Історія справи

Постанова ВГСУ від 24.03.2015 року у справі №910/21434/14
Постанова ВГСУ від 20.09.2016 року у справі №910/21434/14
Постанова ВГСУ від 21.07.2015 року у справі №910/21434/14
Постанова ВГСУ від 16.02.2016 року у справі №910/21434/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2016 року Справа № 910/21434/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Поляк О.І.,розглянувши матеріали касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Київенерго", Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 16.11.2015Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/21434/14за заявою Публічного акціонерного товариства "Київенерго"провизнання наказу таким, що не підлягає виконаннюза позовомЗаступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі: 1. Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 2. Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 76060883,04грн,за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - відповідача - Генеральної прокуратури - не з'явились Прокоф'єва Л.В. Гуменюк Т.М. Поліщук В.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2014, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 24.03.2015, задоволені позовні вимоги Заступника прокурора Деснянського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі-позивач-1) та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач-2) до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості в загальній сумі 76060883,04грн. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" основну заборгованість у розмірі 4424937,52грн, пеню у розмірі 18243112,39грн, 3% річних у розмірі 6012352,31грн та інфляційні втрати у розмірі 47380480,82грн.

На виконання вказаного рішення 04.02.2015 видано відповідний наказ.

30.09.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 №910/21434/14 таким, що не підлягає виконанню, з посиланням на набрання чинності змінами до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та вчинення боржником дій, які визначені вказаним Законом для списання заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у справі №910/21434/14 (суддя Підченко Ю.О.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Рябуха В.І., судді Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.), частково задоволено заяву Публічного акціонерного товариства "Київенерго". Визнано таким, що не підлягає виконанню наказ Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі №910/21434/14 в частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 4424937,52грн та пені в розмірі 18243112,39грн. В іншій частині в задоволенні заяви відповідача відмовлено.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції у справі в частині відмови в задоволенні заяви не згодне, в поданій касаційній скарзі просить судові акти в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в повному обсязі, посилаючись на порушення та неврахування судами норм матеріального права, а саме: ст. ст. 8, 625 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за природний газ та електричну енергію", приписів Закону України "Про внесення змін до деяких Законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Зокрема, відповідач вважає, що стягувані за спірним наказом 3% річних та інфляційні втрати підпадають під визначене Законом України "Про засади функціонування ринку природного газу" поняття "штрафні та фінансові санкції", у зв'язку з чим вказує на наявність підстав для списання такої заборгованості та, відповідно, визнання наказу таким, що не підлягає виконанню і в цих частинах.

Публічне акціонерне товариство "Національна компанія "Нафтогаз України" з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції у справі також не згодне в частині визнання таким, що не підлягає виконанню наказу щодо пені, в поданій касаційній скарзі просить судові акти в цій частині скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заяви відповідача, посилаючись на порушення та неврахування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", ст. ст. 47, 32-34, 43, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, позивач-2 вважає, що списання сум пені, штрафних та фінансових санкцій є одним з елементів процедури реструктуризації заборгованості за природний газ, спожитий у 2014 році, однак заборгованість, погашена відповідачем на виконання спірного наказу, утворилась у 2013 році, відтак відсутні підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині пені, а тим більше в частині інфляційних і річних, адже між сторонами не укладено договір про реструктуризацію заборгованості за газ, спожитий в 2014 році.

У відзиві на касаційну скаргу відповідача, позивач-2 заперечив проти її задоволення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.01.2016 касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" прийняті до касаційного провадження і призначені до розгляду на 26.01.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.01.2016 розгляд касаційних скарг Публічного акціонерного товариства "Київенерго" та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відкладено на 02.02.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 02.02.2016, за заявою позивача-2, продовжено строк розгляду касаційних скарг на 15 днів, а їх розгляд відкладено на 16.02.2016.

Представник позивача-1 не скористався своїм процесуальним правом на надання відзивів на касаційні скарги та на участь в судових засіданнях касаційної інстанції, про дату і час яких був належним чином повідомлений ухвалами Вищого господарського суду України від 19.01.2015, 26.01.2015, 02.02.2016, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційних скарг і про що сторони були попереджені ухвалою від 19.01.2015.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників позивача-2, відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційних скарг на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга позивача-2 підлягає задоволенню, а в задоволенні касаційної скарги відповідача слід відмовити, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи подану заяву про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 №910/21434/14 таким, що не підлягає виконанню, відповідач зазначив, що норми ч.13 ст.18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" в редакції Закону України від 14.05.2015 №423-VIІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" встановлюють реструктуризацію основної заборгованості, списання пені, штрафних та фінансових санкцій теплогенеруючих та теплопостачальних організацій за умови погашення ними в трьохмісячний строк заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014, у зв'язку з чим, надавши докази повної сплати основної заборгованості за газ, стягуваної за судовим наказом від 04.02.2015 №910/21434/14, вважає наявними підстави для визнання вказаного наказу таким, що не підлягає виконанню, і в частині пені, інфляційних втрат та 3% річних, які списані ним на виконання вказаного Закону..

