Історія справи

Постанова ВГСУ від 01.06.2016 року у справі №922/4523/14
Постанова ВГСУ від 14.03.2017 року у справі №922/4523/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2017 року Справа № 922/4523/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Самусенко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2016 року

та на рішення господарського суду Харківської області від 16 серпня 2016 року

у справі № 922/4523/14

господарського суду Харківської області

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі"

Публічного акціонерного товариства "Харківоблбудтранс""

про стягнення суми

за участю представників

позивача - ОСОБА_5

відповідача- Жебелева Г.С.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Фізична особа підприємець ОСОБА_4 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" (відповідач-1) про стягнення завданої майнової шкоди.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на завдання йому майнової шкоди в результаті залиття гарячою водою приміщення за адресою АДРЕСА_1, що сталося в результаті бездіяльності персоналу КП "Харківські теплові мережі".

24 квітня 2015 року за клопотанням КП "Харківські теплові мережі"до участі у справі залучений другий відповідач - Публічне акціонерне товариство "Харківоблбудстранс".

Позивач просив суд задовольнити вимоги з відшкодування збитків у повному обсязі, з урахуванням існуючих ринкових цін на знищені товари, виходячи з того, що шкода, завдана бездіяльністю робітників та посадових осіб КП "Харківські теплові мережі" майну фізичної особи відшкодовуються за загальним правилом у повному обсязі. Також позивач просив суд врахувати, що не є суб`єктом сфери теплопостачання, а початком спору просив вважати події 14-16 жовтня 2011 року, які спричинили шкоду майну позивача, що є предметом господарського обороту.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 25 липня 2016 року (вх. 24239) позивач просив суд стягнути з Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 витрати понесені в результаті знищення автомобільно-тракторних та інших запасних частин та агрегатів у розмірі 8787105,13 грн., витрати у зв'язку зі знищенням капітального ремонту складських приміщень - 32846,00 грн., витрати на сплату послуг з відновлення первинної складської та знищеної бухгалтерської документації і підготовці позову до господарського суду Харківської області - 35400,00 грн., витрати зі сплати послуг на оцінку ринкової вартості знищеного майна - 15425,00 грн. Також, просив відшкодувати позивачу сплачений судовий збір у розмірі 140300,12 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16 серпня 2016 року (судді Лаврова Л.С., Лавренюк Т.А., Светлічний Ю.В.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2017 року (судді Сіверін В.І., Терещенко О.І., Россолов В.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21 грудня 2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 15 листопада 2016 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 14 жовтня 2011 року по 16 жовтня 2011 року включно на магістралі №14 КП "Харківські теплові мережі" відбулося заливання гарячою водою складських та інших приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що є власником вищезазначеного нежилого приміщення, та внаслідок зазначеної аварії йому нанесено майнову шкоду, в частині псування автомобільно-тракторних та інших запасних частин і агрегатів на загальну суму 1126976,11 грн., заподіяної шляхом залиттям приміщення, внаслідок бездіяльності 1-го відповідача, тому позивач просить стягнути з відповідачів збитки.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Виходячи з положень ст. 1166 Цивільного Кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) неправомірність поведінки особи; б) наявність шкоди, під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); в) причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавала шкоди; г) вина завдавала шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21 грудня 2005 року).

Частина 2 ст. 1166 ЦК України, встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв'язку із наявністю вини іншої особи або у зв'язку із дією об'єктивних обставин).

На підтвердження факту та розміру завданих збитків позивач посилається на пошкодження товарів, які обліковувались на складі та були придбані ним в процесі господарської діяльності у контрагентів. Таким чином, до предмету доказування у справі входять обставини набуття позивачем майнових прав на заявлений до відшкодування товар за відповідними правочинами, які підлягають встановленню судом на підставі первинних документів (договорів, видаткових накладних, ордерів, платіжних доручень, чеків про оплату тощо).

Позивачем в обґрунтування вищенаведених обставин були надані акти прийому-передачі документів за договором надання послуг № 8 від 02 лютого 2009 року (№ 23 від 11 квітня 2011 року, № 24 від 08 червня 2011 року, № 25 від 23 червня 2011 року, № 26 від 08 липня 2011 року, № 27 від 02 серпня 2011 року, № 28 від 14 серпня 2011 року, № 29 від 30 серпня 2011 року, № 30 від 15 вересня 2011 року, від 30 вересня 2011 року, № 32 від 13 жовтня 2011 року).

Судами попередніх інстанцій правомірно відхилені вищезазначені докази з огляду на наступне. Згідно ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що наведені акти не є первинними документами в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки не відображають господарських операцій щодо набуття майнових прав на товар у контрагентів (третіх осіб), а лише засвідчують факт передачі товару невідомого походження на склад позивача. Крім цього, Позивачем надані видаткова накладна № 27 від 04 жовтня 2011 року на суму 6 616 грн., платіжне доручення від 05 жовтня 2011 року на суму 6 616 грн., накладна б/н від 05 листопада 2011 року на суму 4 358 грн. (т.2 а.с.75-87), які не підтверджують заявлену згідно інвентаризаційного акту (т.1, а.с. 99-109) вартість пошкоджених товарів в розмірі 743102,18 грн. Будь яких інших первинних документів які б підтверджували права позивача на заявлений ним пошкоджений товар позивачем не надано.

Належними доказами підтвердження факту та розміру збитків, є документи, які відображають набуття права власності позивачем на заявлений товар у розумінні цивільного законодавства (угоди про поставку, видаткові накладні, розрахункові документи).

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з тих доказів, які містяться в матеріалах справи, що заявлені згідно інвентаризаційного акту (т. 1а.с. 99-109) оціночна вартість нібито знищеного товару на суму понад 700 тис. грн. взагалі не підтверджена позивачем.

Інвентаризаційний акт (т.1,а.с.99-109) є внутрішнім документом бухгалтерського обліку господарюючого суб'єкта та без підтвердження внесених даних первинними документами не має доказової сили.

Посилання позивача на рішення господарського суду Харківської області від 12 серпня 2014 року у справі 922/2304/14 на підтвердження заявленого обсягу збитків, було предметом розгляду судів попередніх інстанцій та обґрунтовано не враховано судами під час винесенні оскаржуваного рішення, оскільки за його змістом за відсутності первинних документів не можливо ідентифікувати, які товари були предметом розгляду, а отже не підлягають ототожненню з обставинами, щодо яких воно може мати преюдиційне значення у даній справі.

Крім того, відповідачі не приймали участі під час розгляду справи 922/2304/14.

Суди правомірно не прийняли до уваги висновок експертного економічного дослідження №32 від 04 травня 2012 року судового експерта Скляр О.В. (т.1 а.с.123-128) як підтвердження нанесення позивачу збитків, оскільки з вступної частині висновку експертом не конкретизовано які саме первинні документи (накладні, акти здачі-приймання виконаних робіт) були предметом дослідження (т.1 а.с. 124), тому встановити відповідність висновків експерта матеріалам та обставинам справи є можливим.

Стосовно визначення розміру завданих збитків слід зазначити, що згідно ст.7 ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Отже, належним доказами підтвердження розміру збитків є висновок професійного оцінювача, який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво та проводить оцінку за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами.

Розмір збитків в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 25 липня 2016 року позивачем обґрунтовано висновком спеціаліста-економіста ОСОБА_8 від 25 липня 2016 року, яка в розумінні Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не має повноважень суб'єкта оціночної діяльності. Посилання позивача на повноваження суб'єкта оціночної діяльності ОСОБА_9 та висновок Універсальної біржі "Україна" про оцінку майна не спростовують наведеного, оскільки даним висновком не визначено розміру збитків, він містить лише інформацію про вартість окремих одиниць товарів без загального підсумку про суму збитків.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ч. 3 ст. 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, а якщо вимога не була задоволена добровільно - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, приймаючи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачем до подачі позову не висувалась вимога про сплату суми відшкодування, та відповідач-1 дізнався про претензії позивача лише отримавши позов.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", у тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

У зв'язку з тим, що позивачем не надсилалась вимога про оплату в добровільному порядку, суди дійшли вірного висновку про те, що відсутні підстави застосування ринкових цін станом на день ухвалення судового рішення.

Стосовно оцінки протиправної поведінки, вини та встановлення причинного зв'язку необхідно зазначити наступне.

З огляду на положення статей 22, 166 ЦК України до предмету доказування у справі входить питання доведення вини відповідача-1 та причинного зв'язку між шкодою та діями заподіювача шкоди.

Позивач відключений від мережі централізованого опалення та не користується послугами відповідача-1. Наведене підтверджується в тому числі висновком судового експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи (т.6 а.с. 20-21).

Крім цього, згідно висновку судового експерта, встановити причини пошкоджень та наявних руйнувань в приміщеннях будівлі, підтвердження факту залиття приміщень позивача гарячою водою, за слідами в приміщеннях - не вбачалося за можливе (т.6 а.с. 20-21); за результатами візуального обстеження, станом на момент його проведення, експертом не вбачається за можливим встановити часові терміни встановлених експертом пошкоджень приміщення № 25, 1, 2, 3 (т. 6 а.с. 12, 14, 15); позивачем допущені порушення експлуатації підвального приміщення через відсутність системи водовідведення по всьому периметру будівлі (т.6 а.с.10).

Згідно п. 15.4 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27 червня 2008 року №190 і зареєстрованих в Мін'юсті України 07 жовтня 2008 року за №936/15627, у разі використання приміщень складів, підвалів для господарської діяльності в них мають бути виконані усі роботи з гідроізоляції, передбачені діючими будівельними нормами.

Судами попередніх інстанцій виходячи з Висновку №27-33-12/12 від 10 жовтня 2014 року лабораторного дослідження технічного стану запасних частин та агрегатів транспортних засобів (т.1, а.с. 144-158) встановлено, що згідно візуального обстеження автомобільні тракторні запасні частини, на робочих поверхнях яких є сліди пошкоджень від корозії, для подальшої експлуатації за алгоритмом, передбаченим заводом-виробником, не придатні; згідно з результатами вимірів основних деталей, які мають корозію робочих поверхонь та їх пошкодження не є допустимими, оскільки будуть негативно впливати та порушувати алгоритм функціонування цих деталей, що робить їх непрацездатними; надані елементи системи живлення дизельних двигунів не відповідають вимогам ДСТУ 10578-95, ДСТУ 10579-88 і є непрацездатними.

Однак, з наведеного висновку лабораторного дослідження (т.1 а.с. 144-158) не вбачається можливим встановлення, які саме деталі були предметом дослідження, оскільки згідно його описової частини (т1. а.с. 145) експертом не зазначено ідентифікуючих ознак досліджуваних примірників товарів, що виключає встановлення приналежності їх до пошкоджених товарів, що заявлені позивачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що надані позивачем докази не надають підстав для достовірного висновку визначення особи, винної у заподіянні шкоди, наявності протиправної поведінки відповідача-1, причинного зв'язку між його протиправною поведінкою і заподіянням шкоди (залиттям підвального приміщення) а також те, що до 2-го відповідача позивачем не заявлено вимог. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги про оплату юридичних послуг та послуг оцінювача не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки у відповідності до оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків" від 14 січня 2014 року № 01-06/20/2014, п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України"

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відшкодуванню у складі судових витрат також не підлягають, оскільки не є послугами адвоката. Згідно з рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2013 від 11 липня 2013 року до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката. У контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 до інших витрат у розумінні статті 44 ГПК до складу інших витрат витрати на правову допомогу та проведення оцінки, особою, яка не є судовим експертом, також не включаються.

Згідно ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27 грудня 2016 року у справі № 922/4523/14 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

С. С. Самусенко