Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.05.2015 року у справі №910/23630/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2015 року Справа № 910/23630/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Іванової Л.Б., Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Войцехівський О.В. дов. від 14.05.2015р. № 18-Д, Шпічка М.І. дов. від 14.05.2015р. № 17-Д розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон-Ексім"на рішення та постановуГосподарського суду м.Києва від 14.01.2015р. Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015р.у справі№ 910/23630/14 Господарського суду м.Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Бон-Ексім"простягнення 10249360,77 грн.

У відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 15.05.2015р. № 02-05/296 для розгляду справи № 910/23630/14 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Іванова Л.Б., Попікова О.В. (доповідач)

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон-Ексім" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту в розмірі 3404190 грн. 97 коп., заборгованості зі сплати процентів у розмірі 728711 грн. 63 коп., пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення суми кредиту у розмірі 18283 грн. 93 коп., пені за прострочення виконання грошового зобов'язання зі сплати процентів у розмірі 28977 грн. 40 коп., 3% річних у розмірі 3176 грн. 86 коп. за несвоєчасне повернення кредиту, 3% річних у розмірі 3917 грн. 84 коп. за несвоєчасну сплату відсотків, 17640 грн. 94 коп. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту, 19934 грн. 66 коп. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків, 47658 грн. 66 коп. неустойки, нарахованої на підставі п.7.4 кредитного договору від 16.07.2009р. №14-09-980-К, 6808 грн. 38 коп. неустойки у розмірі, нарахованої на підставі п.7.3 кредитного договору від 16.07.2009р. №14-09-980-К, 964248 грн. неустойки, нарахованої за порушення умов іпотечного договору від 16.07.2009р., а також 5005811 грн. 50 коп. неустойки, нарахованої за порушення умов іпотечного договору від 04.08.2011р.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 14.01.2015р. (суддя Босий В.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015р. (головуючий суддя Пашкіна С.А., судді Сітайло Л.Г., Баранець О.М.), позов задоволено повністю.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 526, 530, 549, 611, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України та статей 230, 345 Господарського кодексу України, з урахуванням яких суди, встановивши факти невиконання позичальником з квітня 2014р. зобов'язань з повернення суми отриманого кредиту та сплаті відсотків за кредитним договором від 16.07.2009р. №14-09-980-К, а також порушення умов іпотечних договорів від 16.07.2009р. та від 04.08.2011р., дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та залишити позов без розгляду.

В обґрунтування своєї правової позиції заявник касаційної скарги посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, зокрема, приписів статей 58, 63 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на порушенні позивачем правила поєднання позовних вимог, оскільки заявлені вимоги за кредитним договором не є однорідними з вимогами по іпотечних договорах, що мало б бути підставою для повернення позовної заяви місцевим господарським судом.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 16.07.2009р. між Акціонерним товариством "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Брокбізнесбанк", та ТОВ "Бон-Ексім", як позичальником, укладено кредитний договір №14-09-980-К, відповідно до п.1.1 якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти (кредит) в сумі 3404190,97 грн. на умовах, визначених цим договором.

Пунктом 1.1.2 кредитного договору термін користування кредитом визначений до 06.08.2010р.

Згідно з п.2.5 кредитного договору проценти нараховуються в межах терміну користування кредитом, що визначений п.1.1.2 цього договору, на суму фактичного залишку заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів в році та календарної кількості днів в місяці. При розрахунку процентів враховується день надання кредиту та враховується день повернення кредиту.

На виконання умов договору на підставі заяви відповідача №500 від 15.07.2009р. позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти у розмірі 3404190,97 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 17.07.2009р.

02.06.2011р. сторонами укладено додаткову угоду №3 до кредитного договору, за змістом якої було продовжено строк дії договору до 01.04.2018р. і змінено процентну ставку на 14% річних.

Крім того, п.2 додаткової угоди №3 до кредитного договору визначено, що повернення основної суми кредиту 3404190,97 грн. починається з квітня 2014 року рівними частинами щомісяця до останнього робочого дня місяця включно (47 місяців по 70920,65 грн. та в останній місяць 70920,42 грн.).

