Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2015 року Справа № 904/5944/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие Двери"на постанову від 12.01.2015Дніпропетровського апеляційного господарського судуу справі№ 904/5944/14 господарського суду Дніпропетроської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие Двери"доПублічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"простягнення 283101,94 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачаГорун Н.М. (дов. від 24.06.2014 № б/н);відповідачаТузов В.О. (дов. 31.07.2014 № 2782-К-Н-О);Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 16.03.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий-суддя - Волік І.М. (доповідач), судді - Дунаєвська Н.Г., Мележик Н.І.

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2014 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Хорошие Двери" (надалі - ТОВ "Хорошие Двери") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (надалі - ПАТ КБ "ПриватБанк", відповідач) про стягнення 283101,94 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2014 у справі № 904/5944/14 (суддя Петренко Н.Е.), в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 (колегія суддів: Орешкіна Е.В. - головуючий, судді - Прудніков В.В., Широбокова Л.П.), апеляційну скаргу ТОВ "Хорошие двери" задоволено частково; рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2014 у справі № 904/5944/14 скасовано; прийнято нове рішення; в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач - ТОВ "Хорошие Двери" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.01.2014 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, зі стягненням з відповідача судових витрат. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що апеляційним господарським судом порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки надано невірну оцінку обставинам справи і чинному законодавству, що регулює порядок подання розрахункових документів до банку; судом неправомірно визначено заявлену до стягнення суму як збитки, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представників сторін та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що позивачем - ТОВ "Хорошие Двери" на підставі Договору про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування від 21.01.2011 в ПАТ КБ "ПриватБанк" Севастопольска філія відкритий поточний рахунок № 26000060487576 (валюта - гривня); 25.01.2011 позивачем відкритий поточний рахунок № 26004057000650 (валюта - долар США), що підтверджується довідкою № 08.7.0.0.0/110126112201 від 26.01.2011.

У зв'язку з анексією АР Крим, з 15.03.2014 ПАТ КБ "ПриватБанк" спочатку тимчасово, а потім зовсім припинив роботу своїх відділень на території Криму з причини дефіциту готівкових коштів і правової невирішеності роботи банків на півострові, про що повідомлено клієнтів на офіційному сайті Приватбанку.

З 18.03.2014 відповідачем припинені всі операції по банківських рахунках клієнтів у цьому регіоні, заблоковані всі рахунки, скасовано можливість проведення безготівкових платежів, що позбавило позивача можливості здійснювати операції по банківських рахунках відкритих у Севастопольській філії. На момент припинення обслуговування рахунків позивача залишок грошових коштів на рахунку №2 6000060487576 складав 203064,57 грн., що підтверджується довідкою за №08.7.0.0.0/140623131810 від 23.06.2014; на рахунку № 26004057000650 - 5000 доларів США, що підтверджується довідкою за № 08.7.0.0.0/140623131812 від 23.06.2014.

Окупація території АР Крим змусила позивач перевести ведення своєї господарської діяльності із м. Севастополя до м. Бериславу Херсонської області, у зв'язку з чим були внесені відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з зреєстру від 06.05.2014 серія АГ№975460 і випискою від 30.04.2014 серія АГ№975697.

Після перереєстрації господарської діяльності в м. Берислав Херсонської області та відкриття рахунків у ПАТ КБ "ПриватБанк" Херсонської філії, позивач неодноразово звертався з листами до позивача з проханням розблокувати рахунки на яких рахуються грошові кошти підприємства та перевести їх на нові рахунки відкриті у Херсонській філії, що підтверджується листами за № 26 від 06.05.2014 та за № 29 від 26.05.2014.

Відповідь позивачеві надана лише на останнє звернення, в якому Банк (відповідач) повідомив про примусове припинення діяльності на території АР Крим і м. Севастополя на підставі нормативно-правового акту НБУ, який є обов'язковим для виконання Банком і чинне законодавство не дозволяє йому виконати прохання позивача. Крім цього, у листі відповідач покладав відповідальність за порушення прав, в тому числі і позивача, на державу, що здійснює окупацію, а також приносить вибачення за завдані незручності (лист від 02.06.2014 за № 20.1.0.0.0/7-20140528/3483).

Не отримавши належної відповіді на свої неодноразові звернення, 29.05.2014 позивач звернувся до відповідача із запитом (за вих. № 30), в якому просив надати пояснення щодо підстави списання грошових коштів з його рахунків. У відповідь на цей запит отримав від відповідача лист від 03.06.2014 за вих. № 20.1.0.0.0/7-20140528/3483, який ідентичний листу від 02.06.2014 за вих. № 20.1.0.0.0/7-20140528/3483, та не містить відповіді на запитувану інформацію.

