Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.03.2016 року у справі №5016/3073/2012(20/83)
Постанова ВГСУ від 18.02.2015 року у справі №5016/3073/2012(20/83)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 5016/3073/2012(20/83)

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Черкащенка М.М.- головуючий, Жукової Л.В. (доповідач), Нєсвєтової Н.М.,

розглянувши касаційні скаргиЗаступника прокурора Одеської області, Фонду державного майна України, товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дісконт"на рішеннягосподарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 р.та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 р.у справі№ 5016/3073/2012(20/83) господарського суду Миколаївської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дісконт"до1. Українсько-Молдавського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Жемчужина", 2. приватного підприємства "Бриз-Юг"за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Державного підприємства "Віброприбор"за участю третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Фонду державного майна Україниза участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Перлина Чорномор'я"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача компанія "Лардіана Компані Лімітед"за участю прокуратури Миколаївської областіпровизнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майнав судовому засіданні взяли участь представники від:

прокурор: Гудименко Ю.В.;

позивача: не з`явилися;

відповідача 1: Маляренко Д.С.;

відповідача 2: не з`явилися;

ДП "Віброприбор": не з`явилися;

ФДМУ: Шевчук О.М.;

ТОВ "Перлина Чорномор'я ": Лебедєва А.В.;

Компанія "Лардіана Компані Лімітед": не з`явилися;

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Дісконт" звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Українсько-Молдавського спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Жемчужина" та Приватного підприємства "Бриз-Юг" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - бази відпочинку "Жемчужина" від 23.10.2006 р., укладеного між відповідачами по справі.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року по справі № 5016/3073/2012(20/83) (суддя С.М. Коваль) в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "Дісконт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2006 року відмовлено повністю. В задоволенні позову Державного підприємства "Віброприбор" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2006 року відмовлено повністю. В задоволенні позову Фонду Державного майна України про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2006 року відмовлено повністю.

Господарський суд Миколаївської області, відмовляючи в позовах, вказав про невірно обраний спосіб захисту порушених прав. Крім того зазначив, що ТОВ Фірма "Дісконт" без поважних причин пропущено позовну давність.

Одеський апеляційний господарський суд постановою від 12.11.2014 року (головуючий суддя: Гладишева Т.Я., судді: Савицький Я.Ф., Колоколов С.І.), у задоволенні апеляційних скарг відмовив. Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року по справі № 5016/3073/2012(20/83) змінив, виклавши пункт 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції:"3. У задоволенні позову прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору - Фонду державного майна України - відмовити". В іншій частині рішення від 14.05.2014 року залишено без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Дісконт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати пункт 1 рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заступник прокурора Одеської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

Фонд державного майна України в касаційній скарзі, просить суд скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014р. і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги заступника прокурора Миколаївської області задовольнити.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Дісконт" підлягає частковому задоволенню, а касаційні скарги заступника прокурора Одеської області та Фонду державного майна України залишенню без задоволення виходячи з наступного.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.03.2000 року на робочій зустрічі представників Фонду державного майна України та Департаменту приватизації та управління державним майном Республіки Молдова було затверджено Перелік документів, які розглядаються при визнанні права власності України та Республіки Молдова на об'єкти соціальної сфери відповідно до ст. 4 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11.08.1994 року (далі - Угода від 11.08.1994 року), ратифікованої Законом України від 12.07.2001 року № 2666-ПІ.

З метою реалізації Угоди від 11.08.1994 року база відпочинку "Жемчужина" була включена до Переліку об'єктів, розташованих на території України, на які претендує Республіка Молдова. Проте, на підставі аналізу наданого молдавською стороною пакета документів, Фондом державного майна України встановлено їх недостатність для врегулювання (визнання) права власності Республіки Молдова на базу відпочинку "Жемчужина".

04.09.2002 року ДП "Віброприбор" звернулося до Міністерства промисловості Республіки Молдова та відповідно до листа № 01/200 від 04.09.2002 року отримало дозвіл спільно з ТОВ Фірмою "Дісконт" приймати участь у створенні Українсько-Молдавського спільного підприємства шляхом передачі до статутного фонду активів бази відпочинку "Жемчужина".

13.12.2002р. Реєстраційно-ліцензійною палатою Миколаївського виконкому за №16363 зареєстровано Статут Українсько-Молдавського спільного підприємства ТОВ "Жемчужина", засновниками якого є: ТОВ "Фірма Дісконт" - 5 % у статутному фонді, що складає 28330 грн., та ДП "Віброприбор" - 95% у статутному фонді, що складає 538297 грн., яке передало до статутного фонду УМ СП ТОВ "Жемчужина" базу відпочинку "Жемчужина", що не заперечується сторонами.

Протоколом загальних зборів засновників УМ СП ТОВ "Жемчужина" від 23.10.2006р. було вирішено продати базу відпочинку "Жемчужина" ПП "Бриз-Юг".

23.10.2006р. між УМ СП ТОВ "Жемчужина" та ПП "Бриз-Юг" було укладено договір купівлі-продажу вищевказаної бази відпочинку "Жемчужина", за умовами якого продавець передає, а покупець приймає у власність (купує) майновий комплекс - базу відпочинку "Жемчужина", вартістю 600000 грн.

Вказаний договір зі сторони УМ СП ТОВ "Жемчужина" підписано його директором Грицюком П.П., а зі сторони ПП "Бриз-Юг" - директором Єрьоменко Г.В. Договір скріплено печатками юридичних осіб.

Відповідно до п. 1.3 договору майно належить продавцю на праві власності, яке виникло у нього на підставі його Статуту та установчого договору, зареєстрованих 13.12.2002р., та Акту прийому - передачі майна, переданого учасниками в статутний фонд УМ СП ТОВ "Жемчужина" від 03.01.2003р. та додатків до нього.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що покупець сплачує продавцю гроші двома частинами: 4900,00 грн. - протягом двох банківських днів з дня підписання договору; 595100,00 грн. - протягом 10-ти банківських днів з часу виникнення права власності на майно у покупця. Відповідно до п. 4.1 договору передача майна здійснюється шляхом підписання Акту прийому-передачі майна.

23.10.2006р. сторонами договору складено Акт прийому-передачі за договором купівлі-продажу від 23.10.2006р., відповідно до якого ПП "Бриз-Юг" прийняло, а УМ СП ТОВ "Жемчужина" передало цілісний майновий комплекс - базу відпочинку "Жемчужина".

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.11.2006 року у справі №5/452/06 за позовом ПП "Бриз-Юг" до відповідача УМ СП ТОВ "Жемчужина" про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 23.10.2006р. задоволено позовні вимоги та визнано дійсним договір купівлі-продажу від 23.10.2006р. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили. Право власності на вищезазначене майно зареєстровано за ПП "Бриз-Юг" 29.11.2006 року.

07.12.2006 року між ПП "Бриз-Юг" та ТОВ "Перлина Чорномор'я" було укладено договір купівлі - продажу бази відпочинку "Жемчужина", відповідно до якого покупець сплачує продавцю грошові кошти в розмірі 610 000, 00 грн.: 4000, 00 грн. - протягом двох банківських днів після підписання договору, 606 000,00 грн. - протягом 10-ти банківських днів з часу виникнення права власності на майно у покупця.

07.12.2006 року спірне майно було передано покупцю за актом приймання-передачі, і рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.12.2006 року по справі № 5/536/06 за покупцем визнано право власності на вказане майно.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 13.12.2006р. у справі №5/536/06 договір купівлі-продажу нерухомого майна №1 від 07.12.2006р. визнано дійсним. Вказане рішення суду набрало законної сили. Право власності на базу відпочинку "Жемчужина" 11.01.2007р. було зареєстровано за ТОВ "Перлина Чорномор'я".

18.09.2008р. постановою Одеського апеляційного господарського суду по справі №9/375/08 рішення загальних зборів УМ СП ТОВ "Жемчужина", оформлене протоколом від 23.10.2006 року, визнано недійсним. Зі змісту постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що згідно протоколу загальних зборів засновників УМ СП ТОВ "Жемчужина" 23.10.2006 року відбулися загальні збори засновників товариства, на яких прийняті рішення про затвердження фінансового звіту за 1-3 квартал 2006 року і про продаж ПП "Бриз-Юг" бази відпочинку "Жемчужина", що розташована за адресою: с. Коблево Березанського району Миколаївської області вул. Морська, 155, 155а.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.04.2007 року у справі № 10/50/07 за позовом УМ СП ТОВ "Жемчужина" до ПП "Бриз-Юг" про розірвання договору купівлі-продажу та визнання права власності договір від 23.10.2006 року між ТОВ "Жемчужина" та ПП "Бриз-Юг" розірвано та визнано за УМ СП ТОВ "Жемчужина" право власності на цілісний майновий комплекс - базу відпочинку "Жемчужина". Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.09.2007 р. у справі № 10/50/07 рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2007 року в частині визнання договору розірваним залишено без змін, а в частині визнання за ТОВ "Жемчужина" права власності на цілісний майновий комплекс - базу відпочинку "Жемчужина" скасовано та в цій частині в задоволенні позову відмовлено.

Як вже вказувалось раніше, звернувшись з позовом до УМ СП ТОВ "Жемчужина" та ПП "Бриз-Юг" позивач - ТОВ Фірма "Дісконт" наполягає на недійсності договору купівлі-продажу від 23.10.2006 року з підстави його невідповідності волі УМ СП ТОВ "Жемчужина", відсутності цивільної дієздатності у цього товариства, а тому оспорюваний договір укладено з недодержанням вимог ст. 203 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що ТОВ Фірма "Дісконт" не є стороною оспорюваного договору, останній укладався від імені юридичної особи - УМ СП ТОВ "Жемчужина", де позивач є засновником з 5% часткою в Статутному фонді. Крім того, ТОВ Фірма "Дисконт" при поданні позову не зазначено обставин, які б підтверджували порушення саме його прав або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення оспорюваної угоди, а всі доводи позовної заяви зведені до порушення прав УМ СП ТОВ "Жемчужина".

Однак, з даними висновками господарських судів попередніх інстанцій в цій частині погодитися не можна, з урахуванням наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вказаною нормою дійсно надано право будь-якій заінтересованій особі (не тільки стороні за договором) звернутися до суду із позовом про визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або Законом.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із приписів вищенаведених правових норм випливає, що позивач, звернувшись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, зобов'язаний довести наявність або відсутність факту порушення оспорюваним договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що пов'язані з його особою.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

В той же час, як вбачається із судових рішень, прийнятих у даній справі, ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не досліджували конкретних фактів порушення оспорюваним позивачем правочином його прав та законних інтересів, як на момент укладення спірного правочину, так і на момент звернення до суду із відповідним позов.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі, зокрема, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.

Тобто незалежно від суб'єктного складу, якщо учасник (акціонер) господарського товариства обґрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав, то такий спір підвідомчий господарським судам.

Аналіз наведених норм матеріального права та зважаючи на частку позивача у статутному фонді товариства, дає підстави для висновку, що акціонер (учасник) товариства може оспорити договір, вчинений господарським товариством, якщо обґрунтує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав (постанова Верховного Суду України від 09.12.2014р. у справі №911/2089/14).

Таку правову позицію викладено у п. 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів".

Щодо позову ДП "Віброприбор" до ПП "Бриз-Юг" та УМ СП ТОВ "Жемчужина" про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу - бази відпочинку "Жемчужина" від 23.10.2006 року, укладеного між УМ СП ТОВ "Жемчужина" та ПП "Бриз".

В позовній заяві, третя особа з самостійними вимогами на предмет спору зазначає, що ДП "Виброприбор" як власник відчуженого за оспорюваним договором майна має право відповідно до ст. 387 ЦК України витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині, прокурор зазначив, що власником майна, що було продано УМ СП ТОВ "Жемчужина" за договором купівлі-продажу від 23.10.2006 року, є держава в особі Фонду державного майна України, який не надавав повноважень продавцю на відчуження бази відпочинку "Жемчужина", яка перейменована на базу відпочинку "Магнолія" з присвоєнням нової адреси - вул. Морська 153/1. Відтак, незаконними діями відповідачів порушено права Фонду державного майна України як власника спірного майна, і оспорюваний договір є недійсним відповідно до ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Господарськими судами попередніх інстанцій зазначено, що у випадку відчуження майна за оплатним договором власник відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Оскільки добросовісне набуття в розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту. У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності, у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно.

З огляду на викладене, а також те, що треті особи з самостійними вимогами на предмет спору вважають себе власниками спірного майна, судами попередніх інстанцій зроблено правильний висновок, що права третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору не підлягають захисту шляхом задоволення позову з використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі. Врахувати викладене у даній постанові, встановити факт порушення /непорушення/ спірним договором купівлі-продажу прав та інтересів позивача, і в залежності від встановленого, прийняти судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу ТОВ Фірма "Дісконт", а рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року та постанова Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року у справі № 5016/3073/2012(20/83) скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дисконт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2006 року, в цій частині справу № 5016/3073/2012(20/83) передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області. В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року у справі № 5016/3073/2012(20/83) підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Дісконт" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року у справі № 5016/3073/2012(20/83) скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Фірми "Дисконт" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 23.10.2006 року, в цій частині справу № 5016/3073/2012(20/83) передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області. В іншій частині рішення господарського суду Миколаївської області від 14.05.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 12.11.2014 року у справі № 5016/3073/2012(20/83) залишити без змін.

Головуючий Черкащенко М.М.

Судді Жукова Л.В.

Нєсвєтова Н.М.