З метою забезпечення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором, між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір від 16.07.2009р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О.А. за реєстровим номером №1359, а також іпотечний договір від 04.08.2011р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єлісєєвою О.А. за реєстровим номером №1737.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Сторони в договорі погодили розмір процентів за користування кредитом на підставі якого позивачем правомірно обраховано суму заборгованості по сплаті процентів.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та надання кредиту, існування заборгованості відповідача по поверненню кредиту у розмірі 3 404 190,97 грн. та прострочення по сплаті процентів за користування кредитними коштами у період дії договору у розмірі 728 711,63 грн.

Згідно з ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як роз'яснено в п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. В силу ч.2 статті 1054 Цивільного кодексу України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню ч.2 статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Отже, у випадку невиконання позичальником зобов'язання з повернення частини отриманого кредиту, у кредитора виникає право вимоги від боржника дострокової сплати всієї суми заборгованості, а також сплати процентів за користування кредитними коштами.

Листами №997/049 від 27.05.2014р. та №9330/046 від 01.09.2014р. позивач звертався до відповідача з вимогою погасити суму основної заборгованості за кредитним договором у зв'язку з несплатою ним чергового платежу.

Враховуючи положення статей 530, 1050 Цивільного кодексу України та приписи п.2 додаткової угоди №3 до договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитним коштами на момент розгляду справи судом настав.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено та відповідачем не спростовується наявність у нього грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості по кредиту у розмірі 3404 190,97 грн. та процентів у розмірі 728711,63 грн.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов кредитного договору відповідач у встановлений строк свого обов'язку з перерахування коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому він вважається таким, що прострочив, відповідно, є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч.3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 7.1 кредитного договору визначено, що за порушення строків погашення заборгованості за кредитом та/або строків сплати процентів за користування кредитом та/або комісій банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі подвійної процентної ставки, що визначена п.1.1.3 договору, від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання за кредитним договором, місцевим господарським судом обґрунтовано задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 18283,93 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з повернення суми кредиту та 28977,40 грн. пені за прострочення сплати процентів, 3% річних у розмірі 3176,86 грн. за несвоєчасне повернення кредиту 3% річних у розмірі 3917,84 грн. за несвоєчасну сплату відсотків, 17640,94 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне повернення кредиту та 19934,66 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків.

Крім того, відповідно до п.7.3 договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку в розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п.4.2.6,4.2.7 цього договору за кожний факт порушення.

Згідно п.7.4 кредитного договору банк має право нараховувати позичальнику неустойку у розмірі 0,1% від суми фактичного залишку заборгованості за кредитом у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником п.п.4.2.4,4.2.5,4.2.8-4.2.10 цього договору за кожний факт порушення.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що неустойка, передбачена п.п.7.3,7.4 кредитного договору, за своєю правовою природою є штрафом, який згідно приписів ч.2 статті 549 Цивільного кодексу України обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч.1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, умовами договору передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Враховуючи встановлений судами факт систематичного порушення відповідачем зобов'язань, передбачених п.п.4.2.5,4.2.6 кредитного договору, обґрунтованим є стягнення з відповідача неустойки на підставі п.7.3 договору у розмірі 6808,38 грн. (3404190,97 грн.х0,1%х2) та на підставі п.7.4 договору 47658,66 грн. (3404190,97 грн.х0,1%х14).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки за порушення умов іпотечного договору від 16.07.2009р. у розмірі 964248 грн., а також неустойки за порушення умов іпотечного договору від 04.08.2011р. у розмірі 5005811,50 грн.

Пунктами 5.3.4 іпотечних договорів передбачено, що іпотекодавець (Товариство) зобов'язаний не перешкоджати реалізації іпотекодержателем (Банком) права на перевірку як документально, так і в натурі наявності, стану, умов збереження та користування предметом іпотеки, надавати іпотекодержателю всі документи, необхідні для такої перевірки, а також негайно після отримання відповідного повідомлення іпотекодержателя забезпечити йому фізичний доступ до предмета іпотеки.

Листами №1178/046 від 17.06.2014р. та №1208/046 від 04.07.2014р. позивач звертався до відповідача з вимогою надати йому можливість провести перевірку фактичного стану та наявності майна, переданого в іпотеку за Іпотечними договорами, які залишені відповідачем без відповіді. Доказів надання відповідної можливості уповноваженим особам банку, як іпотекодержателю, матеріали справи не містять, а відповідачем суду не надано.