04.06.2014 позивач звернувся із запитом до Національного банку України (лист за вих. № 31), в якому просив надати оцінку законності дій ПАТ КБ "ПриватБанк" з приводу заблокування рахунків позивача і привласнення його грошових коштів. Національний банк України у відповідь повідомив, що листом від 24.06.2014 за № 25-111/32973 звернувся до відповідача стосовно вжиття дієвих заходів щодо розблокування коштів на рахунках та належного обслуговування клієнтів, які були зареєстровані на території АР Крим і здійснили державну реєстрацію змін місцезнаходження в інших регіонах України. Одночасно Національним банком України рекомендовано вирішувати спірні питання з відповідачем в судовому порядку (лист від 01.07.2014 за № 25-112/34160).

Враховуючи неповернення відповідачем коштів з заблокованих рахунків, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача грошових коштів розміщених на рахунку № 26000060487576 у сумі 203064,57 грн. та на рахунку № 26004057000650 у сумі 5000 дол. США, що по курсу НБУ станом на 01.07.2014 становить 59116,73 грн., а всього 262181,30 грн. Крім того, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем на суму заборгованості нараховано інфляційні втрати у розмірі 18614,88 грн. та 3% річних у розмірі 2305,76 грн., які також просить стягнути з відповідача за порушення грошового зобов'язання.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що за законодавством України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, проведення на території АР Крим референдуму щодо його статусу та визнання Російською Федерацією республіки Крим як сувереної і незалежної держави, з введенням своїх військ на її територію є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом, про що вказано і в Законі України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Севастопольська філія ПАТ КБ "Приватбанк", з якою позивач уклав договори про відкриття банківського рахунку на здійснення розрахунково-касового обслуговування, знаходиться на тимчасово окупованій території України, тому для спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальні норми Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", яким, зокрема, відповідальність за наслідки окупації покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права (частина 3 ст. 5 зазначеного Закону).

Крім цього, у листі Національного банку України від 01.07.2014 за вих. № 25-112/34154 також є посилання на статтю 5 вищезгаданого Закону, що є свідченням того, що законодавець поклав всю відповідальність за порушення будь-яких прав на Російську Федерацію як на державу-окупанта, з огляду чого місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідальність за порушені права позивача покладається не на зазначеного у позові відповідача, а саме на Російську Федерацію, у зв'язку з чим позов подано не до того відповідача. Проте, заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача. Враховуючи те, що позивач наполягає на тому, що відповідачем у даному спорі є ПАТ КБ "ПриватБанк", тому господарський суд дійшов висновку щодо наявності обставин для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з тим, що відповідач не є належним.

Водночас, місцевим господарським судом зауважено, що позивачем не надано суду договори на підставі яких між сторонами виникли спірні правовідносини, дослідження яких надало б можливість встановити чи визначено сторонами у договорах, як форс-мажорні обставини - тимчасова окупація території України, що дало би підстави для належних висновків про відповідальність сторін та умови звільнення від неї.

Апеляційний господарський суд повторно переглядаючи справу не погодився з такими висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Так, місцевим господарським судом не взято до уваги, що Банк (відповідач) у листі за вих. № 20.1.0.0.0/7-20140627/432 від 08.07.2014 повідомив позивача, що відповідно до чинного законодавства України ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснює надання банківських послуг необмеженому колу осіб на підставі їх заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, розміщених на офіційному сайті www.privatbank.ua у мережі Інтернет. Клієнт, надаючи банку належним чином заповнену заяву про відкриття поточного рахунку, висловлює свою згоду, що заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами складає укладений договір про банківське обслуговування. Дана форма договору відповідає приписам ст. 634 Цивільного кодексу України, а отже між банком і клієнтом склалися правовідносини з договору банківського рахунку, які регуюються Главою 72 Цивільного кодексу України, Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492.

Враховуючи той факт, що до матеріалів справи долучено заяви позивача про відкриття поточних рахунків № 26000060487576 та № 26004057000650, які оформлені із додержанням вищезазначених вимог законодавства, тому висновок місцевого господарського суду з приводу того, що позивачем не подано суду договори, на підставі яких між сторонами виникли спірні відносини суд апаеляційної інстанції визнав помилковим.

Разом з тим, в силу приписів ст. ст. 1068, 1071 Цивільного кодекс у України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" передбачено, що списання банком коштів з рахунку клієнта здійснюється за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України, і зокрема, на підставі платіжного доручення в якому міститься доручення здійснити переказ визначеної в ньому суми зі свого рахунку на рахунок отримувача. У разі невиконання розпорядження клієнта банк несе відповідальність, і зокрема, шляхом сплати процентів та відшкодування завданих збитки, якщо інше не встановлено законом (ст. 1073 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що захист порушеного права клієнта (у зв'язку з неналежним виконанням операцій за рахунком клієнта) здійснюється відповідно до правил, передбачених ст. ст. 623, 624 Цивільного кодексу України, зокрема, відшкодування завданих збитків, а не стягнення боргу як заявлено позивачем.

Також, апеляційним господарським судом вказано про невірне тлумачення судом першої інстанції приписів Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", і зокрема, що позов поданий до неналежного відповідача, оскільки відповідно до ст. ст. 95, 96 Цивільного кодексу України, відповідач - ПАТ КБ "ПриватБанк" як юридична особа, несе відповідальність за зобов'язаннями, що виникли за укладеними з клієнтами договорами про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, і припинення діяльності відокремленого підрозділу не звільняє відповідача як юридичну особу від відповідальності у разі порушення ним своїх договірних зобов'язань.

За встановленого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в позові необхідно відмовити, але з підстав зазначених у даній постанові, з огляду чого рішення суду першої інстанції скасовано та прийняте нове рішення про відмову у позові.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає правомірними висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що позов заявлений до належного відповідача, оскільки відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

Згідно з вимогами ст. 23 Закону України "Про банки і банківську діяльнысть", пункту 1.1. Глави 1 розділу ІV Положення про порядок реєстрації та ліцензцвання банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011 № 306, статутів та внутрішньобанківських положень, банки можуть створювати відокремлені підрозділи, які здійснюватимуть банківську діяльність від імені банку, - філії, відділення тощо та відокремлені підрозділи, які не здійснюватимуть банківської діяльності.

Таким чином, підписання сторонами заяви про відкриття поточного рахунку у філії банку, створює цивільні права та обов'язки для юридичної особи (банку).

Водночас, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача суми коштів, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 Постанови Правління Національного Банку України від 06.05.2014 року № 260 "Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя", банки, в тому числі ПАТ КБ "Приватбанк", зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів банків, розташованих на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів.

При цьому слід зауважити, що посилання суду першої інстанції на положення частини 6 ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", згідно якої відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, є необґрунтованими, оскільки позивач не заявляла вимоги про стягнення матеріальної чи моральної шкоди.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як правильно зазначено судом апеляційної інстанції, правовідносини сторін скласиля на підставі договору банківського рахунка.

Так, відповідно до частин 1-3 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України визначено, що банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Зідно зі ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

При цьому статтею 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.

З урахуванням вищенаведених правових положень суди не визначились з характером спірних правовідносин та відповідною нормою матеріального права, яка їх регулює, та про можливість захисту порушеного права позивача у обраний ним спосіб з урахуванням зміни порядку обліку рахунків відкритих у відокремлених підрозділах АР Крим без належного повідомлення про це клієнта.

Враховуючи, що вказані обставини мають суттєве значення для правильного вирішення справи та не були в повному обсязі досліджені ані судом першої інстанцій, ані судом апеляційної інстанції, отже судові рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Апеляційний господарський суд переглядаючи справу, на вказані порушення норм матеріального та процесуального права не звернув уваги, чим припустився власних порушень, оскільки за імперативними приписами ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Згідно зі ст. 1073 Цивільного кодексу України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що такий спосіб захисту цивільних прав клієнта (позивача) як відшкодування збитків має похідний характер від зобов'язання банку після негайного усунення виявленого порушення прав клієнта. При цьому під збитками у статті 1073 Цивільного кодексу України розуміються не безпосередньо списана (не списана) банком сума коштів, що знаходиться на рахунку, а шкода, заподіяна вкладнику внаслідок порушення банком строку перерахування коштів розміщених на рахунку, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені контрагентам, вартість додаткових робіт тощо), понесені платником у зв'язку з простроченням перерахування коштів повернення вкладу банком, суми комісійної винагороди, вимушено переплаченої позивачем в інших банках для своєчасного проведення розрахунків з контрагентами за договорами, упущена вигода тощо. Таким чином, безпідставними є посилання суду апеляційної інстанції, що захист порушеного права клієнта (у зв'язку з неналежним виконанням операцій за рахунком клієнта) здійснюється відповідно до правил, передбачених ст. ст. 623, 624 Цивільного кодексу України, зокрема, шляхом відшкодування завданих збитків.

З огляду наведеного, рішення та постанову попередніх судових інстанцій не можна визнати такими, що відповідають вимогам закону і вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права, і прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хорошие Двери" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2014 у справі № 904/5944/14 скасувати.

Справу № 904/5944/14 направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області в іншому складі суду.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : Н.Г. Дунаєвська

Н.І. Мележик