ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/18869/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШевчук С.Р. (доповідач)суддівВладимиренко С.В., Демидова А.М. розглянувши касаційну скаргуСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі№ 910/18869/15 господарського суду міста Києва за позовомСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне насіння" простягнення 92 829,52 грн

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Смішко О.Л., дов. б/н від 02.12.2016

- відповідача: Холодило П.В., дов. № 217-6 вих від 12.01.2015

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі №910/18869/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015, було частково задоволено позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" до Товариства з обмеженою відповідальністю"Сонячне насіння", стягнуто з ТОВ "Сонячне насіння" на користь СТОВ "Співдружність" 3 752,93 грн 3% річних, 72 315,33 грн втрат від інфляції. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.04.2016 у справі №910/18869/15 постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 17.09.2015 у справі №910/18869/15 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ТОВ "Сонячне насіння" на користь СТОВ "Співдружність" пені в розмірі 16 760,99 грн, в цій частині справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/18869/15 (суддя Домнічева І.О.) позовні вимоги було задоволено, стягнуто з ТОВ "Сонячне насіння" на користь СТОВ "Співдружність" 16760,99 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 у справі №910/18869/15 (у складі головуючого судді Скрипки І.М., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.) скасовано рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016, відмовлено у задоволенні позову СТОВ "Співдружність" до ТОВ "Сонячне насіння" про стягнення 16760,99грн пені.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, СТОВ "Співдружність" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 253, 258, 261, 611, 258, 546 Цивільного кодексу України, ст. 232 Господарського кодексу України, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016, рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі № 910/18869/15 залишити без змін.

Відповідач - ТОВ "Сонячне насіння" надав відзив на касаційну скаргу, вважає, що апеляційний господарський суд правильно встановив обставини справи, правомірно застосував до вимог про стягнення пені позовну давність і правомірно відмовив у задоволенні цих позовних вимог.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 14.03.2014 між СТОВ "Співдружність" (зберігач) та ТОВ "Сонячне насіння" (поклажодавець) укладено договір складського зберігання №14/03-1-14 (договір), за умовами якого зберігач зобов'язується за плату прийняти на відповідальне зберігання сільськогосподарську продукцію - кукурудзу, яка йому передається поклажодавцем, надавати послуги з доведення отриманої на зберігання продукції до показників згідно вимог нормативних документів та контрактів як експортних так і тих, що діють в Україні стандартів та інструкції, зазначеної в пункту 2.4 договору для забезпечення її зберігання та повернути поклажодавцеві продукцію в строки і на умовах, передбачених договором (п. 1.1 договору); на відповідальне зберігання приймається кукурудза в кількості 2 000 тонн врожаю 2013 (п. 2.1 договору).

Також СТОВ "Співдружність" було прийнято на зберігання на складі від ТОВ "Сонячне насіння" кукурудзу 3 класу врожаю 2013 року у кількості 1000 тонн, що підтверджується складською квитанцією на зерно від 07.04.2014 № 72 та актом приймання-передавання зерна від 07.04.2014 №8.

У зв'язку з несплатою ТОВ "Сонячне насіння" послуг за зберігання кукурудзи, СТОВ "Співдружність" була направлена 15.07.2014 вимога відповідачу про оплату коштів, акт виконаних робіт № 505 від 01.07.2014, рахунок-фактура №505 від 01.07.2014 на суму 100 545,11 грн за 2000 т зберігання зерна кукурудзи та акт виконаних робіт №505/1 від 01.07.2014, рахунок-фактура №505/1 від 01.07.2014 на суму 38 516,13 грн за 1000 т зберігання зерна кукурудзи разом з вимогою підписання та сплати боргу за ними, які були залишені відповідачем без задоволення.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі №910/21513/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.03.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 17.06.2015, стягнуто з ТОВ "Сонячне насіння" на користь ТОВ "Співдружність" 127 188,39 грн боргу за договором складського зберігання № 14/03-1-14 від 14.03.2014 та за послуги, надані на підставі складської квитанції на зерно від 07.04.2014 № 72.

На виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі № 910/21513/14 видавався наказ від 15.04.2015, і як встановлено судами, зазначене рішення було виконане відповідачем 15.07.2015.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги СТОВ "Співдружність" до ТОВ "Сонячне насіння" з тих підстав, що рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2014 у справі №910/21513/14, яке набрало законної сили, встановлено момент направлення вимоги позивачем про оплату заборгованості 15.07.2014, у зв'язку з чим згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України початок перебігу строку позовної давності почався з 22.07.2014, тобто вимоги про стягнення пені за період з 22.07.2014 по 21.01.2015 були заявлені позивачем без пропущення строку позовної давності.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з такими висновками суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 4.2 договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 відповідач як поклажодавець зобов'язаний здійснити розрахунок не пізніше 10 числа кожного місяця за послуги, надані протягом попереднього місяця, згідно актів виконаних робіт та рахунків, наданих зберігачем. Як встановлено судом апеляційної інстанції, заборгованість за договором складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 виникла за період березень-травень 2014 року на загальну суму 88 672,26 грн, а зберігання зерна на суму 38 516,13 грн здійснювалося без укладення відповідного договору. Отже судом апеляційної інстанції встановлено неправомірність нарахування позивачем пені на підставі п. 5.3 договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014 на всю суму заборгованості - 127 188,39 грн.

Однак судом апеляційної інстанції при застосуванні позовної давності до вимог позивача про стягнення пені за період з 22.07.2014 по 21.01.2015 було неправильно застосовано норми ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки фактично позовна давність була застосована судом апеляційної інстанції до періоду нарахування - березень-травень 2014 року, який не заявлявся позивачем при поданні позовної заяви.

Ураховуючи зазначене, судами першої та апеляційної інстанцій не було належним чином досліджено всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлено правомірність нарахування позивачем суми пені за прострочення за заявлений позивачем період з 22.07.2014 по 21.01.2015, не виконано вказівок постанови Вищого господарського суду України від 06.04.2016 у даній справі №910/18869/15 щодо визначення періоду, за який позивач згідно з вимогами законодавства має право нараховувати пеню і правильності нарахування позивачем пені відповідно до умов договору складського зберігання №14/03-1-14 від 14.03.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням викладеного, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Співдружність" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2016 у справі №910/18869/15 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова