Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2015 року Справа № 904/8006/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В.розглянувши касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатностіна рішення та постановугосподарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015у справі№ 904/8006/14за позовомДніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатностідоКомунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5"простягнення 2954,11 грн.за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5" про стягнення 2954,11 грн. шкоди, нанесеної внаслідок необґрунтовано виданого та продовженого листка непрацездатності.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 в задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 19.10.2012 Дніпропетровським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності складено акт перевірки обґрунтованості видачі медичними закладами Кривого Рогу листків непрацездатності.

Перевіркою встановлено, що в порушення п. 1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України №455 від 13.11.2001р. (далі - Інструкція), лікарями Комунальної установи "Центр первинної медико-санітарної допомоги №5" при продовженні листка непрацездатності не було здійснено належним чином відповідних записів у медичній картці про особистий огляд хворого лікуючим лікарем з обґрунтуванням ознак тимчасової непрацездатності у певні дні, що призвело до зайвої виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 2954,11 грн.

Посилаючись на необґрунтованість видачі та продовження листка непрацездатності лікарем та оскільки виплати допомоги з тимчасової непрацездатності знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з діями відповідача, витрачені позивачем грошові кошти останній вважає матеріальною шкодою у розумінні ст.1166 ЦК України, яку просить стягнути з відповідача.

Проаналізувавши норми ст.ст. 9, 27, 28, 34, 50, 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що лікувальна установа, яка видає листки непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин по виплаті коштів Фонду в порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності, у зв'язку з чим, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що оплата матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності, зроблена позивачем за листками непрацездатності, не свідчить про завдання останньому шкоди, оскільки грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги, не є його власними грошовими коштами, а є коштами, що сплачуються до Фонду застрахованими особами в якості страхових внесків.

Разом з тим, апеляційна інстанція відхилила посилання позивача на те, що лікарнею порушений п.1.7 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян (затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 №455) в зв'язку з тим, що в них мали місце порушення при оформленні діагнозів, періоду на які видавалися листки непрацездатності, оскільки вказані обставини не можуть свідчити про безпідставність їх видачі та про відсутність хвороби у осіб, яким вони були видані. Адже, таке судження позивача виходить за межі його компетенції та не підтверджено жодними документами, які б свідчили про наявність вини чи перевищення посадових повноважень в діях лікарів при встановленні діагнозу хвороби та видачі вищевказаних листів тимчасової непрацездатності.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно з п.3 ч.2 ст.27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (в редакції, чинній на момент оформлення листків непрацездатності за 2009-2010рр.) страхувальник зобов'язаний надавати та оплачувати застрахованим особам у разі настання страхового випадку відповідний вид матеріального забезпечення та соціальних послуг відповідно до цього Закону.

З системного аналізу норм пп.пп."а","б" п.3 ч.1 ст.2 та ч.ч.2,3 ст.6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (в редакції чинній на момент оформлення листків непрацездатності за 2009-2010рр.) випливає, що страхувальник - це роботодавець; громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

Відтак, колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що лікувальна установа, яка видає листки непрацездатності, не є суб'єктом правовідносин по виплаті коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у порядку надання допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв'язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов'язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом (в редакції чинній на момент оформлення листків непрацездатності за 2009-2010рр.).

Відповідно до ст.19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, зокрема, є страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" (в редакції чинній на момент оформлення листка непрацездатності) матеріальне забезпечення та соціальні послуги за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 6 цього Закону, призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованими особами страхових внесків (крім видів матеріального забезпечення, передбачених п.п.1,2 ст.34 цього Закону, яке надається за основним місцем роботи та за сумісництвом у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України).

Таким чином, виходячи зі змісту викладених норм, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що оплата матеріального забезпечення по тимчасовій втраті працездатності, зроблена позивачем за листками непрацездатності, не свідчить про завдання останньому шкоди, оскільки грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги, не є його власними грошовими коштами, а є коштами, що сплачувалися до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності застрахованими особами в якості страхових внесків.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1)протиправної поведінки; 2)шкоди та її розміру; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Однак, зважаючи на те, що грошові кошти, виплачені позивачем в якості допомоги, не є власними коштами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, його право не було порушене та позадоговірної шкоди не було завдано. Таким чином, дії відповідача щодо оформлення листків непрацездатності з певними порушеннями в даному випадку не можуть розцінюватися як підстава виникнення між сторонами деліктних зобов'язань, що, в свою чергу, унеможливлює стягнення з відповідача спірної суми коштів в якості відшкодування шкоди.

Крім того, відповідно до ст.ст.6,20 Основ законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування страховиками є цільові страхові фонди, які беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків, основними джерелами коштів яких є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Таким чином, здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні виплати є його обов'язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні ст.1166 та ч.1 ст.1172 ЦК України.

Колегія враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про відшкодування шкоди (постанова ВСУ від 06.11.2012 у справі №5028/18/110/2011).

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.12.2014 у справі №904/8006/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

І.В. Вовк