Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року Справа № 910/22639/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівДобролюбової Т.В., Гоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК "Інжинірінг"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.03.2015у справі№ 910/22639/14 Господарського суду міста Києваза позовомСпільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністюдоТовариства з обмеженою відповідальністю "АК "Інжинірінг"простягнення 438 469,18 грн.

У судовому засіданні 30.04.2015 у справі було оголошено перерву до 14.05.2015 до 12 год. 50 хв.

за участю представників сторін від:

позивача: Гапич Ю.Л. (дов. від 13.03.2015),

відповідача: Гуриненко О.М. (дов. від 18.03.2015), Шумейко О.О. (дов. від 02.06.2014)

ВСТАНОВИВ:

Спільне Українсько-Французьке підприємство з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг", в якому просило стягнути з відповідача 400 000 грн. - основного боргу, 4 884,93 грн. - 3% річних, 9 750 грн. - інфляційних втрат та 23 834,25 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг баштовими кранами №7/07 від 21.02.2014 щодо повної та своєчасної оплати абонентської плати за період з березня 2014 року по жовтень 2014 року за користування баштовим краном Liebherr 132 ЕС- Н8, який був встановлений на об'єкті відповідача. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 625, 903 Цивільного кодексу України, статей 193, 231 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2014, ухваленим суддею Шкурдовою Л.М., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 400 000 грн. - основного боргу, 22 345,20 грн. - пені, 4 806,85 грн. - 3 % річних та 8 100 грн. - інфляційних втрат. Вмотивовуючи рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості відповідача з абонентської плати у спірний період у зв'язку із вимушеним простоєм баштового крана. Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що будівництво об'єкта, де був встановлений баштовий кран, не здійснювалось у зв'язку з відсутністю фінансування. Часткове задоволення вимог щодо інфляційних втрат, 3% річних та пені вмотивовано судом помилковістю здійсненого позивачем їх розрахунку. При цьому суд керувався приписами статей 530, 549, 612, 625 Цивільного кодексу України, статті 232 Господарського кодексу України.

Київський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Майданевича А.Г. - головуючого, Лобаня О.І., Федорчука Р.В., постановою від 02.03.2015 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить повністю скасувати рішення та скасувати постанову в частині, якою рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про недоведеність обставин введення позивачем спірного баштового крана в експлуатацію, а відтак і відсутність у відповідача обов'язку зі сплати мінімального платежу абонентської плати за договором. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 614 Цивільного кодексу України, статей 42, 43, 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України та Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів.

