прибутку стороною-2.

Вказаний договір погоджено сільським головою Ставківської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області та начальником Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїва, про що свідчать відповідні відмітки на договорі.

Також судами під час розгляду справи було встановлено, що 19.10.2012 р. між Військовою частиною А1571 та ТОВ "Нива" було укладено додаткову угоду до договору №36 від 04.03.2011 року, якою внесено зміни до пункту 6.1 договору відносно розміру внеску сторони-1 у вигляді вартості права обробітку землі та зазначено, що він складає 28807 грн.

Відповідно до вимог Директиви Міністра оборони України від 30.11.2012 №Д-322/1/16 Військова частина А1571 підлягала розформуванню, а її правонаступником з фінансових питань було визначено Військову частину А1890.

Згідно з актом прийому-передачі будівель та споруд від 07.03.2013 р. Військова частина А1571 передала, а Військова частина А1890 прийняла військове містечко №1. Разом з будинками та спорудами було прийнято земельну ділянку площею 6960 га. У вказаному акті також зазначено, що Військовою частиною А1571 передано Військовій частині А1890 державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б №062408 від 1978 р.

Водночас матеріали справи містять акт приймання (передачі) будівель, споруд та території військового містечка від 18.02.2013 р., відповідно до якого Військова частина А1571 на виконання зазначеної вище Директиви передала Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв разом з будівлями та спорудами земельну ділянку площею 7084,9 га (а.с. 140).

Із змісту архівного витягу з ліквідаційного акта 206 авіаційного полігону оперативного командуванню "Південь" Сухопутних військ Збройних Сил України (Військова частина А1571) вбачається, що на підставі Директиви Міністра оборони України від 18.03.2013р. №Д-322/1/4дск, Директиви командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.05.2013р. №Д-5, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.10.2013р. №Д-322/1/8дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 20.12.2013р. №Д-322/1/9дск, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 15.03.2014р. №Д-322/1/02, спільної Директиви Міністра оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 08.12.2014р. №Д-322/1/43дск, наказу командувача військ оперативного командування "Південь" від 14.04.2015р. №29 земельна ділянка, яка використовувалась 206 авіаційним полігоном, була передана для подальшого використання Квартирно-експлуатаційному відділу м. Миколаїв.

Між тим 15.01.2013 р. між Військовою частиною А1571, ТОВ "Нива" та Військовою частиною А1890 було укладено договір про заміну сторони у договорі спільного обробітку землі, відповідно до якого Військова частина А1571 передає, а Військова частина А1890 приймає на себе права та обов'язки Військової частини А1571 згідно договору про спільний обробіток землі від 04.03.2011р. №36.

Згідно з пунктом 4 договору від 15.01.2013р. відступлення прав та обов'язків Військової частини А1571 на користь Військової частини А1890 відбулося, зокрема, на підставі директиви Міністра оборони України від 30.11.2011р. №Д-322/1/16.

Права та обов'язки Військової частини А1571 згідно договору від 04.03.2011р. №36 Військова частина А1890 набуває з 15.01.2013 (пункт 2 договору від 15.01.2013 р.).

В подальшому додатковими угодами №2 від 05.03.2013 та №3 від 14.02.2014 до договору №36 від 04.03.2011р. було внесено зміни в пункти 1.2, 3.1, 6.1, 8.6, розділ 11, пункт 12.2 стосовно розміру внесків, збільшення вартості обробітку землі в розмірі 72985,38 грн., зменшення площі земельних ділянок до 177,58 га, розподілу прибутку та відповідальності сторін, строку дії договору до 31.12.2017 р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога Заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно - експлуатаційного відділу м. Миколаїв про визнання недійсним (на майбутнє) договору про спільний обробіток землі №36 від 04.03.2011 року з додатковими угодами, укладеними військовою частиною А1890 з ТОВ "Нива", з підстав того, що спірний договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема, приписів статей 20, 77, 115, 116 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про використання земель оборони", а тому підлягає визнанню недійсним на підставі приписів статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові; договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі, а його умови, в тому числі координація спільних дій учасників, ведення їх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (статті 1130, 1131 Цивільного кодексу України). Таким чином, укладаючи договір про спільну діяльність, учасник договору повинен бути наділений розпорядчими речовими правами щодо об'єктів, виділених для спільної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами -землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до пункту третього частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Закону України "Про використання земель оборони".

Частинами першою, другою та четвертою статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

За частиною 1 статті 115 Земельного кодексу України зони особливого режиму використання земель створюються навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України для забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

За змістом статті 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України. Частиною першою статті 4 Закону України "Про використання земель оборони" встановлено, що військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до пунктів 39, 40 "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого наказом Міністерства оборони України, від 22.12.1997, № 483 передача земель в тимчасове користування відбувається з погодження: заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України - щодо земель спеціальних об'єктів центрального підпорядкування; командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування - щодо земель для об'єктів окружного, Північного оперативно-територіального командування підпорядкування. Передача земель в тимчасове користування оформлюється рішенням сільської, селищної чи міської рад.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" Збройні Сили України можуть здійснювати господарську діяльність згідно із законом. Земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Слід зазначити, що за змістом частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як право володіння та користування земельною ділянкою; права землекористувачів передбачено статтею 95 Земельного кодексу України. Разом з тим, право постійного користування після одержання землекористувачем документа, що посвідчує таке право, та його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України). В свою чергу правом оперативного управління (в тому числі землею, як активом, закріпленим за військовою частиною) за змістом статті 137 Господарського кодексу України визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується та розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Судова колегія зазначає, що наданий позивачем документ (Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою), в силу наведених вище приписів законодавства є належним та допустимим доказом в підтвердження права постійного користування позивача спірною земельною ділянкою; жодних доводів та доказів у спростування його чинності чи неналежної реєстрації відповідачі не надали. В свою чергу відповідачі також не надали належних доказів, що підтверджували б права Військової частини А1890 як постійного землекористувача спірної земельної ділянки.

Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов цілком правомірного висновку, що спірний договір про спільний обробіток землі від 04.03.2011 № 36, укладений військовою частиною в порушення вимог пункту 3 частини 5 статті 20, частини 2 статті 65, частини 4 статті 77 Земельного кодексу України, статей 9, 14 Закону України "Про Збройні сили України", частини першої статті 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Крім того, як вбачається з матеріалів справи під час здійснення апеляційного провадження Військовою частиною А1890 було зроблено усну заяву про застосування позовної давності.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що частиною третьою статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції та вбачається з матеріалів справи, а саме із змісту протоколів судових засідань від 12.05.2015 р., 02.06.2015 р. Військова частини А1890 була належним чином сповіщена місцевим господарським судом про час та місце розгляду даного спору, її представник брав участь у судових засіданнях, проте заява про застосування строків позовної давності ні ним, ні іншим відповідачем зроблена не була, неможливість подання такої заяви суду першої інстанції заявником не доведена.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви Військової частини А1890 про застосування позовної давності.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд вирішив спір відповідно до вимог статей 4-2, 34, 43, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надавши оцінку доказам, наявним у матеріалах справи; підстав для скасування постанови апеляційної інстанції з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.

Доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. у справі № 915/551/15 господарського суду Миколаївської області залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Г. Мачульський