Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року Справа № 910/11755/16 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Поляк О.І. (доповідач), Бакуліної С.В., Корсака В.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.11.2016у справі № 910/11755/16 Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування"доПриватного акціонерного товариства "Просто - Страхування"простягнення 22 822,22 грн,

за участю представників

від позивача: Капля А.С.;

від відповідача: Крашеніннікова М.І.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 у справі № 910/11755/16 (суддя - Мельник В.І.) позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ "Просто-Страхування" на користь ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування" 11 308,98 грн - заборгованості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/11755/16 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді: Шапран В.В., Калатай Н.Ф.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 у справі № 910/11755/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман Страхування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/11755/16 та залишити рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 у цій справі без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 993, ч. 2 ст. 1192 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування", п.п. 5.1, 8.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 N 142/5/2092.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням судді Яценко О.В. на лікарняному справу № 910/11755/16 передано для розгляду колегії суддів у складі: Поляк О.I. - головуючий, Бакуліна С.В., Корсак В.А.

У призначене судове засідання з'явилися представник позивача та відповідача.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 30.07.2015 між ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування" (страховик) та ОСОБА_7 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування транспортних ризиків № 2363.01.15 від страхового випадку "ДТП", відповідно до умов якого страховик взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу - автомобіля марки "Шкода" д.р.н. НОМЕР_1 сплатити страхове відшкодування страхувальнику за шкоду заподіяну внаслідок ДТП.

Господарськими судами встановлено, що 09.10.2015 в м. Києві на перехресті вул. Будівельників та пр. Гагаріна сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів "Шкода" д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7 та "ДЕУ" д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_8

Внаслідок ДТП вказаним транспортним засобам були завдані механічні пошкодження.

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 20.11.2015 ДТП сталось внаслідок здійснення ОСОБА_8 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Під час дослідження страхового випадку стало відомо, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_8, як водія автомобіля "ДЕУ" д.р.н. НОМЕР_2, була застрахована в ПрАТ "Просто - Страхування" за полісом № АІ/8263855 (франшиза - 00,00 грн).

Як встановлено господарськими судами, відповідно до рахунку від 15.10.2015 вартість ремонту автомобіля "Шкода" д.р.н. НОМЕР_1 склала 41 654,83 грн.

Згідно зі страховим актом № 01083.1501.01к ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування" було виплачено страхове відшкодування у розмірі 28 391,59 грн, на рахунок СТО.

09.06.2016, у відповідь на претензію ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування", ПрАТ "Просто - Страхування" було сплачено 17 082,61 грн на підставі звіту про визначення розміру заподіяної шкоди № 110214.

У зв'язку з тим, що ПрАТ "Просто-Страхування" не доплатило страхове відшкодування у розмірі 11 308,98 грн, ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Просто - Страхування" про стягнення з останнього на користь ПрАТ "Страхова компанія "Талісман Страхування" страхове відшкодування за завдані збитки в розмірі 22 822,22 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати позивачу витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу в повному обсязі, тобто відповідач зобов'язаний доплатити частину страхового відшкодування, від виплати якої він відмовився. При цьому господарським судом першої інстанції не було взято до уваги звіт про визначення розміру заподіяної шкоди № 110214, складений аварійним комісаром за зверненням відповідача, відповідно до якого вартість шкоди, заподіяної власнику автомобіля внаслідок ДТП становить 17 082,61 грн, оскільки в порушення п. 5.1 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, оцінювач, який його складав, не оглядав особисто транспортний засіб в пошкодженому стані.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове про відмову в задоволенні позовних вимог, господарський суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до приписів чинного законодавства до позивача перейшло право вимоги особи, що одержала страхове відшкодування в межах фактичних витрат, а відтак у відповідача існує обов'язок відшкодувати витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Разом з тим, розмір та порядок формування страхової виплати за договором добровільного страхування не має прямого впливу на розмір та порядок формування виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування, укладеного між відповідачем і винною у ДТП особою, оскільки виплата страхового відшкодування за обов'язковими видами страхування чітко регламентована нормативно-правовими актами та має здійснюватись виключно на підставі відповідних норм чинного законодавства. Якщо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування не вистачило для повного покриття фактичних збитків, то решта понесених витрат за договором добровільного страхування мають бути відшкодовані за рахунок особи, що заподіяла збиток. При цьому у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний відшкодувати оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до звіту № 110214 аварійного комісара про визначення розміру заподіяної шкоди вартість матеріального збитку з урахуванням зносу становить 17 082,61 грн, що і було сплачено відповідачем на вимогу позивача. При цьому Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів не передбачено обов'язку аварійного комісару здійснювати особистий огляд пошкодженого майна, а отже така оцінка може проводитись за наявними у справі фотокартками та матеріалами.

Однак, колегія суддів вважає вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій передчасними, зробленими з неповним з'ясуванням обставин справи, які мають значення для правильного вирішення даного спору по суті.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування -це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Згідно зі ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування").

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено перелік витрат, що відшкодовуються страховою компанією у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу, до яких, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 36.4 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Колегія судів погоджується з доводами апеляційного господарського суду про те, що розмір та порядок формування страхової виплати за договором добровільного страхування не має прямого впливу на розмір та порядок формування виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування, оскільки виплата страхового відшкодування за обов'язковими видами страхування чітко регламентована нормативно-правовими актами та має здійснюватись виключно на підставі відповідних норм чинного законодавства. Тобто, відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати завдані останньою збитки третій особі в обсязі, визначеному Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та відповідно до договору страхування, укладеному з особою, що застрахувала свою цивільно-правову відповідальність. Якщо виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування не вистачає для повного покриття фактичних збитків, то решта понесених витрат за договором добровільного страхування має бути відшкодована за рахунок особи, що заподіяла збиток.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1192 Цивільного кодексу України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Як зазначалося вище, страховик при настанні страхового випадку відшкодовує у встановленому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи в межах відповідних лімітів (п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Таким чином, відповідно до приписів чинного законодавства відповідач, як страховик винної у ДТП особи, зобов'язаний відшкодувати оцінену шкоду, що визначається з урахуванням реальної вартості втраченого або пошкодженого майна чи робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу). При цьому така вартість майна або відновлювальних робіт може бути визначена експертним шляхом.

Однак, ні місцевим, ні апеляційним господарськими судами взагалі не досліджувалося обставини щодо реальної вартості робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у страховому акті № 01083.1501.01к, на підставі рахунку технічного обслуговування від 15.10.2015, визнав обгрунтованим страхове відшкодування в розмірі 39 904,83 грн, з яких було виплачено 28 391,58 грн у зв'язку з зарахуванням однорідних зустрічних вимог на суму 11 513,25 грн.

При цьому відповідачем на вимогу позивача було сплачено вартість шкоди заподіяної власнику автомобіля в розмірі 17 082,61 грн, на підставі звіту про визначення розміру заподіяної шкоди № 110214, складеного страховим комісаром на замовлення відповідача.

Враховуючи, що спір у даній справи виник у зв'язку з відмовою відповідача доплатити різницю між виплаченим позивачем страховим відшкодуванням та сплаченими відповідачем в безспірному порядку коштами, господарським судам попередніх інстанцій необхідно було встановити перелік та реальну вартість робіт необхідних для відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, а також порівняти та дослідити обгрунтованість робіт на підставі вартості яких сторонами визначався розмір шкоди, заподіяної власнику автомобіля.

Апеляційний господарський суд, відмовляючи в позові, зазначив про необхідність відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням його фізичного зносу та визнав обгрунтованою та достатньою сплату відповідачем відшкодування в розмірі 17 082,61 грн. Однак, господарським судом апеляційної інстанції не було досліджено чи складає різниця між сплаченим позивачем страховим відшкодуванням та вищевказаною сумою лише вартість зносу транспортного засобу та чи відшкодовано самим позивачем витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, враховуючи, що відповідно до рахунку технічного обслуговування від 15.10.2015 вартість виконаних робіт складає 41 654,83 грн (а.с. - 30), а згідно зі страховим актом № 01083.1501.01к позивач визнав обгрунтованим страхове відшкодування в розмірі 39 904,83 грн (а.с. - 20).

При цьому, вирішуючи спір по суті, господарський суд першої інстанцій взагалі не врахував приписи ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та не дослідив обставини щодо врахування фізичного зносу транспортного засобу сторонами при визначенні розміру збитків, у зв'язку з його відновлювальним ремонтом.

Крім того, відповідно до ст. 25 Закону України "Про страхування" аварійні комісари - особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України.

Згідно зі п. 5 Типового положення про організацію діяльності аварійних комісарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.01.1998 N 8, діяльність аварійного комісара щодо з'ясування обставин і причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків провадиться на підставі договору із страховиком.

При цьому наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 N 142/5/2092 затверджено Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (далі - Методика).

Відповідно до п. 1.2 - 1.4 Методики вона встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ. Вимоги Методики є обов'язковими під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень судовими експертами науково-дослідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України, експертами науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів Міністерства внутрішніх справ України, експертами інших державних установ, суб'єктами господарювання, до компетенції яких входить проведення судових автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень, а також всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки КТЗ у випадках, передбачених законодавством України або договорами між суб'єктами цивільно-правових відносин. Методика застосовується, зокрема, з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ, а також визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.

Таким чином, з викладеного вбачається, що аварійний комісар, визначаючи розмір збитків, завданих власнику автомобіля в разі його пошкодження, відповідно до договору із страховиком, повинен застосовувати механізм оцінки колісних транспортних засобів передбачений приписами чинного законодавства, зокрема положеннями Методики, які є обов'язковими для застосування під час проведення автотоварознавчих експертиз та експертних досліджень всіма суб'єктами оціночної діяльності під час оцінки колісних транспортних засобів.

Однак, апеляційний господарський суд викладеного не врахував та безпідставно відхилив доводи позивача про те, що в порушення п. 5.1 Методики оцінювач, який складав звіт про визначення розміру заподіяної шкоди № 110214, на підставі якого відповідачем було сплачено 17 082,61 грн, не оглядав особисто транспортний засіб в пошкодженому стані. Пославшись на те, що Типовим положенням про організацію діяльності аварійних комісарів, не передбачено обов'язку аварійного комісару здійснювати особистий огляд пошкодженого майна, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що вказане положення встановлює лише загальні умови і порядок провадження діяльності аварійних комісарів (п. 1 Типового положення) та не містить порядок та вимоги визначення розміру збитків.

При цьому, як вбачається зі звіту про визначення розміру заподіяної шкоди № 110214, серед використаних інформаційних джерел він містить посилання на Методику і розрахунок шкоди, заподіяної власнику автомобіля, здійснювався аварійним комісаром на підставі відповідних формул, визначених саме Методикою.

Таким чином, вищенаведене вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, перелік та реальну вартість робіт необхідних для відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, що виходить за межі перегляду справи в касаційному порядку (ч. 2 ст. 1117 ГПК України) та є підставою для скасування постанови і рішення у цій справі і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням господарськими судами обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 3 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин колегія суддів вважає, що касаційна скарга Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування" підлягає частковому задоволенню, а постанова Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 у справі № 910/11755/16 - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Талісман Страхування" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/11755/16 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/11755/16 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 у справі № 910/11755/16 скасувати. Справу направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.І. Поляк

Судді С.В. Бакуліна

В.А. Корсак