На адресу Вищого господарського суду України від Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю надійшов відзив на касаційну скаргу та пояснення, в яких позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу відповідача - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 13.01.2014 між Спільним Українсько-Французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (власник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Основа" (виконавець) укладено договір № 31/08 на передачу у монтаж крану. За умовами пункту 1.1. цього договору власник передає в монтаж, а виконавець приймає на себе зобов'язання прийняти для монтажу баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 на будівельному об'єкті виконання робіт виконавцем: "Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва". Також судами установлено, що 21.02.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АК Інжиніринг" (замовник) та Спільним українсько-французьким підприємством з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (виконавець) укладено договір надання послуг баштовими кранами №7/07, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надати замовнику послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 під час виконання замовником будівельно-монтажних та вантажно-розвантажувальних робіт на будівельному об'єкті виконання робіт замовником: "Комплекс по наданню послуг населенню (спортивний комплекс) з багатоповерховим паркінгом за адресою: вул. Академіка Заболотного, 37, у Голосіївському районі м. Києва" (об'єкт), а замовник в порядку та на умовах визначених цим договором, зобов'язався прийняти надані виконавцем послуги та сплатити їх вартість (пункт 1.1. договору). Згідно з пунктом 1.2. договору, перелік баштових кранів, якими виконавець надає послуги баштовими кранами Liebherr 132 ЕС-Н8 за цим договором, кількість, ціна послуг, що є предметом цього договору визначені сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток №1 до договору). Відповідно до пункту 3.1. договору ціна договору орієнтовно становить: 1 941 309,60 грн. з ПДВ. Пунктом 3.3.2. договору сторони погодили, що у випадку вимушеного простою баштових кранів замовник оплачує виконавцю години простою з розрахунку ціни послуг, погоджених сторонами протоколом узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору. Згідно з протоколом узгодження вартості послуг монтажу-демонтажу баштових кранів Liebherr 132 ЕС-Н8 від, що є додатком №1 до договору, розмір мінімальної абонентської плати роботи баштового крану за календарний місяць складає 50 000 грн. Відповідно до пункту 3.4.1. договору незалежно від фактичного часу надання виконавцем послуг баштовими кранами у звітному місяці, загальна вартість послуг баштових кранів (однієї одиниці баштового крану) за звітний місяць надання послуг не може бути меншою, ніж погоджено сторонами у протоколі узгодження вартості послуг (додаток №1), що є невід'ємною частиною даного договору. Згідно з пунктом 3.9. договору замовник щомісячно в термін до 20 числа місяця, наступного за звітним, оплачує послуги, надані виконавцем в звітному місяці надання послуг. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Спільного Українсько-Французького підприємства з іноземними інвестиціями "Основа-Солсиф" у формі товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АК Інжинірінг" 400 000 грн. - основного боргу, 4 884,93 грн. - 3% річних, 9 750 грн. - інфляційних втрат та 23 834,25 грн. пені. За приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона, боржник, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, кредитора, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Судами установлено, що за своєю правовою природою спірний договір є договором про надання послуг. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Здійснюючи судовий розгляд, судами попередніх інстанцій було встановлено, що зазначений баштовий кран Liebherr 132 ЕС-Н8 був встановлений та змонтований на будівельному об'єкті відповідача, що підтверджується актом приймання виконаних будівельних робіт № 11 від 28.02.2014. Водночас, дійшовши висновку про те, що будівництво об'єкта не здійснювалось через відсутність фінансування, суди попередніх інстанцій визнали наявними підстави для стягнення боргу з абонентської плати роботи баштового крана у зв'язку із простоєм у спірний період (з березня по жовтень 2014 року). Втім, такі висновки судів визнаються передчасними через нез'ясування усіх обставин, що мають значення для справи. Відповідно до Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.2007 №132 (далі - Правила), ці правила встановлюють вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, експлуатації, ремонту, реконструкції та модернізації вантажопідіймальних кранів і машин, їх складових частин, а також вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари та колисок (пункт 1.1. Правил). Згідно з приписами пункту 7.1.1. Правил, вантажопідіймальні крани всіх типів, за винятком зазначених у пункті 7.1.2 цих Правил, крани-екскаватори, призначені для роботи з гаком або електромагнітом, і однорейкові візки до введення в експлуатацію підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці. Відповідно до пункту 7.1.3. Правил, для реєстрації суб'єкт господарювання, у якого у власності або в користуванні (оренда, лізинг тощо) є вантажопідіймальний кран або машина та який має намір їх експлуатувати, подає письмову заяву та паспорт вантажопідіймального крана або машини. У заяві зазначається наявність у суб'єкта господарювання дозволу на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів або машин, одержаного відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03, а також наявність відповідальних працівників, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил, і навченого персоналу для обслуговування та ремонту вантажопідіймальних кранів або машин. Якщо у суб'єкта господарювання відсутні необхідні фахівці, то в заяві зазначається наявність договору зі спеціалізованою організацією на виконання відповідних робіт, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил. Водночас згідно з приписами пункту 7.2.1. Правил, перед пуском у роботу вантажопідіймальних кранів і машин суб'єкт господарювання повинен одержати відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03 дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів і машин. Пуск у роботу вантажопідіймальних кранів і машин здійснюється на підставі рішення про можливість їх експлуатації, зокрема, після монтажу, пов'язаного із установленням вантажопідіймального крана чи машини на нове місце (пункт 7.2.2. Правил). Згідно з пунктом 7.2.3. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин, що підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці, приймається посадовою особою цього органу, крім випадків, зазначених у пунктах 7.2.9. і 7.2.10. цих Правил. У випадках, зазначених у підпунктах "1" - "3" пункту 7.2.2. цих Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин приймається на підставі результатів попередньо проведеного повного технічного огляду, крім випадку, зазначеного у пункті 7.2.4. цих Правил. Додатково посадовою особою перевіряється виконання вимог, викладених у пункті 7.4.1. цих Правил. При цьому згідно з пунктом 7.2.14. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин засвідчується відповідним записом у паспорті вантажопідіймального крана чи машини особою (працівником), яка прийняла це рішення. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Між тим, розглядаючи спір, господарські суди не досліджували усіх обставин, з наданням оцінки усім зібраним у справі доказам та доводам сторін, що є суттєвим для правильного вирішення даного спору. Так, господарські суди обох інстанцій не дослідили доводи відповідача про те, що позивач, в порушення умов пункту 2.1.7. договору, до початку надання послуг за договором не забезпечив виконання пункту 7.2.3. Правил, а саме пуску баштового крана у роботу. Водночас, обмежившись посиланням на те, що баштовий кран зареєстрований відповідно до чинного законодавства, має свій паспорт із наявним у позивача дозволом на його експлуатацію, господарські суди не дослідили довід відповідача щодо недотримання позивачем обов'язку із виконання пуску спірного крана у роботу на підставі відповідного рішення органу виконавчої влади про можливість його експлуатації, яке засвідчено записом у паспорті баштового крана. При цьому зазначаючи про виконання позивачем умов договору в частині надання дозвільної документації на баштовий кран, суди не навели мотивів, за якими відхилили доводи відповідача про можливість виникнення підстав для нарахування плати за простій баштового крана виклично після виконання позивачем умов пункту 2.1.7. договору щодо безпосереднього пуску крана у роботу відповідно до вимог названих Правил. На дослідженні зазначених обставин відповідач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися. У розумінні приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Отже, суд повинний навести зміст усіх заперечень та викласти обставини, з огляду на які ці заперечення не взято до уваги, адже викладення у судовому акті лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності сторін. Разом з тим, згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, а тому господарський суд забезпечує сторонам умови для встановлення фактичних обставин справи та оцінює кожний доказ окремо, а всі докази в сукупності, що відображується в судовому рішенні. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими господарському суду доказами. Принцип змагальності створює необхідні умови для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне з'ясування обставин справи. Враховуючи викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про підставність позову, а тому ухвалені ними судові акти не можна вважати законними та обґрунтованими. За приписами статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин тощо. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням матеріалів справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При новому розгляді справи судові необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АК "Інжинірінг" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 у справі № 910/22639/14 Господарського суду міста Києва і рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2014 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець