Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року Справа № 910/5241/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.,розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.15у справі№910/5241/15-г Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Київенерго"доДержавного підприємства "Наш дім"простягнення 407 260,57 грн

Розпорядженням заступника секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 13.10.15 для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В. (доповідач), судді - Гоголь Т.Г., Костенко Т.Ф.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача - Іващенко О.В. за дов. від 01.12.14;

від відповідача - не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у березні 2015 року заявлено позов до Державного підприємства "Наш дім" про стягнення заборгованості в сумі 318 291,32 грн вартості поставленої теплової енергії за період з 01.01.14 до 01.01.15, 6 752,65 грн - 3% річних, 53 140,58 грн - інфляційних втрат та 29 076,02 грн - пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з повної та вчасної оплати поставленої енергії у гарячій воді за договором від 01.11.01 №530023. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 530, 550, 611, 625, 655, 692, 712 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.15, ухваленим суддею Літвіновою М.Є, позов задоволено частково. Суд задовольнив вимоги в частині стягнення з відповідача 318 291,32 грн основної заборгованості, 6 752,65 грн - 3% річних та 53 140,58 грн - інфляційних втрат у зв'язку з простроченням відповідачем оплати за поставлену теплову енергію відповідно до умов договору. Суд відмовив у стягненні з відповідача 29 076,02 грн пені, з огляду на порушення відносно нього провадження у справі про банкрутство та введення з 11.06.10 в дію мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому суд керувався приписами статей 530, 550, 611, 612, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України та статті 193, 231 Господарського кодексу України, статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Смірнова Л.Г.- головуючого, Кропивна Л.В., Жук Г.А., постановою від 22.07.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у позові скасувати, та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача 29 076,02 грн пені. Товариство вказує на порушення судами приписів статей 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки вважає себе поточним кредитором.

Від Державного підприємства "Наш дім" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами норм матеріального і процесуального права. Судові рішення у справі переглядається в межах доводів касаційної скарги, а саме, в частині відмови у стягненні 29 076,02 грн пені. При розгляді справи судами установлено, що 01.11.01 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", правонаступником якої є позивач, як енергопостачальною організацією, та Державним підприємством "Наш дім", як абонентом, було укладено договір №530023, предметом якого відповідно до пункту 1.1 є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої енергії у гарячій воді. Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язана постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - упродовж року; в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до договору. Відповідно до пункту 2.3.2. абонент зобов'язується виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, передбачені у додатку №4 до договору. Пунктом 3.5 додатку 4 до договору сторони передбачили, що у випадку несплати вартості теплової енергії до кінця розрахункового періоду, енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0.5% за кожен день прострочення платежу до дня фактичної сплати, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України. У пункті 8.1 сторонами погоджено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.02. Згідно з пунктом 8.3, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії одним з контрагентів не буде письмово заявлено про його припинення. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Частиною 2 статті 712 названого Кодексу передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Розглядаючи справу суди установили, що на виконання умов договору Публічним акціонерним товариством "Київенерго" у період з 01.01.14 до 01.01.15 було поставлено Державному підприємству "Наш дім" теплову енергію у гарячій воді на загальну суму 808 548, 52 грн. Проте, відповідач свій обов'язок з оплати спожитої у зазначений період теплової енергії у повному обсязі не виконав, в результаті чого у Державного підприємства "Наш дім" утворилась заборгованість у сумі 318 291,32 грн. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. У частині 4 статті 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Судами установлено, що враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості теплової енергії, позивачем відповідно до пункту 3.5 додатку 4 до договору нараховано пеню у розмірі 29 076, 02 грн. Разом з тим, судами установлено і те, що на аркуші 147 матеріалів справи знаходиться ухвала господарського суду міста Києва від 11.06.10, якою було порушено провадження у справі №50/371-б про банкрутство Державного підприємства "Наш дім". Згідно з пунктом 11 Перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.11 №4212-VI із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 04.07.13 року № 406-VII) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Як встановлено судами попередніх інстанцій, провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Наш дім» порушено ухвалою від 11.06.10, тобто до прийняття Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22.12.11 №4212-VI, яким Закон про банкротство викладено в новій редакції. Відповідно до статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Положеннями частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" закріплено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство. Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 12 зазначеного Закону упродовж дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Таким чином, вказана норма встановлювала загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна упродовж дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Виходячи із змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства. Враховуючи зазначене, суд визнає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову у стягненні пені з відповідача за неналежне виконання умов договору від 01.11.01 в силу прямої заборони закону. Інших доводів касаційна скарга не містить. Відповідно до статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. З огляду на те, що порушень чи неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права не виявлено, підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.07.15 у справі №910/5241/15-г залишити без змін.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

Т.Костенко