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що обов'язок відповідача по сплаті на користь позивача основної заборгованості в сумі 4424937,52грн припинився у зв'язку з проведеною відповідачем оплатою. Крім того, встановивши, що ця заборгованість за газ, спожитий до 01.01.2014, погашена відповідачем протягом червня-липня 2015 року, тобто в трьохмісячний строк з дня набранням чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", господарський суд дійшов також висновку, що пеня у сумі 18243112,39грн, нарахована на цю заборгованість, відповідно до вказаного Закону вважається погашеною. Відносно визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення 3% річних у сумі 6012352,31грн та інфляційних втрат у сумі 47380480,82грн, суди зазначили, що стягувані суми не є штрафними санкціями та на них не поширюються положення вказаного Закону, у зв'язку з чим у задоволенні цієї частини заяви було відмовлено.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання судового рішення у цій справі відповідачем повністю погашено суму основної заборгованості в розмірі 4424937,52грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 30.06.2015 №208938580 та від 01.07.2015 №209221740, а також актом звіряння розрахунків за природний газ, спожитий до 01.01.2014, що, в свою чергу, свідчить про припинення зобов'язань відповідача відносно суми основної заборгованості, визначеної наказом Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 №910/21434/14, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині основної заборгованості в сумі 4424937,52грн та враховує, що судові акти в цій частині не є предметом касаційного оскарження.

Разом з тим, висновки попередніх судових інстанцій щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині пені, 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів вважає такими, що не відповідають приписам Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.

06.06.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 14.05.2015 № 423-VIII, яким внесені зміні, зокрема, до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу".

Так, статтю 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" доповнено частиною 13 такого змісту:

"Заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій за природний газ, спожитий в період з 1 січня 2014 до 31 грудня 2014 (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), не погашена на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", підлягає реструктуризації шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору про реструктуризацію заборгованості.

Ця реструктуризація здійснюється за умови погашення в трьохмісячний строк з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями заборгованості за природний газ, спожитий до 1 січня 2014 року (без урахування пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду), що залишилася непогашеною на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Зазначені пені, штрафні та фінансові санкції підлягають списанню та не можуть бути предметом подальшого продажу за умови виконання вимог цієї частини.

У типовому договорі про реструктуризацію заборгованості визначаються, зокрема, порядок реструктуризації і погашення заборгованості, загальна сума реструктуризованої заборгованості, строк її погашення, розмір щомісячних платежів, права та обов'язки сторін.

Форма типового договору про реструктуризацію заборгованості затверджується Кабінетом Міністрів України".

З правового аналізу зазначених законодавчих змін, спрямованих на стабілізацію фінансового стану саме НАК "Нафтогаз України", вбачається, що предметом його регулювання є заборгованість теплогенеруючих та/або теплопостачальних організацій, не погашена станом на 06.06.2015, за природний газ, спожитий протягом 2014 року, яка реструктуризується шляхом розстрочення на 24 місяці на підставі типового договору. При цьому, сплата теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями в 3-х місячний строк, починаючи з 06.06.2015, заборгованості за природний газ, спожитий в попередній період, тобто до 2014 року, є лише передумовою для такої реструктуризації і укладення відповідного договору.

Водночас, законодавець чітко визначив, що списання пені, штрафних та фінансових санкцій може відбутись лише за умови виконання сторонами вказаних вимог, тобто після сплати теплогенеруючими та/або теплопостачальними організаціями в 3-х місячний строк заборгованості за газ, спожитий до 2014 року, і після укладення договору про реструктуризацію заборгованості за газ, спожитий протягом 2014 року, отже списання пені, штрафних та фінансових санкцій є одним із елементів процедури реструктуризації цієї заборгованості (останнім етапом саме реструктуризації), отже не може розглядатись відокремлено від реструктуризації.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, відповідач зазначив про виконання ним вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", а саме сплату в 3-х місячний строк боргу за газ, спожитий до 2014 року, що, на його думку, є підставою для списання пені, інфляційних та річних, нарахований на цей борг, суми яких охоплюються спірним наказом.

У зв'язку з цим, протоколом №1 від 31.07.2015 засідання Комісії з питань реструктуризації та списання заборгованості перед НАК "Нафтогаз України" та реалізації норм Закону України від 14.05.2015 №423-VII, відповідач в односторонньому порядку оформив рішення про списання з обліку його заборгованості перед ПАТ "НАК "Нафтогаз України" зі сплати пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, у тому числі, за наказом у справі №910/21434/14 у сумі 71635945,52 грн.

