Історія справи

Постанова ВГСУ від 14.09.2015 року у справі №922/402/13-г
Постанова ВГСУ від 05.09.2016 року у справі №922/402/13-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 року Справа № 922/402/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддів:Кролевець О.А., Попікової О.В. (доповідач у справі)за участю представників: від прокуратури:Збарих С.М. за посв. № 028728від позивача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)від відповідача:Грищенюк Д.І. дов. від 30.01.2015р., Калінчук М.О. дов. від 31.08.2015р. від третьої особи:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря"на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 15.01.2015р. Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р.у справі№ 922/402/13-г Господарського суду Харківської областіза позовомХарківського міжрайонного прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області до третя особа без самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря" Державна екологічна інспекція у Харківській областіпровідшкодування шкоди у розмірі 837224,60 грн. та зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянкуУ відповідності до розпорядження секретаря першої судової палати від 10.09.2015р. № 02-05/660 для розгляду справи № 922/402/13-г сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Кролевець О.А., Попікова О.В. (доповідач)

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013 року Харківський міжрайонний прокурор Харківської області звернувся в інтересах держави в особі Пономаренківської сільської ради до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, та звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки орієнтовною площею 22га з приведенням її у придатний для використання стан.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.01.2015р. (судді: Присяжнюк О.О., Шарко Л.В., Аріт К.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. (головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді Пушай В.І., Плужник О.В.), позов задоволено повністю. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Кросс-п/ф "Зоря" звільнити та привести у придатний для використання стан земельну ділянку орієнтовною площею 22га на території Пономаренківської сільської ради, яка незаконно використовується для зберігання відходів ПАТ "Кросс-п/ф "Зоря". Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Кросс-п/ф "Зоря" до спеціального фонду Державного бюджету України, до спеціального фонду обласного бюджету Харківської обласної ради та до спеціального фонду місцевого бюджету Пономаренківської сільської ради Харківського району шкоду в сумі 837224,60 грн., заподіяну державі внаслідок засмічення земельної ділянки, із зарахуванням коштів на відповідний аналітичний рахунок, відкритий в головному управлінні Державного казначейства України у Харківській області за балансовим рахунком 3311.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, статей 55, 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та статті 17 Закону України "Про відходи", з урахуванням яких суди дійшли висновку про доведеність завдання шкоди внаслідок забруднення відповідачем земельних ділянок орієнтовною площею 22га відходами життєдіяльності свійської птиці.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів п.п.4.1,4.6 Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 27.10.1997р. №171 та зареєстрованої в Мінюсті України 05.05.1998р. за №285/2725 (в редакції наказу від 04.04.2007 №149), п.п.4.14,4.16 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008 №464, та статей 4, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України. При цьому скаржник наголошує на тому, що складені третьою особою акт обстеження від 14.09.2012р. №03-30/204 та акт обстеження засміченої земельної ділянки (до акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства) від 14.09.2012р. №03-30/204засм. як такі, що по формі та за змістом суперечать чинному законодавству, не можуть прийматися в якості належних доказів самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок орієнтовною площею 22га та їх забруднення, за умов відсутності протоколів про адміністративне правопорушення та постанови про притягнення посадових осіб товариства до адміністративної відповідальності. Крім того заявник вказує на те, що згадані акти обстеження не містять посилань на конкретні акти відбору проб ґрунтів, а складені у липні 2012 року працівниками Харківської районної СЕС документи, на які послалися суди, не стосуються перевірки, проведеної працівником Державної екологічної інспекції у Харківській області через 2 місяці (у вересні 2012 року).

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Харківською міжрайонною прокуратурою в порядку статей 8, 20 Закону України "Про прокуратуру" 13.09.2012р. направлено вимогу до Держекоінспекції в Харківській області про виділення фахівця для проведення спільних перевірок на території Пономаренківської сільської ради Харківського району.

За результатами спільної перевірки складено акт обстеження/дотримання вимог природоохоронного законодавства від 14.09.2012р. №03-30/204 та акт обстеження засміченої земельної ділянки від 14.09.2012р. №03-30/204 засм., якими зафіксовано, що на земельній ділянці біля ПАТ "Крос-п/ф Зоря" допущено забруднення земельних ресурсів відходами життєдіяльності свійської птиці. Площа забруднення земельної ділянки складає 20,43470га (204347кв.м.).

