ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 922/5560/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого І. Алєєвої, Л. Рогач

за участю представників за первісним позовом: позивача (за основним позовом) не з'явились (про час і місце судового розгляду повідомлені належно) відповідача (за основним позовом) Сай Л.В.- дов. від 13.01.2016 р., ОСОБА_4 - директор розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного сільськогосподарського підприємства "Граніт" на постановувід 06.10.2016 Харківського апеляційного господарського суду у справі№922/5560/15 господарського суду Харківської області за первісним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Граніт"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Патріот" про стягнення 200733,47 грн. за зустрічним позовомПриватного сільськогосподарського підприємства "Патріот" до Приватного сільськогосподарського підприємства "Граніт"про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ПСП "Граніт" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом ПСП "Патріот" про стягнення 200733,47 грн. збитків, у тому числі: 23109,10 грн. реальних збитків та 177624, 37 грн. упущеної вигоди, завданих неправомірними діями відповідача щодо зайняття та обробки земельних ділянок, які знаходяться в оренді позивача, на підставі статей 22, 638, 1166 Цивільного кодексу України, статей 125, 152, 156 Земельного кодексу України та статей 13, 15, 18, 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

В подальшому, 20.10.2015 р. ПСП "Патріот" подало до господарського суду Харківської області зустрічну позовну заяву до ПСП "Граніт", в якій просило визнати договори оренди землі від 27.10.2011 р. та 08.11.2012 р. недійсними посилаючись на те, що при укладанні спірних договорів оренди не досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору; що земельні ділянки, які є предметом спірних договорів оренди землі, по факту передані не були, акти прийому - передачі сторонами не підписані; відповідачем за зустрічним позовом не надано доказів паспортизації земельної ділянки; відсутні докази сплати орендної плати на виконання спірних договорів.

У запереченнях на зустрічну позовну заяву ПСП "Граніт" просило відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що спірні договори оренди містять усю необхідну інформацію щодо земельних ділянок, які було передано в оренду. Факт реєстрації вказаних договорів підтверджує наявність всіх передбачених законодавством відомостей про об'єкт оренди у спірних договорах.

Крім того, у вказаних запереченнях ПСП "Граніт" було заявлено клопотання про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.12.2015 р. (суддя Светлічний Ю.В.) первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ПСП "Патріот" на користь ПСП "Граніт" 200733,47 грн. збитків, у тому числі 23109,10 грн. реальних збитків та 177624,37 грн. упущеної вигоди та судовий збір у розмірі 3011,00 грн. В задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

За апеляційною скаргою ПСП "Патріот" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Фоміна В.О., Крестьянов О.О., Шевель О.В.) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 01.12.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 09.02.2016 р., вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.04.2016 р., вказані судові акти були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду.

За результатами нового розгляду справи, рішенням господарського суду Харківської області від 11.07.2016 р. (суддя Чистякова І.О.) відмовлено у задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Мотивуючи рішення, господарський суд виходив з недоведеності матеріалами справи факту самовільного зайняття саме відповідачем спірних земельних ділянок та понесення позивачем збитків у заявленій до стягнення сумі. Суд не встановив складу цивільного правопорушення в діях відповідача у зв'язку з чим відмовив у задоволенні первісного позову.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорювані договори оренди містять необхідну інформацію щодо земельних ділянок, які передаються в оренду, та пройшли державну реєстрацію, а позивачем за зустрічним позовом не доведено порушення його право та охоронюваних законом інтересів при зверненні з відповідним позовом.

За апеляційною скаргою ПСП "Граніт" Харківський апеляційний господарський суд (судді: Камишева Л.М., Івакіна В.О., Хачатрян В.С.) , переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 06.10.2016 р., вказане рішення залишив без змін з тих же підстав.

ПСП "Граніт" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. в частині відмови у задоволенні первісного позову ПСП "Граніт" та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПСП "Граніт" в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

На думку скаржника, судами невірно оцінені докази у справі та неправильно встановлені обставини справи.

Скаржник вважає доведеним матеріалами справи понесення ним збитків, що були спричинені самовільним зайняттям спірних земельних ділянок відповідачем.

Від скаржника надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, яке залишається колегією суддів без задоволення через обмеженість строків для розгляду касаційної скарги та те, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Від ПСП "Патріот" судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому воно просить судові акти у справі залишити без змін, з мотивів у них викладених, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників відповідача за первісним позовом, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між ПСП "Патріот" та ОСОБА_5 було укладено договір №24 про оренду земельної частки (паю), за яким ОСОБА_5 передала в оренду земельну частку (пай) в розмірі 5,34 умовних кадастрових гектарів, а ПСП "Патріот" прийняло у користування земельну частку (пай) та зобов'язалось сплачувати орендну плату.

Договір зареєстрований 01.11.2001 року в книзі реєстрації договорів про оренду землі Писарівської сільської ради за №23, строк дії закінчився 01.11.2011 року.

Між ПСП "Патріот" та ОСОБА_6 було укладено договір №25 про оренду земельної частки (паю). Відповідно до умов даного договору ОСОБА_6 передав в оренду земельну частку (пай) в розмірі 5,34 умовних кадастрових гектарів, а ПСП "Патріот" прийняло у користування земельну частку (пай) та зобов'язалось сплачувати орендну плату.

Договір зареєстрований 01.11.2001 року в книзі реєстрації договорів про оренду землі Писарівської сільської ради за №24, строк дії закінчився 01.11.2011 року.

Зазначені ділянки були виділені в натурі та видано державні акти на право власності на земельну ділянку.

Згідно з державними актами на право власності на земельну ділянку від 08.09.2004 р. ОСОБА_6 був власником земельних ділянок, розташованих на території Писарівської сільської ради Золочівського району Харківської області з кадастровими номерами НОМЕР_1 площею 4,8338 га та НОМЕР_2, площею 4,7860 га.

27.10.2011р. між ОСОБА_6 (орендодавець) та ПСП "Граніт" в особі директора ОСОБА_7 (орендар) був укладений договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку площею 4,8338 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Писарівської сільської ради.

Згідно з пунктом 8 вказаного договору договір укладено на 25 років.

Пунктом 20 договору встановлено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у трьохденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Цей договір зареєстрований в Золочівському районному відділі Харківської регіональної філії ДП "Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.11.2012 р. за № 632268504000653.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 10.03.2012 р. ОСОБА_6 передав ПСП "Граніт" земельну ділянку площею 4,8338 га згідно з Державним актом на право власності на землю серії НОМЕР_3.

08.11.2012 р. між ПСП "Граніт" та ОСОБА_6 був укладений договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться на території Писарівської селищної ради, площею 4,7860 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказаний договір укладено на 25 років (пункт 8 договору).

За умовами договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у трьохденний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (пункт 20 договору).

Договір оренди на земельну ділянку на території Писарівської селищної ради, площею 4,7860 га (кадастровий номер НОМЕР_2) було зареєстровано 16.11.2012 р., що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-6300147722013 від 08.05.2013 р.

За актом приймання-передачі земельної ділянки від 08.11.2012 р. ОСОБА_6 передав ПСП "Граніт" земельну ділянку площею 4,7860 га згідно з Державним актом на право власності на землю серія НОМЕР_4.

24 липня 2013 року ОСОБА_6 помер, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 28.08.2013 р. № 34952453.

У червні 2014 року ПСП "Граніт" звернулось до Золочівського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 про захист права користування земельними ділянками шляхом усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

16.03.2015 р. Золочівським районним судом Харківської області було постановлено ухвалу про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 - директору ПСП "Патріот", здійснювати будь-яку діяльність з обробки, засіву і збору врожаю на зазначених земельних ділянках, а 29.04.2015 р. цим же судом було винесено заочне рішення про задоволення позовних вимог про захист права користування земельними ділянками шляхом усунення перешкод у користуванні земельними ділянками.

В зазначеному рішенні було вказано, що відповідно до заповіту ОСОБА_6, складеного 30.05.2012 р. і 29.10.2012 р., та посвідчених нотаріально, земельні ділянки, що перебувають в оренді позивача за первісним позовом за вищевказаними договорами, та право власності на майновий пай члена КСП передаються у спадок ОСОБА_8.

Проте, ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 19.02.2016 р. заочне рішення Золочівського районного суду Харківської області від 29.04.2015 р. у справі № 622/772/14-ц було скасовано за заявою ОСОБА_4 від 19.05.2015 р. та справу призначено до розгляду в загальному порядку.

Відповідно до заповіту ОСОБА_6 від 07.05.2013 р., посвідченого секретарем Писарівської селищної ради, вищезазначені земельні ділянки передаються у спадок ОСОБА_4

На час розгляду справи новий власник спірної земельної ділянки не визначений.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, предметом первісного позову є вимога ПСП "Граніт" до ПСП "Патріот" про стягнення 200733,47 грн. збитків, у тому числі, 23109,10 грн. реальних збитків та 177 624, 37 грн. упущеної вигоди, на підставі статей 22, 638, 1166 Цивільного кодексу України, статей 125, 152, 156 Земельного кодексу України та статей 13, 15, 18, 31, 32 Закону України "Про оренду землі".

