Історія справи

Ухвала КГС ВП від 19.09.2018 року у справі №910/4123/16
Постанова ВГСУ від 15.02.2017 року у справі №910/4123/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року Справа № 910/4123/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.

за участю представників:

позивача - Добролюбова В.І.,

ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" - не з'явився,

ПАТ "Дельта Банк" - Грицик А.С., Білоус Т.А.,

ТОВ "Правнича Консалтингова Група" - Гладуна А.І.,

ТОВ "Фінансова компанія "Аккорд" - Галонського В.М.,

Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" - Дубея В.Ю.,

Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Башарова В.Є., Цуканової С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Національного банку України та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016

та на рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016

у справі № 910/4123/16

за позовом Національного банку України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент": 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Правнича Консалтингова Група";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аккорд";

3) Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Національний банк України (далі - НБУ) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним договору права вимоги від 12.09.2014, укладеного відповідачами.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2016 на підставі ст. 27 ГПК України до участі у справі як третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Правнича Консалтингова Група", Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аккорд" та Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.05.2016 залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2016 (суддя Борисенко І.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 (колегія суддів у складі: суддя Зубець Л.П. - головуючий, судді Мартюк А.І., Алданова С.О.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що позивачем не доведено підстав для визнання недійсним договору відступлення права вимоги.

У касаційних скаргах позивач та Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016, рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційних скарг скаржники стверджують, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, ст.ст. 203, 215, 512, 514, 546, 567, 586, 659, 1054 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу", ст.ст. 7, 25, 56 Закону України "Про Національний банк України". Так, на думку скаржників, матеріалами справи підтверджується, що майнові права за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 перебувають в заставі Національного банку України на виконання умов договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014. Також позивач та Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" зауважують на тому, що у колонках № 5 та № 6 наданого позивачем реєстру укладених кредитних договорів допущено технічну описку і є низка інших ідентифікуючих показників, які свідчать про факт перебування майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 в заставі НБУ. Позивач також зазначив про те, що оспорюваний договір укладений без згоди заставодержателя, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню, про що висловлено позицію у постановах Верховного Суду України від 06.06.2012 у справі № 6-64цс12, від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15. Крім того, господарськими судами не встановлено всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки зазначена судом апеляційної інстанції сума у розмірі 1 910 222 701,99 грн. є тілом кредиту/залишком по тілу кредиту за договорами, що укладені між АТ "Дельта Банк" та позичальниками (фізичними та юридичними особами) на день укладання договору застави, а не вартістю предмета застави, тоді як сукупна вартість предмета застави заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категорією якості складає 3 355 266 666,35 грн.

У відзиві на касаційні скарги Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення. Так, на думку боржника, ніяких порушень чинного законодавства під час укладення оспорюваного договору відступлення права вимоги не було.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційні скарги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили, що:

- 26.02.2014 позивачем як кредитором та ПАТ "Дельта Банк" як позичальником було укладено кредитний договір № 06, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит для збереження ліквідності у сумі 800 000 000,00 грн. на строк з 26.02.2014 до 20.02.2015 (включно). Повернення кредиту здійснюється за наступним графіком (далі - графік): дата погашення - 20.02.2015, сума погашення - 800 000 000,00 грн. Забезпеченням за цим кредитним договором виступають майнові права за укладеними позичальником кредитними договорами з юридичними та фізичними особами, на загальну суму 3 355 266 666,35 грн., згідно з реєстром, який є додатком до договору застави майнових прав від 26.02.2014 № 06/ЗМП;

- в п. 3 кредитного договору передбачено, що останній вважається укладеним з дати його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, що не звільняє сторони від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань за цим кредитним договором;

- НБУ та ПАТ "Дельта Банк" було укладено додаткові угоди № 1 від 04.12.2014 та № 2 від 02.03.2015 до кредитного договору, в яких сторони дійшли згоди доповнити розділ 1 кредитного договору пунктом 1.4 із визначенням строків сплати позичальником нарахованих процентів за користування кредитом, а також змінити пункти 1.1, 1.2 кредитного договору, скоригувавши суму кредиту та дату його погашення;

- 26.02.2014 позивачем як заставодержателем та ПАТ "Дельта Банк" як заставодавцем було укладено договір застави майнових прав № 06/ЗМП;

