Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року Справа № 918/144/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач, суддів:Мележик Н.І. Самусенко С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуУправління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської радина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 03.06.2015р.та рішеннягосподарського суду Рівненської області від 28.04.2015р.у справі№918/144/15 господарського суду Рівненської областіза позовомЗаступника прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради до відповідачів:1. Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання недійсним договору оренди приміщення

За розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 15.09.2015р. №02-05/677 у зв'язку зі зміною складу колегій суддів, для розгляду касаційної скарги у даній справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Владимиренко С.В.(доповідач), суддів Мележик Н.І., Самусенко С.С.

за участю представників:

прокуратури: Рудак О.В. посв. №00355 від 20.07.2012р.,

позивача: не з'явились,

відповідачів: 1. Борисова І.В., дов. №08-30 від 14.01.2015р.,

2. не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора м. Рівне в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (позивач) звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом до Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (відповідач -2) з позовом про визнання недійсним договору оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне № 128-б від 25.03.2013р.

Позов мотивовано тим, що оскаржений договір оренди, укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 не відповідає вимогам ст.ст. 19, 53 Конституції України, ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ст.203 Цивільного кодексу України, п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПін 5.5.2.008-01, внаслідок чого його слід визнати недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.04.2015р. (суддя Пашкевич І.О.) у справі №918/144/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.06.2015р. (колегія суддів у складі головуючого судді Мамченко Ю.А., суддів: Павлюк І.Ю., Саврій В.А.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір №128-б від 25.03.2013р., укладений між Управлінням комунальною власністю Рівненської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 про оренду приміщення по вул. Маяковського, 12 у м. Рівне. Стягнуто з Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 в доход Державного бюджету України по 609грн. судового збору.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначає про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Рівненської області від 28.04.2015р. і постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.06.2015р. у справі №918/144/15 скасувати, припинити провадження по справі.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника прокуратури та відповідача-1, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.03.2013р. між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради (відповідач-1, орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач -2, орендар) укладено договір оренди нерухомого майна (нежитлового приміщення), що належить територіальній громаді м. Рівне, №128-б, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 59,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Рівне, вул. Маяковського, 13, що перебуває на балансі управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30.11.2012р. і складає 103347грн. (пункт 1.1. договору).

Пунктами 1.2. та 1.3. договору майно передано в оренду з метою розміщення столярної майстерні. Стан майна на момент укладення договору визначається в акті прийому-передачі.

Строк дії договору - два роки одинадцять місяців, діє він з 25.03.2013р. по 24.02.2016р. включно (пункт 10.1. договору).

25.03.2013р. між Управлінням освіти Рівненського міськвиконкому (далі-балансоутримувач) та ФОП ОСОБА_4 укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання наданого в оренду нерухомого майна та надання комунальних послуг, за умовами якого балансоутримувач забезпечує обслуговування та експлуатацію наданого в оренду нежитлового приміщення управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради (згідно договору № 128-б від 25.03.2013 року), що знаходиться за адресою:м. Рівне, вул. Маяковського, 13 (ЗОШ №3), загальною площею 59,4 кв.м, а орендар бере участь у витратах баланосоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі згідно розрахунку (додаток № 1). Приміщення використовується для розміщення столярної майстерні (пункти 1.1.,1.2. зазначеного Договору).

Відповідно до акту від 29.03.2013р. №103 прийому-передачі нежитлового приміщення за адресою: м.Рівне, вул.Маяковського, 13 майно передане ФОП ОСОБА_4

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" від 05.11.1991р., 09.12.2013р. за територіальною громадою м.Рівне в особі Рівненської міської ради зареєстровано право власності на будівлю майстерні по вул.Маяковського, 13 у м.Рівне, загальною площею 419м.кв.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи згідно приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій встановили, що баланосутримувачем вищевказаного нежитлового приміщення є управління освіти виконавчого комітету Рівненської міської ради, воно призначено для використання в навчальному процесі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є: визнання правочину недійсним.

Частиною 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання, про що зазначено в п.4 ст. 61 названого закону.

Відповідно до ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

За приписами ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

В ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників), а також об'єкти, включені до переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до пункту 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 (затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України №63 від 14.08.2001р.) дія яких поширюється на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Врахував положення вищезазначених норм матеріального права, пункт 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здійснив аналіз наявних матеріалів справи у відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, з'ясував з умов визначених сторонами в п.1.2. договору, що в орендованому приміщені розміщено столярну майстерню, вказав про те, що об'єкти освіти, навчальні заклади засновані на комунальній власності, джерелами фінансування яких є кошти бюджету, не підлягають приватизації і використання їх не за призначенням, тобто не для навчально - виховного процесу суперечить чинному законодавству, зазначив, що приміщення школи не може бути об'єктом оренди для використання його у підприємницький діяльності відповідача-2, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про те, що оскільки орендоване приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, тому порушено ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту".

Відповідно до абз. 9 п. 2.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Водночас, в абзаці 4 п. 2.6 цієї Постанови Пленуму Вищого господарського суду України також роз'яснено, що не може бути визнаним недійсним правочин, який не вчинено (договір, якій не укладено).

Врахував зазначене, суди попередніх інстанцій спростували твердження відповідача-1 про відсутність підстав для визнання вказаного договору недійсним, внаслідок його розірвання угодою від 04.03.2015р.

Статтею 215 Цивільного кодексу України запроваджено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За приписами ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, врахував положення вказаних вище норм матеріального права, здійснив аналіз наявних матеріалів справи відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, вказав про обґрунтованість позовних вимог заступника прокурора, оскільки ним доведено, в розумінні вимог ст.ст. 33-34 Господарського процесуального кодексу України наявність невідповідності умов спірного договору оренди укладеного управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, вимогам ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту", ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 203 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі ст. 215 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність підстав для визнання вказаного договору оренди недійсним.

Скаржником не доведено суду касаційної інстанції порушення або неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій певних норм матеріального чи процесуального права щодо обставин, встановлених ними під час розгляду справи.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи, зі здійсненням перевірки застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що прийнята у даній справі постанова апеляційного господарського суду, якою залишено без змін рішення місцевого господарського суду, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції, та не спростовують правильних висновків суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 03.06.2015р. у справі №918/144/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: С.В. Владимиренко

Судді: Н.І. Мележик

С.С. Самусенко