Предметом зустрічного позову є вимога ПСП "Патріот" до ПСП "Граніт" про визнання недійсним договорів оренди землі від 27.10.2011 р. та 08.11.2012 р., укладених між ПСП "граніт" і ОСОБА_6

Рішенням місцевого господарського суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, було відмовлено у задоволенні вимог як первісного, так і зустрічного позову, через їх необґрунтованість та недоведеність.

При цьому, як вбачається зі змісту касаційної скарги, ПСП "Граніт" (скаржник) не погоджується з судовими актами у справі лише в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову про стягнення збитків.

Позивач (як на підставу позову) посилався на те, що орендовані ним земельні ділянки були самовільно зайняті відповідачем та використовувалися ним у 2014-2015 роках, і це (на його думку) підтверджується, серед іншого, актами обстеження від 04.09.2015 р., складеними Державною інспекцією сільського господарства в Харківській області, листом Управління агропромислового розвитку Золочівської районної державної адміністрації від 11.11.2015 р., поясненнями ОСОБА_4, протоколами огляду місця події від 30.07.2014 р., від 13.03.2015 р., протоколами допиту представника потерпілого від 13.03.2015 р., від 11.07.2015 р.

Оцінивши зазначені документи, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що вони не є належними доказами на підтвердження факту самовільного зайняття спірної земельної ділянки саме відповідачем. Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що в актах від 04.09.2015 р. не зазначено ким засіяні спірні земельні ділянки, в них не відображено обставин самовільного зайняття спірних ділянок, яким чином та у який спосіб визначалася особа, яка займала і використовувала такі ділянки, підпис представника відповідача в актах відсутній.

Суди встановили, що лист від 11.11.2015 р. у розумінні приписів земельного законодавства, не є належним доказом встановлення обставин щодо зайняття спірних земельних ділянок відповідачем, висновки, котрі містяться у ньому, зроблені без належної перевірки відповідних обставин, пояснення у відповідача не відбиралися, до адміністративної відповідальності він не притягався.

Пояснення ОСОБА_4 також не підтверджують факту самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок.

Водночас, як встановили суди, інших належних доказів на підтвердження факту самовільного зайняття і використання саме відповідачем спірних земельних ділянок позивачем не надано.

Відповідно до приписів статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення, зокрема, самовільне зайняття земельних ділянок.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Приписами частини 1 статті 27 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Земельний кодекс України у частині 2 статті 152 унормовує, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Поряд з цим порядок відшкодування шкоди унормований главою 82 Цивільного кодексу України.

Приписами частин 1, 2 статті 1166 названого Кодексу якою визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Суб'єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов'язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду.

Носієм обов'язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладений обов'язок відшкодування шкоди.

При цьому, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі № 42/266-6/492).

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Поряд з цим, обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано збитків.

За приписами статті 34 названого Кодексу будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Тобто обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, господарські суди попередніх інстанцій визнали недоведеним позивачем за первісним позовом факт самовільного зайняття і використання ПСП "Патріот" (відповідачем за первісним позовом) спірних земельних ділянок та розмір заявленої до стягнення суми збитків (ймовірно неодержаних ним доходів).

В процесі розгляду спору господарські суди першої та апеляційної інстанцій встановили відсутність всіх складових цивільного правопорушення в діях відповідача за первісним позовом, як то: протиправної поведінки відповідача за первісним позовом та його вини, що є обов'язковою умовою для покладення на останнього відповідальності у вигляді відшкодування шкоди.

Водночас не встановлено господарськими судами попередніх інстанцій і причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою, що унеможливлює висновок про обґрунтованість первісного позову.

Як вже зазначалося, позивач за первісним позовом, на підтвердження самовільного зайняття відповідачем за первісним позовом спірних земельних ділянок, посилався, серед іншого, на акти від 04.09.2015 р., лист від 11.11.2015 р., поясненнями ОСОБА_4, протоколи огляду місця події від 30.07.2014 р., від 13.03.2015 р., протоколами допиту представника потерпілого від 13.03.2015 р., від 11.07.2015 р.

Проте, надавши оцінку цим документам, господарські суди встановили, що вони не доводять факту зайняття і використання спірних земельних ділянок саме відповідачем, а інших належних доказів на підтвердження такого позивачем за первісним позовом не надано.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для скасування судових рішень у справі в оскарженій частині та задоволення касаційної скарги скаржника.

В частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову рішення і постанова у справі сторонами не оскаржена.

Враховуючи зазначене, керуючись статтями 108, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.10.2016 р. у справі №922/5560/15 та рішення господарського суду Харківської області від 11.07.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя Т.Дроботова

Судді І.Алєєва

Л.Рогач