З метою з'ясування впливу відходів життєдіяльності свійської птиці на ґрунт здійснено відбір відповідних проб ґрунту (акт відбору проб ґрунтів від 14.09.2012р. №10-бп/52-63). У відповідності до результатів досліджень ґрунту, оформлених протоколом вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 24.09.2012р. №10-бп/52-63, встановлено забруднення земельних ресурсів в результаті перевищення норм граничнодопустимих концентрацій та фонових значень по нітратам та фосфору рухомі форми у перерахунку на п'яти оксид фосфору Р205.

Державною екологічною інспекцією у Харківській області розрахунок шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства та зумовленої забрудненням земельних ресурсів відходами, разом з претензією №238-240 від 23.10.2012р. було надіслано відповідачу, однак, останнім збитки за забруднення земельної ділянки добровільно не сплачені.

В процесі розгляду справи, Господарським судом Харківської області було призначено судову екологічну експертизу та доручено її проведення Українському науково-дослідному інституту екологічних проблем. Згідно з висновком судової екологічної експертизи розмір збитків, завданих внаслідок забруднення земельної ділянки орієнтовною площею 22га, яка розташована за межами населеного пункту на території Пономаренківської сільської ради, становить 837 224,60 грн. З урахуванням вищевказаного висновку Харківською міжрайонною прокуратурою подано заяву про збільшення позовних вимог до 837224,60 грн.

На підставі зазначених актів директор ПАТ "Кросс-п/ф Зоря" ОСОБА_7 притягнута до адміністративної відповідальності, винесено постанову санепідемстанції Харківського району №96 від 26.07.2012р. про заборону скиду пташиного посліду колишнього послідосховища, надано розпорядження санепідемстанції Харківського району №657 від 26.07.2012 про усунення виявлених порушень.

Суди, взявши до уваги акт обстеження від 14.09.2012р. №03-30/204 та акт обстеження засміченої земельної ділянки від 14.09.2012р. №03-30/204 засм., постанову №96 про застосування заходів за порушення санітарного законодавства; протокол огляду місця події від 28.09.2012р., постанову про адмінправопорушення від 28.09.2012р. дійшли висновку про підтвердження факту допущення відповідачем забруднення земельних ресурсів відходами життєдіяльності свійської птиці.

З огляду на викладене апеляційна інстанція погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідачем не спростовано факти завдання ним шкоди внаслідок засмічення відходами життєдіяльності свійської птиці земельної ділянки орієнтовною площею 22га, яка розташована за межами населеного пункту на території Пономаренківської сільської ради Харківського району Харківської області, у зв'язку з чим, державі було завдано шкоди на спірну суму.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів попередніх передчасними з огляду на таке.

У відповідності до статті 35 Закону України "Про охорону земель" власники і землекористувачі земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель; забезпечувати захист земель від забруднення і засмічення; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.

У статтях 17, 33, 34, 351 Закону України "Про відходи" встановлено обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, вимоги щодо зберігання та видалення відходів, вимоги щодо поводження з небезпечними та побутовими відходами.

Згідно з п.п."а","з","ї","л" статті 17 Закону України "Про відходи" суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; не допускати зберігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях чи об'єктах; надавати місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, спеціально уповноваженим органам виконавчої влади у сфері поводження з відходами інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність, у тому числі про випадки несанкціонованого попадання відходів у навколишнє природне середовище та вжиті щодо цього заходи; відшкодовувати шкоду, заподіяну навколишньому природному середовищу, здоров'ю та майну громадян, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил поводження з відходами, відповідно до законодавства України.

Відповідно до п."а" ч.1 статті 32 та ч.7 статті 33 Закону України "Про відходи" з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від спеціально уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, у інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини.

Аналогічні приписи містяться у ч.2 статті 55 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", згідно якої розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

За приписами статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" псування земель - це порушення природного стану земель, яке здійснюється без обґрунтованих проектних рішень, погоджених та затверджених в установленому законодавством порядку, забруднення їх хімічними, біологічними та радіоактивними речовинами, в тому числі тими, що викидаються в атмосферне повітря, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, неочищеними стічними водами, порушення родючого шару ґрунту, невиконання вимог встановленого режиму використання земель, а також використання земель у спосіб, що погіршує їх природну родючість.

