Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2015 року Справа № 910/14535/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого(доповідача), Бакуліної С.В., Полянського А.Г.,розглянувши матеріали касаційної скаргиПриватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"на постановувід 17.11.2014Київського апеляційного господарського судуу справі господарського суду міста Києва № 910/14535/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Омельянівський кар'єр"доПриватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"провизнання договору недійсним,за участю представників: позивача - Кравченко Р.М.відповідача -Норець Н.О.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2014 у справі №910/14535 (суддя Пукшин Л.Г.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 (колегія суддів у складі головуючого судді Мальченка А.О., суддів Сухового В.Г., Жук Г.А.), задоволені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Омельянівський кар'єр" (далі-позивач) до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (далі-відповідач) про визнання недійсним договору оренди під'їзних залізничних колій від 17.09.2008 №2/ОЗК/08.

Відповідач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. ст. 42, 43, 32 - 35 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що попередні судові інстанції безпідставно поклали в основу своїх рішень факти, встановлені при вирішенні господарських спорів у справах №906/798/13 та №906/871/13 між тими ж сторонами про визнання права власності на залізничні колії та інше майно, що є об'єктом за спірним договором оренди, оскільки рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/798/17, яким за Товариством з обмеженою відповідальністю "Омельянівський кар'єр" визнано право власності на це майно, прийняте лише 21.05.2014, отже право власності у останнього на момент укладення спірного договору не існувало, а рішення Господарського суду Житомирської області у справі №906/871/13 від 28.10.2013, яким Приватному акціонерному товариству "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на це ж саме майно, не засвідчувало відсутність такого права у останнього на момент укладення спірного договору.

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив проти її задоволення.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, правильність застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 17.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Омельянівський кар'єр" (орендар) укладено договір оренди під'їзних залізничних колій №2/03К/08, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування під'їзні залізничні колії 3,5 км, в тому числі 9 комплектів стрілочних переводів інв. № 743, ваги залізничні інв. № 12 та приміщення вагового інв. №11 за адресою: ст. Гранітний, с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області (далі - майно), що знаходиться на балансі ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (п.1.1 договору); орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна, але не раніше від дати підписання сторонами цього договору (п.2.1 договору); передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно, власником майна залишається ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", а орендар користується ним протягом строку оренди (п.2.2 договору); договір діє до 01.03.2013 (п.11.1 договору в редакції додаткової угоди №2 від 01.03.2011).

За твердженням позивача, в лютому 2013 року з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 14.02.2013 № 04/657 та доданого до нього переліку нерухомого майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства ВАТ "Омелянівський кар'єр", він дізнався, що зазначене в договорі оренди майно є його власністю, як правонаступника Відкритого акціонерного товариства "Омелянівський кар'єр", та відповідачеві на праві власності не належить.

У зв'язку із вказаними обставинами Товариство з обмеженою відповідальністю "Омельянівський кар'єр", зазначаючи, що Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" не є власником майна, визначеного умовами договору оренди, та, відповідно, не мало правових підстав для передачі цього майна у користування позивачеві, відтак, договір оренди суперечить чинному законодавству, звернувся до господарського суду з цим позовом, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами ст.ст. 203, 215, 761 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій, пославшись на преюдиціальні факти, встановлені господарськими судами при вирішенні Господарським судом Житомирської області справ №906/798/13 та №906/871/13, зазначили, що відповідач не є та на момент укладення спірного договору не був ні власником переданого в оренду майна, ані особою, якій такі повноваження були делеговані власником, у зв'язку з чим, вказуючи на відсутність у відповідача необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо вчинення спірного правочину, дійшли висновку про наявність підстав для визнання останнього недійсним.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій законними і обґрунтованими, враховуючи таке.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2013 набрало законної сили рішення Господарського суду Житомирської області від 28.10.2013 у справі № 906/871/13 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр", за участі прокурора та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерства інфраструктури України, про визнання права власності на майно. Вказаним рішенням, що залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.13 та постановою Вищого господарського суду України від 26.02.14, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення у цій справі вмотивовані тим, що позивач не довів факт приналежності йому спірного майна (під'їзних залізничних колій довжиною 3,5 км, в тому числі 9 комплектів стрілочних переводів інв. № 743, ваги залізничні інв. № 12, приміщення вагового вантажів інв. № 11 за адресою: ст. Гранітний, с. Горщик, Коростенського району Житомирської обл.) на праві власності, оскільки протокол передачі основних засобів балансовою вартістю 9948932 карбованців з балансу на баланс станом на 01.07.1992 за відсутності відповідного акту приймання-передачі майна між державними на той час підприємствами, не є правовстановлюючим документом і не підтверджує факт приймання-передачі конкретного, зазначеного у позові, майна; облікові документи, записи в облікових регістрах позивача не містять відомостей про підстави набуття права власності, відтак і акт передачі нерухомого майна до статутного фонду ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ", затверджений наказом № 746 від 30.10.2001 Міністерства транспорту України за результатами корпоратизації, не є належним та допустимим доказом на підтвердження факту набуття права на майно.

Також, 11.08.2014 набрало законної сили рішення Господарського суду Житомирської області від 21.05.2014 у справі № 906/798/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" до Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", за участю прокурора та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна по Житомирській області, про визнання права власності. Вказаним рішенням, що залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2014, позов задоволено, вирішено визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" право приватної власності на під'їзну залізничну колію загальною довжиною 3994,1 м, що знаходиться у с. Горщик, Коростенський район, Житомирська область, у складі:

1) колія №1, ходова, повною довжиною 894,26 метрів, межі колії: від межі колії через стрілку 101 до в.с.п. № 107;

2) колія №1а, навантажувальна, повною довжиною 674,91 метрів, межі колії: від в.с.п. № 107 до в.с.п. № 102;

3) колія №2, навантажувальна, повною довжиною 914,04 метрів, межі колії: від в.с.п. № 107 через 107а, 109,112,102,106 до бал. призми;

4) колія №3, навантажувальна, повною довжиною 473,59 метрів, межі колії: від в.с.п. № 109 через 113 до в.с.п. № 104;

5) колія №5, деповська, повною довжиною 158,00 метрів, межі колії: в.с.п. № 107а до упору;

6 колія №6, навантажувальна, повною довжиною 809,22 метрів, межі колії: від в.с.п. № 101 до упору;

7) з'їзд 112-113, повною довжиною 70,08 м.;

8) стрілочні переводи № 101,102,104,106,107,107а, 109,112,113;

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" право приватної власності на вагонні ваги, що розташовані на під'їзній колії №3 у с. Горщик, Коростенського району, Житомирської області, на будку вагонних ваг загальною площею 75,3 м2, що розташована за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с. Горщик, вул. Центральна, 71.

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр" створено в результаті реорганізації шляхом перетворення Відкритого акціонерного товариства "Омелянівський кар'єр" у Товариство з обмеженою відповідальністю "Омелянівський кар'єр", яке, відповідно, є його правонаступником.

В свою чергу, Відкрите акціонерне товариство "Омелянівський кар'єр" було створене шляхом перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство внаслідок корпоратизації на підставі наказу Регіонального відділення по Житомирській області Фонду державного майна України від 04 вересня 1995 року № 335-ВАТ про створення ВАТ "Омелянівський кар'єр".

Як вбачається з судових актів у справі №906/798/13, до активів Державного підприємства "Омелянівський кар'єр", перетвореного в процесі корпоратизації у Відкрите акціонерне товариство "Омелянівський кар'єр", входили, в тому числі, залізничні колії № 1,2,З, залізнична колія № 1, залізничні колії № 5, 6, будка вагонних ваг, 75,3 м2, залізничні ваги, важільні модифікації Старостина-200 на 200 тон, що знаходяться за адресою: Житомирська область, Коростенський район, с. Горщик, вул. Центральна, 71, які в подальшому були передані до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Омелянівський кар'єр" (акт оцінки вартості майна ЦМК Омельянівського кар'єру Коростенського району, затверджений наказом Регіонального відділення по Житомирській області Фонду державного майна України від 31.08.1995 №124-АОУ), що підтверджене листом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області від 14.02.2013 №04/657. Крім того, це майно знаходиться на земельній ділянці, яка перебувала в постійному користуванні позивача, а наразі знаходиться в строковому платному користуванні за договором оренди, укладеним з Коростенською РДА. При цьому, згідно з пооб'єктною відомістю виконання обсягів робіт, введених в дію основних засобів та незавершеного будівництва в 1966 році по Тресту "Житомирнерудпром" під'їзні та внутрішньозаводські залізничні шляхи обліковували за Омельянівським кар'єром ще з 1966 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з ч.1 ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Відтак, враховуючи, що на момент укладення спірного договору відповідач не був ні власником переданого в оренду майна, ані особою, якій такі повноваження були делеговані власником, висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що у Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" був відсутній необхідний обсяг дієздатності щодо вчинення спірного правочину, колегія суддів вважає законним та обґрунтованим.

Доводи скаржника, що на момент вчинення спірного договору оренди не існувало судового рішення, яким за позивачем визнано право власності на майно, яке є об'єктом цього договору, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу шляхом вчинення позову, зокрема, про визнання права та визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу зазначених норм вбачається, що як позов про визнання права власності, так і позов про визнання правочину недійсним є засобами захисту вже існуючого права власності у особи, яка вважає себе власником, втім це право не визнається (оспорюється) іншою особою і не може бути належним чином реалізоване через наявність щодо такого права сумнівів з боку інших осіб та/або через відсутність (втрату) правовстановлювальних документів і необхідність їх одержати.

Отже, право власності позивача на майно, яке є об'єктом спірного договору оренди, не виникло з рішення суду про визнання права власності, а, як зазначено вище і встановлено судами, було набуте правопопередниками позивача, в тому числі, шляхом корпоратизації.

Всі інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про підставність і ґрунтовність позовних вимог та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/14535/13 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

А.Г. Полянський