Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року Справа № 910/20292/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"на постановувід 13.01.2016 Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/20292/15господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Група Індастріал"доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"простягнення 86 446,49 грнв судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:не з'явились Гуслякова М.З. (довіреність № 8-ню від 06.01.2016)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Босий В.П.) від 21.10.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Ропій Л.М., судді - Рябуха В.І., Калантай Н.Ф.) від 13.01.2016, у справі № 910/20292/15 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 55 315,01 грн, 3% річних у розмірі 5 531,50 грн, інфляційні у розмірі 25 599,98 грн та судовий збір у розмірі 1 827,00 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.202 ГК України, ст.ст.598, 599, 614, 625 ЦК України, ст.ст.32, 33 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Група Індастріал" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 86 446,49 грн, посилаючись на порушення відповідачем умов договору поставки в частині своєчасності здійснення розрахунків.

Судами встановлено таке.

31.03.2015 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №ПЗ/НРП-15441/НЮ, відповідно до п.1.1. якого позивач, за договором постачальник, зобов'язується у 2014 році поставити і передати у власність відповідачу, за договором покупцю, певну продукцію, відповідно до специфікації №1, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору.

Згідно із п.4.2. договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ відповідач здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 банківських днів з дня отримання товару; днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної.

Факт постачання позивачем відповідачу товару згідно із умовами договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ та одержання товару відповідачем підтверджується видатковою накладною №521 від 08.04.2015 на суму 999 999,00 грн, підписаною обома сторонами, належним чином засвідчена копія якої наявна у матеріалах справи.

08.04.2015 позивачем та відповідачем також підписано акт прийому-передачі товару згідно із договором №ПЗ/НРП-15441/НЮ від 31.03.2015 на суму 999 999,00 грн, в якому зазначено, що позивач передав, а відповідач прийняв товар згідно із накладною № 521 від 08.04.2015.

Враховуючи умови п.4.2. договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар до 30.04.2015.

Позивачем у досудовій претензії від 04.06.2015, надісланій на адресу відповідача, повідомлено, що строк оплати відповідно до п.4.2. договору за поставлений товар настав 30.04.2015; станом на 04.06.2015 оплата відповідачем за поставлений позивачем товар відповідно до підписаних сторонами видаткової накладної та акта прийому-передачі не здійснена.

Також у досудовій претензії позивач вимагав протягом одного місяця з дати одержання даної досудової претензії сплатити суму заборгованості в розмірі 999 999,00 грн.

Як вбачається із платіжних доручень №942 від 11.06.2015 на суму 100 000,00 грн та №1150 від 07.07.2015 на суму 899 999,00 грн, відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у загальному розмірі 999 999,00 грн згідно із договором №ПЗ/НРП-15441/НЮ.

Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Згідно із статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму; до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи, а саме: платіжними дорученнями №942 від 11.06.2015 та №1150 від 07.07.2015, підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання згідно із договором №ПЗ/НРП-15441/НЮ щодо оплати поставленого позивачем відповідачу товару згідно із видатковою накладною №521 від 08.04.2015, враховуючи умови п.4.2. зазначеного договору.

Згідно із ч.2 ст.193, ч.1. ст.216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст.549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п.7.2.1. договору № ПЗ/НРП-15441/НЮ у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочки, включаючи день оплати.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, здійснивши перерахунок сум пені, 3% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи умови п.7.2.1. договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ, відповідно до якого, у разі порушення строків оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожний день прострочки, включаючи день оплати, суди обох інстанцій дійшли до правомірного висновку, що суми пені у розмірі 55 315,01 грн, трьох процентів річних у розмірі 5 531,50 грн та інфляційних втрат у розмірі 25 599,98 грн, є правильними та такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Враховуючи умови п.4.2. договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ, відповідач повинен був оплатити поставлений позивачем товар до 30.04.2015.

Докази того, що сторонами погоджено зміни до зазначеного п.4.2. договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ, у матеріалах справи відсутні.

Як вбачається із розрахунків позивача, доданих до позовної заяви, позивачем не здійснювалось нарахувань пені, трьох процентів річних та інфляційних нарахувань на суми боргу після здійснення їх оплати відповідачем, тому посилання скаржника на положення ст.ст.598, 599 ЦК України, ст.202 ГК України правомірно визнані безпідставними судом апеляційної інстанції.

Оскільки позивач не підпорядкований Укрзалізниці, встановлення останньою порядку перерахування коштів не має обов'язкового значення для позивача, зазначений порядок може враховуватись лише у розрахунках між підприємствами галузі, а відповідних змін до договору №ПЗ/НРП-15441/НЮ сторонами не погоджено.

За оцінкою судів, із матеріалів справи не вбачається наявності доказів, які б надавали підстави для оцінки наявності підстав для застосування ч.3 ст.83 ГПК України, ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, зокрема, докази фінансового стану відповідача; наявні у справі довідки про перевезення студентів, пільгових категорій громадян не свідчать про фінансовий стан відповідача.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 у справі № 910/20292/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді К.Грейц

О.Поляк