У відповідності до статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства, зокрема за псування земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

За приписами статей 42, 43 Закону України "Про відходи" особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальності. Підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про відходи, в порядку і розмірах, встановлених законодавством України.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, зокрема, передбачає відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Згідно з п.п.3.1-3.3,3.4,3.6 Методики №149 землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення). Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель. Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення. Якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину проникнення, ці параметри визначають за підпунктом 3.6 цієї Методики. У випадках складних ситуацій, коли обсяг забруднення не може бути визначеним за підпунктом 3.4 цієї Методики, спеціалізовані організації виконують еколого-геологічні роботи.

При цьому акт перевірки - це документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання (пункт 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464).

В основу висновку судів попередніх інстанцій в частині обґрунтованості позовних вимог про відшкодування шкоди, завданої внаслідок забруднення відповідачем земельних ділянок орієнтовною площею 22га відходами життєдіяльності свійської птиці, покладено передусім два акти обстеження від 14.09.2012 та висновок судової екологічної експертизи б/н і дати (а.с.178-214 том 4), якими зафіксовано факт засмічення відповідачем прилеглих земельних ділянок сільськогосподарського призначення відходами 4 класу небезпеки (малонебезпечні) та завдання внаслідок цього шкоди земельним ресурсам держави у спірній сумі.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання судів І та апеляційної інстанцій в обґрунтування своїх висновків на наявні у справі документи Харківської районної СЕС, (постанова про застосування заходів за порушення санітарного законодавства від 26.07.2012 №96, розпорядження ГДСЛ району №657 від 26.07.2012, акт санітарно-епідеміологічного обстеження об'єкта від 27.07.2012 №816, постанова від 30.07.2012 №326 про накладення штрафу на директора Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря"), оскільки, по-перше, вони складені у липні 2012 року, тому жодним чином не стосуються перевірки, проведеної прокуратурою та Державною екологічною інспекцією у Харківській області через 2 місяці (у вересні 2012 року). По-друге, вказані докази передусім фіксують порушення працівниками відповідача санітарних норм на території птахофабрики, але не встановлюють фактів самовільного зайняття товариством та подальшого забруднення і засмічення ним земель за межами цієї території. По-третє, актом санітарно-епідеміологічного обстеження від 27.07.2012 №816 (а.с.40-41 том 1) зафіксовано усунення допущених відповідачем порушень щодо вивезення пташиного посліду на прилеглу до птахофабрики територію.

Водночас, посилаючись в підтвердження факту допущення відповідачем забруднення земельних ресурсів відходами життєдіяльності свійської птиці на постанови про адмінправопорушення від 28.09.2012р. (а.с.54-55 том 1), суди попередніх інстанцій інстанції помилково не звернули уваги на те, що вказані постанови винесені за скоєння окремими водіями порушень Правил дорожнього руху, передбачених статтями 121,126 КУпАП, а не за порушення порядку встановленого порядку поводження з відходами, зокрема, за забруднення земель виробничими та іншими відходами, що є складом правопорушення, передбаченого статтею 52 КУпАП.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що не відповідає дійсності висновок апеляційного суду про притягнення директора ПАТ "Кросс-п/ф Зоря" ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності на підставі актів обстеження від 14.09.2012р. №03-30/204 та №03-30/204 засм.

Крім того згідно п.3.3 Методики №149 факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель.

Таким чином факти забруднення (засмічення) земель мають підтверджуватися вказаними доказами в їх сукупності.

Натомість з матеріалів справи не вбачається надання прокурором та позивачем акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства (встановлених форми і змісту) та матеріалів адміністративного правопорушення, що унеможливлює для касаційної інстанції висновок про наявність підстав стягувати шкоду лише на підставі поданих прокуратурою актів обстеження земельних ділянок та розрахунків збитків. Позивачем та прокуратурою не надано ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про притягнення працівників відповідача до адміністративної чи кримінальної відповідальності за забруднення чи засмічення земельних ресурсів. При цьому в матеріалах справи також не міститься припису третьої особи про усунення порушень природоохоронного законодавства.

Крім того, відповідно до ч.3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відхиляючи клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у адміністративній справі №2а-12993/12/2070 за позовом Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправними дій щодо проведення позапланової перевірки на підставі листа Харківської міжрайонної прокуратури від 13.09.2012 №04-48-462-12, суд першої інстанції помилково не врахував того, що акти обстеження від 14.09.2012, які покладено прокуратурою в основу позовних вимог у даній господарській справі, складені третьою особою саме за результатами зазначеної позапланової перевірки. Тобто судовим рішенням у вказаній адміністративній справі можуть встановлюватися факти, що мають преюдиціальне значення для вирішення даного господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судами також не враховано, що на момент складання актів обстеження від 14.09.2012 був чинним додаток №3 до Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464, який передбачав типову форму акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, а вимоги щодо змісту його оформлення чітко визначено в п.4.15 цього Порядку.

