Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.02.2015 року у справі №5011-64/1736-2012
Постанова ВГСУ від 18.02.2014 року у справі №5011-64/1736-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2014 року Справа № 5011-64/1736-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Кочерової Н.О.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 року

у справі № 5011-64/1736-2012

господарського суду міста Києва

за скаргою відкритого акціонерного товариства "Залкар Банк" на неправомірні дії державного виконавця

за позовом відкритого акціонерного товариства "Залкар Банк"

до публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк"

про стягнення 262061,90 доларів США

за участю представників

позивача - не з'явився

відповідача - Самборська Г.М.

ВДВС - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Залкар Банк" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про стягнення заборгованості в сумі 262061,90 доларів США, з яких: 256000,00 доларів США основного боргу, 5933,60 доларів США відсотків за користування коштами та 128,30 доларів США пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2012 року позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 січня 2013 року касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" задоволено частково. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08 серпня 2012 року зі справи № 5011-64/1736-2012 скасовано, справу передано на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

За результатом нового розгляду даної справи, Київським апеляційним господарським судом 25 квітня 2013 року прийнято постанову, якою апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" задоволено; рішення господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року у справі № 5011-64/1736-2012 скасовано та прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог відкритого акціонерного товариства "Залкар Банк" до публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про стягнення заборгованості 262061,90 доларів США.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Залкар Банк" задоволено; постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2013 року скасовано; рішення господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року залишено без змін.

Відкрите акціонерне товариство "Залкар Банк" 26 жовтня 2012 року звернулось до господарського суду міста Києва зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця, в якій просило суд визнати незаконними дії державного виконавця та скасувати постанову державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у місті Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року серія ВП № 34534894.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30 листопада 2012 року (суддя Зеленіна Н.І.) залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 року (судді Пономаренко Є.Ю., Дідиченко М.А., Руденко М.А.) зі справи №5011-64/1736-2012 скаргу відкритого акціонерного товариства "Залкар Банк" на неправомірні дії державного виконавця задоволено частково; визнано дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського РУЮ у місті Києві Мироненко Н.М. з винесення постанови ВП № 34534894 про відмову у відкритті виконавчого провадження незаконними; в задоволенні решти вимог за скаргою відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеними ухвалою та постановою Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 30 листопада 2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 року скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким Відкритому акціонерному товариству "Залкар Банк" у задоволенні скарги на дії державного виконавця відмовити повністю.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання рішення господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року № 5011-64/1736-2012 позивачу було видано наказ від 25 вересня 2012 року.

Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 05 жовтня 2012 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу у даній справі.

Зазначена відмова мотивована тим, що у поданому виконавчому документі не визначено суму боргу в національній валюті еквівалентну 262061,90 доларам США.

Не погодившись з зазначеною постановою позивач звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просив визнати незаконними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві та скасувати постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року.

Згодом, позивач звернувся також і до відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві зі скаргою, в якій просив скасувати постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 05 жовтня 2012 року.

Постановою начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 20 листопада 2012 року скаргу ВАТ "Залкар Банк" було задоволено та постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року серія ВП № 34534894 - скасовано.

Враховуючи те, що на момент прийняття господарським судом міста Києва ухвали від 30 листопада 2012 року постанову головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року вже було скасовано постановою начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 20 листопада 2012 року, суд першої інстанції задовольнив скаргу позивача частково та визнав дії головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві з винесення постанови ВП №34534894 про відмову у відкритті виконавчого провадження - незаконними.

На день прийняття зазначеної ухвали була чинною постанова начальника ДВС, якою встановлено неправомірність дій державного виконавця з відмови у відкритті виконавчого провадження та скасовано постанову останнього.

По суті ситуації щодо не зазначення в наказі гривневого еквіваленту присудженої в іноземній валюті суми слід зазначити наступне.

Постанова державного виконавця винесена на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якого державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

При цьому, така неможливість мотивована посиланням на ст. 192 Цивільного кодексу України, за якою законним платіжним засобом є гривня.

Верховний суд України у своєму Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин зазначив, що вирішуючи справи про визнання недійсним кредитного договору з підстав того, що кредит виданий в іноземній валюті, судам слід мати на увазі таке.

Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон держави не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, проте водночас обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю, є Декрет № 15-93.

Статтею 1054 ЦК передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2121-III кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалентом. У статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету № 15-93 операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

З огляду на це уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

При розгляді спорів про визнання недійсними договорів про надання кредиту в іноземній валюті судам слід враховувати, що у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

У даному випадку договір на підставі якого заявлено позовні вимоги не визнано недійсним.

Щодо можливості стягнення сум в іноземній валюті Пленум Верховного Суду України в абз. 3 п. 14 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз'яснив, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦК, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет № 15-93).

Таким чином, законодавство України дозволяє, як видавати кредити в іноземній валюті, так і стягувати відповідну заборгованість.

В даному ж контексті слід зазначити, що можливість стягнення сум боргу в іноземній валюті передбачає і Закон України "Про виконавче провадження".

Крім цього, Закон України "Про виконавче провадження" не передбачає такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, як не зазначення в виконавчому документі гривневого еквіваленту присудженої до стягнення суми в іноземній валюті.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 53 вказаного Закону у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу.

Крім цього, слід зазначити наступне.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначається, зокрема, резолютивна частина рішення.

Зміст пред'явленого до виконання судового наказу співпадає з резолютивною частиною рішення в якій присуджено до стягнення суму в іноземній валюті.

Оскільки, постановою Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року рішення господарського суду міста Києва від 25 травня 2012 року зі справи № 5011-64/1736-2012 залишено без змін, то відповідно суд касаційної інстанції погодився з правильністю резолютивної частини рішення, в якій суму боргу визначено лише в іноземній валюті без гривневого еквіваленту.

За наведених обставин, підстави для скасування оскаржуваної ухвали суду відсутні.

Крім того, Публічне акціонерне товариство "Український Професійний Банк" вважаючи постанову начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 20 листопада 2012 року про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року серія ВП № 34534894 незаконною звернувся до господарського суду міста Києва зі скаргою, в якій просило визнати незаконними дії начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві та скасувати зазначену постанову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23 січня 2013 року у справі№ 5011-64/1736-2012 у задоволенні скарги відмовлено.

Так, зазначеною ухвалою суду встановлено правомірність постанови начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 20 листопада 2012 року про скасування постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року серія ВП № 34534894.

Дана ухвала не оскаржувалась та є чинною.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, ухвала від 23 січня 2013 року у даній справі не може бути поставлена під сумнів, та відповідно інші ухвали, в тому числі і оскаржувана ухвала від 30 листопада 2012 року не можуть їй суперечити.

За наведених обставин, враховуючи те, що постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про відмову у відкритті виконавчого провадження від 05 жовтня 2012 року є скасованою постановою начальника відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві від 20 листопада 2012 року та правомірність такого скасування встановлена судом (ухвала господарського суду міста Києва від 23 січня 2013 року зі справи №5011-64/1736-2012), підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Колегія суддів вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції прийняті з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Таким чином, доводи заявника касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних процесуальних документів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український Професійний Банк" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 року зі справи № 5011-64/1736-2012 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді Н. О. Кочерова

С. С. Самусенко