Постанова ВГСУ від 16.07.2015 року у справі №911/3085/14

Друк

Пошук

330

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.07.2015 року у справі №911/3085/14

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2015 року Справа № 911/3085/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Данилової Т.Б. розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівнина постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.03.2015у справі№ 911/3085/14 Господарського суду Київської області за позовомПрокурора міста Біла Церква Київської областідо1. Білоцерківської міської ради; 2. Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівнипроскасування частково рішення, визнання недійсними договорів про встановлення особистих сервітутів та зобов'язання повернути земельні ділянки

Згідно з Розпорядженням Вищого господарського суду України №03-05/1232 від 15 липня 2015 року для розгляду касаційної скарги у цій справі сформовано колегію суддів у складі: головуючого - Швеця В.О. (доповідач), Гоголь Т.Г., Данилової Т.Б.

за участю представників сторін від:

позивача: Збарих С.М. (прокурор ГПУ, посв. № 028728),

відповідача-1: Швець С.С. (дов. від 21.04.2015),

відповідача-2: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Біла Церква Київської області звернувся з позов до Білоцерківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни, в якому просив: 1) скасувати рішення Білоцерківської міськради №754-31-6 від 21.11.2012 "Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" в частині підпунктів 1.20., 1.21., 1.22.; 2) визнати недійсними укладені між відповідачами договори від 01.03.2013 №№ 25, 26, 27 про встановлення особистого строкового сервітуту; 3) зобов'язати підприємця повернути територіальній громаді міста Біла Церква земельні ділянки, які знаходяться на вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користування. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначав про те, що оспорюване рішення в частині встановлення в інтересах підприємця земельних сервітутів було прийнято Білоцерківською міськрадою із порушенням приписів законодавства за відсутності відповідних підстав. Прокурор вказував на те, що міськрадою за спірним рішенням підприємцю не було встановлено земельні сервітути, а фактично надано відповідні земельні ділянки у строкове користування без дотримання встановленої процедури та підстав, визначених чинним законодавством України. При цьому, прокурор посилався на приписи статей 203, 215, 216, 235, 401 Цивільного кодексу України, статей 12, 98, 99, 100, 116, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 1, 20, 25 Закону України "Про землеустрій".

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.09.2014, ухваленим суддею Бацуца В.М., позов задоволено. Вмотивовуючи рішення, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин щодо наявності підстав для встановлення радою спірним рішенням земельних сервітутів в інтересах підприємця. Судом враховано те, що у підприємця відсутні у власності чи користуванні земельні ділянки - суміжні із земельними ділянками, щодо яких встановлені земельні сервітути за спірним рішенням, щоб підтверджувало необхідність усунення недоліків таких своїх земельних ділянок. При цьому суд керувався приписами статей 21, 203, 215, 401, 402 Цивільного кодексу України, статей 98, 99, 100, 116, 152 Земельного кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Гончарова С.А. - головуючого, Самсіна Р.І., Шаптали Є.Ю., постановою від 17.03.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фізична особа-підприємець Мілонова Олена Володимирівна звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник вказує на неврахування судами того, що при зверненні із даним позовом, прокурором не було визначено орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави. Водночас, на думку скаржника, суди дійшли до безпідставного висновку щодо можливості встановлення земельного сервітуту виключно для власника або землекористувача сусідньої земельної ділянки, оскільки спірним рішенням ради підприємцю був встановлений особистий сервітут. При цьому посилається на порушення судами приписів статей 401, 604, 648 Цивільного кодексу України, статей 98, 100 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 27, 81 Господарського процесуального кодексу України.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з рішенням Білоцерківської міської ради "Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів" від 21.11.2012 № 754-31-6 (підпункти 1.20., 1.21., 1.22) вирішено укласти з Фізичною особою-підприємцем Мілоновоою О.В. договори на встановлення особистого строкового сервітуту під розміщення кіосків №№ 1, 2, 3 в місті Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, строком на 3 (три) роки, за рахунок земель населеного пункту м. Біла Церква. Також судами установлено, що на підставі зазначеного рішення, 01.03.2013 між підприємцем та міськрадою були укладені договори № 25, 26, 27 про встановлення особистого строкового сервітуту, предметом яких є особистий строковий сервітут, встановлений виключно сервітуарію на територію (об'єкт благоустрою) в місті Біла Церква, на якій буде розміщуватись та використовуватись для провадження підприємницької діяльності під розміщення кіосків №1, 2, 3 площею 0,0030 га кожний. Згідно з пунктом 1.2. договорів об'єктом особистого строкового сервітуту за цими договорами є територія (об'єкт благоустрою) в м. Біла Церква по вул. Семашко, в районі Пологового будинку площею 0,0030 га, розташування та межі якої зазначено в додатку до договорів. Пунктом 1.5. договорів передбачено, що дані договори не є договорами оренди земельної ділянки чи будь-яким іншими договорами користування земельною ділянкою. Згідно з пунктом 2.2. договорів, строк дії зазначених договорів становить три роки з моменту прийняття рішення Білоцерківською міською радою. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимоги прокурора міста Біла Церква Київської області, заявлені до Білоцерківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Мілонової Олени Володимирівни про скасування підпунктів 1.20., 1.21., 1.22. рішення Білоцерківської міськради № 754-31-6 від 21.11.2012 "Про укладення договорів на встановлення особистих строкових сервітутів"; визнання недійсними договорів від 01.03.2013 №№ 25, 26, 27 про встановлення особистого строкового сервітуту та зобов'язання підприємця повернути територіальній громаді міста Біла Церква земельні ділянки, які знаходяться на вул. Семашко, в районі Пологового будинку, загальною площею 0,0090 га, по 0,0030 га кожна, у стані, що існував до надання зазначених земельних ділянок у користування. Зміст права земельного сервітуту унормований статтею 98 Земельного кодексу України. Зазначеною нормою передбачено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Види права земельного сервітуту обумовлено статтею 99 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірного рішення). Разом з тим, статтею 401 Цивільного кодексу України унормовано, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту (стаття 404 Цивільного кодексу України). У розумінні приписів наведених норм потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій установили відсутність підстав, з якими закон пов'язує можливість встановлення в інтересах відповідача-2 земельних сервітутів. Статтею 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Господарські суди установили, з підтвердженням матеріалами справи, що оспорюване рішення ради в оскарженій частині прийнято з порушенням вимог закону та прав територіальної громади міста. Відтак, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для його скасування як незаконного. З огляду на що, висновок судів про задоволення похідних вимог щодо визнання недійсними укладених між відповідачами договорів та повернення територіальній громаді міста Біла Церква спірних земельних ділянок визнається колегією суддів правомірним. Згідно з приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Довід скаржника про те, що прокурором в позовній заяві не зазначено які інтереси держави порушені та в чому полягає таке порушення, не може бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки він був предметом розгляду судами та відхилений ними. Суди установили, що прокурор визначив підстави позову, зазначив в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтував необхідність їх захисту. Водночас суди установили і факт порушення відповідачами земельного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини. Інші доводи касаційної скарги не спростовують наведеного і установленого судами; їм усім надавалася оцінка судами попередніх інстанцій. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів визнає, що підстави для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги відсутні.