Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 910/11133/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Малетича М.М.

суддів Мамонтової О.М.

Круглікової К.С.

За участю представників сторін:

від позивача Бруль А.С. ( дов. від 01.10.14р.)

від відповідача Мандригеля Р.С. ( дов. від 29.09.14р.)

розглянувши касаційну скаргу ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" на рішення господарського суду міста Києва від 07.10.14р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р.

у справі № 910/11133/14

за позовом ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", м. Сєвєродонецьк

до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ

про визнання недійсним договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.11р.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.14р. у справі № 910/11133/14 (суддя Мудрий С.М.) у позові відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р. (головуючий Ропій Л.М., судді Калатай Н.Ф., Рябуха В.І.) вказане рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить рішення від 07.10.14р. та постанову від 26.01.15р. скасувати, позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, ч.1 ст. 202, ст.ст. 203, 215 ЦК України, п. 7 ст. 179, ст. 207 ГК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

28.01.11р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) та ЗАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" правонаступником якого є позивач (Покупець), укладено договір № 06/11-48 поставки природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець - прийняти і оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2 договору. Строк дії договору встановлений в частині поставки газу до 31.12.11р., а в частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (п. 10.1).

Згідно п. 4.1, оплата за природний газ з врахування вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі по 34% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплати в розмірі по 33% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15 числа поточного місяця поставки; остаточний розрахунок за спожитий газ здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу (за звітний місяць) до 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.7.2 договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо обсягів поставки газу за умови належного виконання покупцем п.4.1 договору та відсутності заборгованості за цим договором, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 8% від вартості газу, недопоставленого у відповідний строк.

Положення цього пункту не застосовуються у разі припинення/обмеження газопостачання відповідно до чинного законодавства та умов цього договору, а також за відсутності у постачальника необхідних обсягів газу по незалежних від нього причинах (зниження обсягу поставок газу з боку Російської Федерації тощо).

02.06.14р. ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" звернулося з позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України про визнання недійсним з моменту укладення договору поставки природного газу № 06/11-48 від 28.01.11р. на підставі ч.1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки він не відповідає вимогам ст. 207 ГК України, а саме: положення п. 7.2 договору обмежують відповідальність відповідача за договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.10.14р. у справі № 910/11133/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р., у задоволенні позову відмовлено.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1).

Згідно частини другої ст. 207 ГК України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків (абзац перший і другий даної норми).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства ( ч.1 ст. 628 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено судами, позивачем не доведено, що в момент вчинення оскаржуваного правочину сторонами не було додержано вимог, зазначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Договір № 06/11-48 від 28.01.11р. спрямований на реальне настання правових наслідків, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їх внутрішній волі, сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відтак, колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що положення абзацу другого п. 7.2 договору, зміст якого сторони у відповідності до ст. ст. 627, 628 ЦК України визначили на власний розсуд, не можуть бути підставою для визнання недійсним договору поставки природного газу від 28.01.11р., а тому, суди обґрунтовано відмовили у позові.

Враховуючи викладене, колегія вважає, що оскаржені рішення і постанова прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ПАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.10.14р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.15р. у справі № 910/11133/14 залишити без змін.

Головуючий суддя М.М. Малетич

Судді: О.М. Мамонтова

К.С. Круглікова