Разом з тим слід зауважити, що самі по собі складені третьою особою акт обстеження від 14.09.2012р. №03-30/204 та акт обстеження засміченої земельної ділянки (додаток до акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства) від 14.09.2012р. №03-30/204засм., не можуть прийматися в якості належних доказів самовільного зайняття відповідачем земельних ділянок орієнтовною площею 22га та їх забруднення, за умови відсутності протоколу про адміністративне правопорушення, припису та постанови про притягнення посадових осіб товариства до адміністративної відповідальності. Тим більше, що всупереч вимогам п.4.16 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.09.2008р. №464, згадані вище акти обстеження не містять жодних посилань на акт відбору проб ґрунтів від 14.09.2012 №10-бп/52-63, який судами враховано в обґрунтування факту забруднення земельних ресурсів.

Що стосується позовних вимог про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, то поза увагою судів І та апеляційної інстанцій залишилося наступне.

Відповідно до статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Як роз'яснено в п.п.3.1,3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо. Згідно з пунктом 3.1 Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покрову без спеціального дозволу затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963" підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок є матеріали справи про адміністративне провадження, які підтверджують факт вчинення правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки. Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Відповідно до ч.2 статті 21 та ч.4 статті 33 Закону України "Про відходи" органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об'єктів поводження з відходами. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені обсяги відходів відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Отже чинним земельним законодавством та Законом України "Про відходи" не передбачено отримання суб'єктом господарювання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення відходів.

Згідно з пп.1 п.4 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011, Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за: дотриманням вимог земельного законодавства при набутті права власності на земельні ділянки за договорами купівлі-продажу, міни, дарування, застави та іншими цивільно-правовими угодами; дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; здійсненням заходів щодо недопущення власниками та користувачами земельних ділянок псування земель шляхом їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

З матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем і прокуратурою не доведено складання і оформлення компетентним державним органом (Держсільгоспінспекцією України) акта перевірки дотримання відповідачем вимог земельного законодавства, акта обстеження займаної відповідачем земельної ділянки, протоколу про адміністративне правопорушення, припису про усунення такого порушення земельного законодавства, як самовільне зайняття земельної ділянки. Вказані належні докази самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки в матеріалах справи відсутні та позивачем і прокуратурою не надані судам попередніх інстанцій.

Відтак не можна вважати доведеною обставину самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки, на яку передчасно послався суд першої інстанції в обґрунтування підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, абзацом 1 пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції, чинній до 01.01.2013р.) встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Як встановлено судами та вбачається з листа міськрайонного управління Держкомзему у м.Люботин і Харківському районі Харківської від 21.09.2012 №5014 (а.с.82 том 4), як птахофабрика "Зоря", так і спірні забруднені земельні ділянки сільськогосподарського призначення розташовані на території Пономаренківської сільської ради за межами населеного пункту на значній відстані від с.Хролі. При цьому більша частина засміченої території знаходиться у користуванні ДП "Зоря" Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря" під відстійниками, а інша частина - надана громадянам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля).

Колегія суддів також враховує той факт, що позов у даній справі подано наприкінці січня 2013 року, тобто вже після набрання чинності (з 1 січня 2013 року) Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 №5245-VI, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень якого залишено у державній власності землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та тих земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади, або які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій.

Натомість матеріали справи не містять доказів та судами попередніх інстанцій достеменно не встановлено порушення прав Пономаренківської сільської ради як власника спірної земельної ділянки, оскільки не вбачається її належності на праві комунальної власності відповідній місцевій територіальній громаді, що в розумінні статті 212 Земельного кодексу України могло б бути підставою для її повернення землевласнику, як самовільно зайнятої відповідачем.

В свою чергу порушені права громадян, як власників засмічених земельних ділянок, мають захищатися в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій належним чином не спростовано твердження відповідача про помилковість визначення прокурором позивача у справі в частині позовних вимог про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та те, що належним позивачем мала б бути Харківська районна державна адміністрація Харківської області.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитись з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Кросс - п/ф "Зоря" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 15.01.2015р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2015р. у справі №922/402/13-г скасувати.

Справу №922/402/13-г передати на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова