ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 927/676/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіНєсвєтової Н.М.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: від позивачаМартиненко С.В.,від відповідачаБлохіної Н.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне"на рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.09.2016 року та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 рокуу справі№ 927/676/16 Господарського суду Чернігівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне"доФермерського господарства "Золотай"провизнання права власності на врожай пшениці та стягнення 125533,44 грн шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне" (надалі - ТОВ "Праця Стольне", позивач) до суду з позовом до Фермерського господарства "Золотай" (надалі - ФГ "Золотай", відповідач) про визнання за ним права власності на врожай пшениці 2016 року, на полі № 6, площею 43,31 га на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області, посилаючись на те, що у вересні та жовтні 2015 року колишній директор позивача, перевищуючи службові повноваження та перебуваючи у злочинному зговорі, за допомогою техніки, матеріалів та людських ресурсів позивача на полі № 6 Стольненської сільської ради засіяв (вартість таких робіт 30576,86 грн) насіння пшениці, яке належало позивачу (вартість насіння 69553, 00 грн), в кількості 292 кг на 1 га землі та виконував додаткові роботи, спрямовані на отримання врожаю, а саме: дискування площі на суму 18 103,58 грн, протруювання 14,6 т. насіння пшениці на суму 7300,00 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач подав заяву від 20.09.2016 року, в якій він просив суд доповнити предмет позову такою вимогою: "Відшкодувати завдану позивачу шкоду та стягнути з відповідача 125533,44 грн на користь позивача", посилаючись на вимоги ч. 3 ст. 386 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Відповідач просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 29.09.2016 року (суддя Федоренко Ю.В.) у позові було відмовлено повністю з підстав недоведеності, стягнуто з ТОВ "Праця Стольне" на користь ФГ "Золотай" 3500,00 грн витрат на оплату послуг адвоката. При цьому, судом першої інстанції розглядались лише вимоги про відшкодування завданої позивачу шкоди в розмірі 125533,44 грн, оскільки заяву від 20.09.2016 року про доповнення предмету позову було розцінено як заяву про зміну предмету позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року (судді: Калатай Н.Ф. (головуючий), Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 29.09.2016 у справі № 927/676/16 змінено, викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

"1. У задоволенні вимог про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне" права власності на врожай пшениці 2016 року, на полі № 6, площею 43,31 га на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області відмовити.

2. У задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди в сумі 125533,44 грн відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне" (Чернігівська область, Менський район, с. Стольне, вул. Леніна, 17, ідентифікаційний код 34140027) на користь Фермерського господарства "Золотай" (Чернігівська область, Менський район, с. Стольне, вул. Шевченко, 88, ідентифікаційний код 31849132) витрати на оплату послуг адвоката в сумі 6 000 (шість тисяч) грн.

4. Видати наказ після набрання рішення суду законної сили".

У постанові суд апеляційної інстанції також присудив стягнути з ТОВ "Праця Стольне" на користь ФГ "Золотай" витрати на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2000,00 грн.

У касаційній скарзі позивач порушує питання про скасування оскаржуваних рішень суду із передачею справи на новий розгляд. На думку заявника, суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст.ст. 22, 101 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), оскільки розглянув вимоги про визнання права власності на врожай пшениці 2016 року, на полі № 6, площею 43,31 га на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, а також вимоги п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, оскільки обґрунтував своє рішення про стягнення витрати на оплату послуг адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2000,00 грн доказами, які не були дослідженні в судовому засіданні. Крім того, заявник касаційної скарги вказує на невідповідність висновків щодо наявності підстав для стягнення з позивача 6 000,00 грн, викладених у постанові апеляційного господарського суду, обставинам справи, а також безпідставне відхилення клопотання про виклик ФОП ОСОБА_8 для дачі пояснень.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, а постанову суду апеляційної інстанції - залишити без змін з таких підстав.

Позивач стверджує, що є власником врожаю пшениці 2016 року, на полі № 6, площею 43,31 га на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області, оскільки у вересні та жовтні 2015 року колишній директор позивача, перевищуючи службові повноваження та перебуваючи у злочинному зговорі, за допомогою техніки, матеріалів та людських ресурсів позивача на полі № 6 Стольненської сільської ради засіяв (вартість таких робіт 30576,86 грн) насіння пшениці, яка належало позивачу (вартість насіння 69553,00 грн), в кількості 292 кг на 1 га землі та виконував додаткові роботи, спрямовані на отримання врожаю, вартістю 25403,58 грн. Посилаючись на те, що обробку поля та посів пшениці озимої ним були понесені витрати, просив стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі, що відповідає вартості виконаних робіт та вартості насіння пшениці.

Суди встановили, що спірний врожай пшениці був вирощений на земельній ділянці, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею від 24.12.2001 року (а.с. 23), зареєстрованого Книзі записів державних актів на право постійного користування земель № 146, передано у постійне користування для ведення селянського/фермерського господарства ОСОБА_9.

Суди також встановили, що 18.08.2015 року відповідач уклав з ФОП ОСОБА_8 договір про надання комплексу послуг у сфері сільського господарства № 3 від (а.с. 80-82), відповідно до умов останній взяв на себе зобов'язання здійснити власною або орендованою сільськогосподарською технікою та автотранспортом, власним або найманим персоналом, з урахуванням витрат на придбання та доставку матеріалів (ПММ), ремонтними та іншими послугами третіх осіб та без додаткової оплати за вищевказані послуги, комплексні послуги в сфері сільського господарства (дискування - початок вересня 2015 року, посів - до 10.09.2015 року). Виконання цього договору підтверджується актом від 10.09.2015 року.