- за умовами договору застави майнових прав (п.п. 1.1-1.3) предметом останнього є майнові права за кредитними договорами, що укладені заставодавцем і юридичними та фізичними особами, перелік яких наведений у додатку № 1 до цього договору (далі - боржники), що є його невід'ємною частиною. Станом на 25.02.2014 заборгованість за кредитними договорами становить 3 355 266 666,35 грн. Зобов'язання, що випливають з укладених кредитних договорів забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки, тощо. Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у сумі 3 355 266 666,35 грн. Надана застава забезпечує належне виконання заставодавцем вимог заставодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з кредитного договору від 26.02.2014 № 06, укладеного між заставодавцем та заставодержателем, а також всіх додаткових договорів (угод), що будуть укладені до нього, та з усіх окремих кредитних договорів (та змін до них), в тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, а тому числі щодо: повернення заставодавцем заставодержателю кредиту у сумі 800 000 000,00 грн. в строк до 20.02.2015; сплати заставодавцем процентів за користування кредитом у розмірі 19,5% в порядку та строки, визначені кредитним договором; виконання заставодавцем інших зобов'язань, передбачених кредитним договором у повному обсязі, на умовах і в строки, визначені в кредитному договорі (у томі числі при зміні строків виконання зобов'язань), у тому числі зобов'язань щодо сплати неустойок (пені та штрафів) та відшкодування збитків;

- в п. 6.3 договору застави майнових прав передбачено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором чи настання одного з випадків, з яким чинне законодавство пов'язує припинення права застави;

- в додатку № 1 наведено реєстр укладених ПАТ "Дельта Банк" кредитних договорів з фізичними та юридичними особами, що пропонуються у забезпечення Національному банку України (пул кредитів), заборгованість за якими класифікована за ІІ категорією якості;

- 12.09.2014 ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" як новим кредитором та ПАТ "Дельта Банк" як первісним кредитором укладено договір про відступлення права вимоги;

- за умовами договору відступлення права вимоги первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - боржник) за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, а саме право вимоги щодо: повернення заборгованості за кредитом в розмірі 54 156 500,00 грн.; повернення заборгованості за процентами в розмірі 3 973 454,99 грн.;

- всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 58 129 954,99 грн. Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору;

- разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме: права заставодержателя, що виникають з договору застави № ВКЛ-2007072/1/S2 від 27.12.2013, укладеного ПАТ "Дельта Банк" та боржником; права заставодержателя, що виникають з договору застави № ВКЛ-2007072/1/S1 від 27.12.2013, укладеного ПАТ "Дельта Банк" та боржником; - права сторони-1, що виникають з договору про відступлення права вимоги від 27.12.2013, укладеного ПАТ "Дельта Банк" та боржником;

- з моменту набрання чинності цим договором, новий кредитор повністю замінює первісного кредитора у основному договорі, зазначеному в п. 1.1 цього договору, та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, що зазначені в п. 1.2 цього договору;

- сторони домовилися, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора, становить 58 129 954,99 грн., новий кредитор зобов'язаний сплатити на корить первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за основним договором, зазначену в п. 1.4 цього договору, не пізніше 01.03.2015;

- згідно з п. 2.1 договору відступлення права вимоги первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги боржником;

- в п. 5.1 договору відступлення права вимоги передбачено, що сторони дійшли згоди, що цей договір набирає чинності, а у його сторін виникають взаємні права та обов'язки, передбачені цим договором, виключно на наступний день після настання відкладальної обставини, під якою сторони розуміють відсутність добровільного повного погашення боржником заборгованості за основним договором в строк до 11.02.2015;

- 22.12.2014 відповідачами було укладено додатковий договір № 1 до договору відступлення права вимоги, в якому вони дійшли згоди у зв'язку з частковим виконанням боржником зобов'язань за основним договором в сумі 4 388 248,00 грн. викласти п. 1.1 договору в наступній редакції: "Первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" (далі - боржник) за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 (далі - основний договір), а саме: право вимоги щодо: - повернення заборгованості за кредитом в розмірі 51 967 154,26 грн.; - повернення (сплата) заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 1 774 552,73 грн.; - повернення (сплата) заборгованості за процентами та/або процентів, що не нараховані та підлягають нарахуванню за основним договором;

- всього загальна сума вимог, які нараховані та/або пред'явленні за основним договором станом на 22.12.2014 складає 53 741 706,99 грн. Первісний кредитор зобов'язується передати новому кредитору, а новий кредитор прийняти та оплатити на умовах цього договору всі права вимоги та інші права, які належать первісному кредитору.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 12.09.2014, укладеного відповідачами. Так, на думку позивача, в даному випадку була необхідна згода позивача на укладення такого правочину, оскільки відступлені ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент" вимоги перебувають у заставі позивача за договором застави майнових прав. Позивач зазначив про порушення відповідачами під час укладання оспорюваного договору вимог ст.ст. 203, 215, 586 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про заставу".

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, господарські суди виходили з того, що:

- НБУ не доведено, що йому передавалося в заставу право вимоги ПАТ "Дельта банк" щодо зобов'язань Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, оскільки в редакції додатку № 1 до договору застави майнових прав, на який посилаються позивач та ПАТ "Дельта банк" зазначено код ЄДРПОУ, який не відповідає коду боржника; вказано дату договору - 27.06.2013, невірно визначено початок перебігу періоду виникнення заборгованості;

- реєстр кредитних договорів, наведений в додатку № 1 до договору застави майнових прав від 26.02.2014, укладеного позивачем та ПАТ "Дельта банк" по суті є лише пропозицією ПАТ "Дельта банк", яка не містить жодних відомостей про прийняття цієї пропозиції позивачем;

- в п. 2.1 договору застави майнових прав, укладеного НБУ та ПАТ "Дельта банк", вказано про те, що майнові права сторони оцінили у сумі 3 355 266 666,35 грн., тоді як згідно з наданим позивачем суду додатком № 1 до названого договору загальна суму майнових прав становить 1 910 222 701,99 грн., що майже вдвічі менше суми, визначеної в договорі застави майнових прав;

- кредитний договір № 06 від 26.02.2014 та договір застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 укладені НБУ та ПАТ "Дельта банк" після спливу 60 днів з дня укладення між ПАТ "Дельта банк" та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" кредитного договору № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, тобто заборгованість за кредитним договором № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 обліковувалась менше 180 днів як це передбачено в обмеженнях, встановлених в п. 7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності. Отже, господарські суди дійшли висновку про те, що враховуючи обмеження, встановлені законодавством, чинні на час укладення кредитного договору та договору застави майнових прав від 26.02.2014, а також обмеження, передбачені в названих договорах, ПАТ "Дельта банк" не міг передати позивачу, а останній отримати в заставу майнові права за кредитним договором № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013.

Однак, вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на те, що вони зроблені без з'ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України, ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Тобто правом контролю за предметом застави наділений за законом та належним чином укладеним договором застави лише заставодержатель. І саме його право, у разі відчуження предмета застави, передачі його у користування іншій особі або іншого розпорядження ним, є порушеним. Тому саме заставодержателю належить право на звернення до суду щодо оспорення дій, вчинених із предметом застави без його згоди, з підстав, передбачених статтями 203 та 215 ЦК України.

Отже, вимога про визнання правочину недійсним із застосуванням положень статей 203 та 215 ЦК України з підстав недотримання вимог ч. 2 ст. 586 ЦК України і ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" може бути заявлена лише заставодержателем.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.10.2015 у справах № 3-649гс15 та 3-670гс15; від 04.11.2015 у справі № 3-669гс15.

Як вбачається за наявних матеріалів справи, позивач вважаючи себе заставодержателем майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

При цьому господарські суди зазначивши про те, що НБУ не довів тієї обставини, що він є заставодержателем майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, не врахували наступного:

Позивач як у позовній заяві так і під час розгляду справи в обох судових інстанціях вказував на те, що в додатку № 1 до договору застави майнових прав від 26.02.2014 (реєстрі) містяться певні описки.

Однак, господарські суди не звернули належної уваги на зазначені пояснення НБУ та в порушення вимог ст. 43 ГПК України не дослідили інших ідентифікуючих ознак, на які посилалися НБУ та ПАТ "Дельта банк" про те, що позивачу передавалися в заставу майнові права саме за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, зокрема номер договору, суму кредитної заборгованості.

У той же час, господарськими судами попередніх інстанцій не досліджено обставини, які б спростовували або підтверджували той факт, що між ПАТ "Дельта банк" та Державним підприємством спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" був укладений інший кредитний договір, майнові права за яким могли б бути передані в заставу НБУ.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Отже, виходячи зі змісту ч. 2 ст. 32 ГПК України відповідні дані встановлюються, зокрема, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарські суди попередніх інстанцій не врахували вказані вимоги ГПК України, тоді як з наявних матеріалів справи вбачається, що боржник (Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт") у своєму клопотанні про залучення його до участі у справі у якості третьої особи вказував про те, що ДП "Укрспирт" є позичальником за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, укладеним з ПАТ "Дельта банк", на підставі якого і був укладений договір про відступлення права вимоги від 12.09.2014 з ТОВ "Компанія з управління активами "Скай Кепітал Менеджмент", що є предметом даного судового спору.

Під час прийняття оскаржуваних судових рішень господарські суди всупереч вимог ст. 43 ГПК України вказаним поясненням боржника ніякої оцінки не надали та відповідно не навели мотивів відхилення вказаних доказів під час встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що висновок господарських судів про те, що позивач не є заставодержателем майнових прав за договором кредитної лінії № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, передчасним, оскільки він зроблений без дослідження всіх обставин справи.

Щодо посилань господарських судів на те, що реєстр кредитних договорів, наведений в додатку № 1 до договору застави майнових прав від 26.02.2014, укладеного позивачем та ПАТ "Дельта банк" по суті є лише пропозицією ПАТ "Дельта банк", яка не містить жодних відомостей про прийняття цієї пропозиції позивачем, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зауважити на наступному.

На час укладення кредитного договору № 06 від 26.02.2014 та договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014, які укладені НБУ та ПАТ "Дельта банк", була чинною Постанова Правління Національного банку України № 91 від 24.02.2014, якою затверджено Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності (далі - Положення).

Відповідно до п. 17 вказаного Положення (у редакції на час укладення договорів від 26.02.2014 між НБУ та ПАТ "Дельта банк") банк для отримання кредиту для збереження ліквідності банку має подати до Національного банку такі документи: клопотання про надання кредиту для збереження ліквідності банку із зазначенням його суми, строку користування ним, напрямів спрямування кредитних коштів; письмове запевнення банку, підписане головою правління (ради директорів) та головою спостережної (наглядової) ради, що забезпечення за кредитом для збереження ліквідності банку відповідає вимогам нормативно-правового акта Національного банку з питань формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями та вимогам, визначеним у пункті 7 цього Положення; реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонуються в забезпечення Національному банку України (пул кредитів), форма якого наведена в додатку до цього Положення; звіт про оцінку пулу кредитів (акт оцінки пулу кредитів), складений незалежним суб'єктом оціночної діяльності.

Клопотання та реєстр укладених банком-позичальником кредитних договорів мають бути підписані головою правління (ради директорів) банку, засвідчені відбитком печатки банку та зареєстровані в банку.

Отже, в даному випадку згода (погодження) чи будь-які інші дії НБУ для прийняття поданого ПАТ "Дельта банк" реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, що пропонуються в забезпечення Національному банку України (пул кредитів) не є необхідною, оскільки правомочності щодо оформлення і підписання відповідного реєстру згідно з вказаним Положенням належать банку-позичальнику.

У зв'язку з викладеним, висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що реєстр кредитних договорів, наведений в додатку № 1 до договору застави майнових прав від 26.02.2014 є лише пропозицією ПАТ "Дельта банк" не узгоджуються з вказаними вимогами Положення і є помилковими.

Крім того, господарський суд апеляційної інстанції посилаючись на те, що в п. 2.1 договору застави майнових прав, укладеного НБУ та ПАТ "Дельта банк", вказано про те, що майнові права сторони оцінили у сумі 3 355 266 666,35 грн., тоді як згідно з наданим позивачем суду додатком № 1 до названого договору загальна суму майнових прав становить 1 910 222 701,99 грн., що майже вдвічі менше суми, визначеної в договорі застави майнових прав, не дослідив у цьому зв'язку пояснення сторін про те, що сума у розмірі 1 910 222 701,99 грн. є тілом кредиту/залишком по тілу кредиту за договорами, що укладені між АТ "Дельта Банк" та позичальниками (фізичними та юридичними особами) на день укладання договору застави, а не вартістю предмета застави, та не надав цим поясненням належної оцінки.

Посилання господарських судів на те, що ПАТ "Дельта банк" не міг передати позивачу, а останній отримати в заставу майнові права за кредитним договором № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013, оскільки кредитний договір № 06 від 26.02.2014 та договір застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014 укладені з порушенням п. 7 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, у даному випадку не стосуються предмета спору і не входять до предмета доказування у даній справі.

Так, відповідно до вказаного Положення, це Положення розроблено відповідно до статей 99, 100 Конституції України, Законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України та визначає порядок надання Національним банком України кредитів банкам для збереження їх ліквідності. Також вказаним Положенням визначено умови за яких Національний банк приймає рішення про надання кредиту банку для збереження його ліквідності.

Однак, як зазначалося вище, в даному випадку предметом спору є визнання недійсним договору права вимоги від 12.09.2014, укладеного відповідачами, а не правомірність укладення кредитного договору № 06 від 26.02.2014 та договору застави майнових прав № 06/ЗМП від 26.02.2014, які укладені позивачем та ПАТ "Дельта банк", оскільки таких вимог у даній справі не заявлялося.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, виходячи із предмета, підстав позову та з урахуванням презумпції правомірності правочину, посилання господарських судів щодо неможливості передачі ПАТ "Дельта банк" в заставу НБУ відповідних майнових прав за кредитним договором № ВКЛ-2007072/1 від 27.12.2013 не впливають в даному випадку на встановлення обставин справи щодо наявності/відсутності підстав для визнання недійсним договору права вимоги від 12.09.2014.

Також при вирішенні спору про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, яка розглянута Судовою палатою у господарських справах і Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України.

Відтак, для правильного вирішення спору у справі судам необхідно з'ясувати правомірність відчуження ПАТ "Дельта Банк" права вимоги за кредитним договором і чи порушені у зв'язку з таким відчуженням права позивача у справі, який вважає себе заставодержателем цього майна.

Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національного банку України та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2016 у справі № 910/4123/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Т. Барицька Н. Губенко