За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що відповідачем неналежним чином виконано умови п.5.3.4 іпотечних договорів, а відтак існують підстави для застосування відповідальності, передбаченої п.8.1 вказаних договорів.

Так, відповідно до п.8.1 іпотечних договорів за невиконання або неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, передбачених п.5.3 цих договорів, іпотекодержатель має право вимагати від іпотекодавця сплати штрафу у розмірі 5% від вартості предмета іпотеки, що визначена в цих договорах.

З урахуванням порушення відповідачем умов п.5.2.4 іпотечних договорів, підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача 964248 грн. неустойки за порушення умов іпотечного договору від 16.07.2009р., а також 5005811,50 грн. неустойки за порушення умов іпотечного договору від 04.08.2011р.

Колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Касаційна інстанція зазначає, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій (постанови ВСУ від 09.04.2012 у справі №20/246-08 та від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

Водночас колегія суддів враховує, що подана відповідачем касаційна скарга не містить як жодних посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, так і доводів на спростування встановлених фактичних обставин порушення позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором від 16.07.2009р. №14-09-980-К, іпотечними договорами від 16.07.2009р. та від 04.08.2011р., з урахуванням яких суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Натомість колегія суддів вважає безпідставними заперечення заявника, які зводяться виключно до посилань на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке відповідач вбачає у неправомірному об'єднанні позивачем в одній позовній заяві кількох неоднорідних вимог, не пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, та їх спільному розгляді судом.

Дійсно, предмет спору у даній справі становлять вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16.07.2009р. №14-09-980-К та штрафних санкцій за систематичне порушення позичальником його умов, а також неустойки, нарахованої за порушення відповідачем умов іпотечних договорів від 16.07.2009р. та від 04.08.2011р. Заявлені позивачем вимоги стосуються захисту його прав кредитора, що виникли з цих договорів.

Як роз'яснено в п.3.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. №18, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами (зокрема, про стягнення неповернутого кредиту, відсотків за користування кредитом і неустойки; про визнання недійсним акта і про відшкодування заподіяної у зв'язку з його виданням шкоди; про стягнення вартості недостачі товару, одержаного за кількома транспортними документами і оформленої одним актом приймання або коли такий товар сплачено за одним розрахунковим документом; про спонукання до виконання зобов'язань за господарським договором і про застосування заходів майнової відповідальності за його невиконання тощо). Право об'єднати кілька однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, надане також судді. При цьому останній вправі вирішувати питання про об'єднання лише тих заяв (справ), які перебувають в його провадженні. Однорідними можуть вважатися позовні заяви, які, пов'язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

Проте, відповідно до ч.1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами.

Таким чином, у вказаній нормі йдеться про право позивача поєднати в одній позовній заяві декілька вимог, зв'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, незалежно від того, чи є такі вимоги однорідними.

Крім того, відповідно до положень ч.1 статті 546, ч.1 статті 575 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з абзацом 5 статті 1 та ч.5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" основне зобов'язання - зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

З огляду на приписи статей 546, 575 Цивільного кодексу України, статей 1, 3 Закону України "Про іпотеку" та враховуючи похідний характер іпотечних договорів від основного зобов'язання за кредитним договором від 16.07.2009р. №14-09-980-К, укладених між тими ж сторонами, колегія суддів вважає, що в межах даної справи суд першої інстанції цілком правомірно розглянув декілька позовних вимог, які пов'язані між собою підставою виникнення та поданими доказами. При цьому підставою виникнення заявлених позовних вимог є невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та іпотечними договорами.

Отже, доводи відповідача щодо порушення місцевим господарським судом вимог ч.1 статті 58 Господарського процесуального кодексу України ґрунтуються на помилковому ототожненні однорідних позовних вимог з вимогами, пов'язаними між собою підставою виникнення або поданими доказами, та не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

Разом з тим апеляційний суд правильно зазначив, що за змістом ч.2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, що в даній справі не мало місця.

Враховуючи наведене, висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів І та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бон-Ексім" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м.Києва від 14.01.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.03.2015р. у справі № 910/23630/14 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: Л.Б. Іванова

О.В. Попікова