Втім, позивач-2, заперечуючи проти такого одностороннього списання, зазначив, що норма ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" не поширює своєї дії на вказані правовідносини в контексті визнання наказу по справі №910/21434/14 таким, що не підлягає виконанню, адже у цій справі стягнено борг за газ, спожитий у грудні 2013 року, однак між сторонами договір про реструктуризацію заборгованості за 2014 рік, який є необхідною передумовою для списання пені, не укладався.

Отже, зазначені обставини свідчать про наявність між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством "Київенерго" спору про право останнього на припинення зобов'язання щодо штрафних та фінансових санкцій.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно зі ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом зазначених норм, права або інтереси особи підлягають судовому захистові у разі їх порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Способи захисту суб'єктивних цивільних прав - це закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, зокрема, визнання права та припинення правовідношення.

За приписами ст. 41 ГПК України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Згідно зі ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Позов про визнання права, зокрема, на списання штрафних та фінансових санкцій, набутого за Законом України " Про засади функціонування ринку природного газу", або ж про припинення правовідношення, в якому відповідач виступає боржником, що зобов'язаний сплатити пеню, інфляційні та річні за неналежне виконання зобов'язання, подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою. Тобто метою подання таких позовів є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права, запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню, встановлення правових підстав, з якими законодавчі приписи або дії осіб пов'язують припинення правовідношення, що, в свою чергу, в разі задоволення таких вимог буде засвідчувати наявність або відсутність обов'язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що має або втратила право, тощо.

Відтак, за змістом наведених законодавчих приписів, права особи, які не визнаються або оспорюються, у вказаних вище способах їх захисту (визнання права та припинення правовідношення), захищаються судами в порядку позовного провадження, процедура якого визначена розділами І - ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 117 ГПК України господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

За приписами пунктів 3.1, 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9 (із змінами і доповненнями) частина четверта статті 117 ГПК містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті, які слід розглядати за правилами ГПК у межах вже розглянутої справи, у разі:

- якщо його видано помилково;

- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).

Отже, враховуючи імперативні приписи ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України щодо обов'язковості виконання судового рішення, що набрало законної сили, норма ч. 4 ст. 117 ГПК України визначає можливість припинення виконання судового рішення, яке набрало законної сили, лише внаслідок наявності для цього безумовних і безспірних підстав, тобто є процедурною нормою, що врегульовує правовідносини між боржником і стягувачем на стадії виконання рішення, втім не встановлює процесуального механізму вирішення судом спору про право на цій стадії господарського процесу.

Таким чином колегія суддів зазначає, що обставини, на підставі яких господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню, мають бути безспірними та безпосередньо засвідчувати факт припинення зобов'язань боржника, адже в іншому випадку між сторонами з цього приводу виникає спір про право, який не можливо вирішити лише шляхом застосування процесуальної норми.

Відтак, оскільки стягувачем за наказом не визнається право боржника, яке він вважає набутим на підставі приписів ч. 13 ст. 18 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (в редакції Закону України від 14.05.2015 №423-VIІІ "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України") на списання в односторонньому порядку штрафних та фінансових санкцій, а зобов'язання з їх оплати за спірним наказом припиненим, між сторонами існує спір про відповідне право, який до його вирішення в загальному порядку та встановлення судом обставин наявності/відсутності вказаного права, позбавляє господарський суд підстав для застосування приписів ч. 4 ст. 117 ГПК України до судового наказу в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи заяву відповідача про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення пені, зазначеного вище не врахували та дійшли безпідставного висновку, що пеня, стягнена за рішенням суду, є погашеною на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо стабілізації фінансового стану Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", адже, цей закон лише надає можливість її списання після укладення між сторонами договору про реструктуризацію, втім не встановлює автоматичного її погашення і, відповідно, припинення обов'язку боржника, тим більше за його одностороннім рішенням.

За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції та ухвала місцевого господарського суду в цій частині підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні вказаної заяви.

Враховуючи, що допущене судами неправильне застосування норм Господарського процесуального кодексу України щодо визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, в частині 3% річних та інфляційних втрат не призвело у даному випадку до прийняття неправильного судового рішення про відмову в задоволенні відповідної заяви відповідача, оскаржувані судові акти в цій частині підлягають залишенню без змін, але з інших підстав.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна компанія "Нафтогаз України" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/21434/14 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 у цій справі скасувати в частині визнання таким, що не підлягає виконанню, наказу Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 №910/21434/14 в частині стягнення пені в розмірі 18243112,39грн, і в цій частині відмовити в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Київенерго" про визнання наказу Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 №910/21434/14 таким, що не підлягає виконанню.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.11.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/21434/14 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 1218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги. Відповідний наказ доручити видати Господарському суду м. Києва.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Поляк