Крім того, суди встановили, що 14.08.2015 року відповідач та ФОП ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу № 3, предметом якого є купівля відповідачем 12,5 тон пшениці озимої. Виконання цього договору підтверджується видаткової накладної № РН-000015 від 14.08.2015 року.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до загальних правил, встановлених у ст. 189 ЦК України, продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. в ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію належить власникам земельних ділянок. Аналогічне право, якщо інше не передбачено законом або договором, згідно з п. б ч. 1 ст. 95 цього Кодексу мають землекористувачі.

Отже, право власності на врожай набуває лише власник земельної ділянки або землекористувач. Інші особи можуть набути право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, лише якщо таке право передбачено договором з власником земельної ділянки (землекористувачем).

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України). Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Установивши, що відповідач є землекористувачем земельної ділянки, на якій був засіяний спірний врожай пшениці, і такі посіви були здійснені іншою особою ФОП ОСОБА_8, в свою чергу, позивач не надав належні та допустимі докази, які б підтверджували, що на належній відповідачеві земельній ділянці саме позивач здійснив посіви озимої пшениці восени 2015 року внаслідок злочинних дій колишнього директора позивача, і не довів усіх елементів складу цивільного правопорушення, Вищий господарський суд України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на врожай пшениці 2016 року, на полі № 6, площею 43,31 га на території Стольненської сільської ради Менського району Чернігівської області та відшкодування майнової шкоди у заявленому позивачем розмірі.

При цьому, зважаючи на те, що у заяві від 20.09.2016 року позивач просив доповнити предмет позову і не відмовлявся від попередньої вимоги про визнання права власності на врожай пшениці 2016 року, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційна інстанція, виявши неправильне застосування місцевим господарським судом приписів ст. 22 ГПК України, усунула виявлені порушення і в межах своїх повноважень розглянула також і заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на врожай.

Положення ч. 3 ст. 101 ГПК України, яка встановлює, що в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції, стосуються вимог, як не були заявлені позивачем в установленому порядку в суді першої інстанції, і не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки залишення позовної вимоги без розгляду сталося внаслідок порушення судом першої інстанції норми процесуального права, які суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути. Про необхідність вчинення судом апеляційної інстанції саме таких дій у цьому випадку також роз'яснюється у ч. 7 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 року № 7.

Частиною 5 ст. 49 ГПК України при відмові в позові суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Згідно з ч. 3 ст. 48 цього Кодексу витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру".

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року N 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Установивши, що інтереси відповідача у справі представляє адвокат Блохіна Н.В., яка відповідно до договорів про надання адвокатських послуг від 26.08.2016 року та 28.10.2016 року отримала від відповідача гонорар у розмірі 6000,00 грн (платіжне доручення № 1 від 29.08.2016 року) у зв'язку з представленням інтересів відповідача у суді першої інстанції та 2000,00 грн (платіжне доручення № 1 від 03.11.2016 року) у зв'язку представленням інтересів відповідача у суді апеляційної інстанції, суд апеляційної інстанції, керуючись наведеними вище процесуальними нормами, обґрунтовано поклав ці витрати відповідача на позивача. Такий розмір витрат не є неспіврозмірним, тобто явно завищеним, суд першої інстанції обмежив розмір відшкодування без урахування витраченого адвокатом часу на виконання доручення (ч. 3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", п. 3 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим З'їздом адвокатів України від 17.11.2012 року), тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано змінив рішення суду першої інстанції.

Доводи заявника касаційної скарги про те, що постанова суду апеляційної інстанції про стягнення з позивача на користь відповідача обґрунтована доказами (договором про надання адвокатських послуг від 28.10.2016 року, актом приймання-передачі послуг від 31.10.2016 року, платіжним дорученням № 1 від 03.11.2016 року), які не були досліджені в судовому засіданні, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки такі докази були подані відповідачем до відзиву (платіжне доручення № 1 від 03.11.2016 року) та в судовому засіданні 09.11.2016 року (договір про надання адвокатських послуг від 28.10.2016 року, акт приймання-передачі послуг від 31.10.2016 року). Суд апеляційної інстанції, вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про відшкодування адвокатських витрат, обґрунтовано виходив з цих доказів, які відповідно до вимог ст. 43 ГПК України оцінив за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи. Результати оцінки цих доказів суд апеляційної інстанції відобразив у постанові. Доводи позивача про те, що ці докази не були досліджені в судовому засіданні, не знайшли свого підтвердження при перегляді справи в суді касаційної інстанції.

У касаційній скарзі позивач також зазначає, що судом апеляційної інстанції безпідставно було відхилено клопотання про виклик в судове засідання ОСОБА_8 для надання пояснень та витребування документів, які б підтвердили чи спростували фактичність проведення господарських операцій, але, при цьому, не вказує порушення або неправильного застосування яких конкретно норм матеріального і/або процесуального права припустився суд апеляційної інстанції у такому випадку, що суперечить п. 4 ч. 1 ст. 111 ГПК України. Тому в цій частині доводи касаційної скарги Вищий господарський суд України не бере до уваги. З цих же підстав відхиляються і доводи касаційної скарги про безпідставне відхилення судом першої інстанції клопотання про виклик у судове засідання головного агронома ОСОБА_10

Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

При цьому, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права призвело до прийняття неправильного судового рішення. Законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.

Переглядаючи справу у касаційному порядку, суд касаційної інстанції не встановив порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, які призвели до прийняття неправильного судового рішення судом апеляційної інстанції. За таких обставин, постанова суду апеляційної інстанції залишається без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Праця Стольне" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 року у справі № 927/676/16 - без змін.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Нєсвєтова Н.М.СуддяСтратієнко Л.В.