ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 року Справа № 910/13383/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого, Поляк О.І., Яценко О.В.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Київенерго"на постановувід 12.07.2016Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду міста Києва № 910/13383/14за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Київенерго"на діїВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Україниза позовомВиконувача обов'язків прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі: 1.Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 2.Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"простягнення 146819661,13грн,за участю представників: позивача 1 - позивача 2 - Генпрокуратури - відповідача - ДВС - не з'явились не з'явились Жук І.К. Халимон С.В. не з'явились

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі №910/13383/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 та постановою Вищого господарського суду України від 10.02.2015, частково задоволені позовні вимоги Виконувача обов'язків прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (далі-позивач-1) та Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-позивач-2) до Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (далі-відповідач) про стягнення 146819661,13грн за договором від 28.12.2012 №13/3408-БО-41 купівлі-продажу природного газу. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 113503385,24грн основного боргу, 19596572,75грн пені, 5666173,99грн 3% річних та 5876132,18грн інфляційних втрат.

08.12.2014 на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2014 видано відповідний наказ.

Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України винесено постанову від 02.02.2015 ВП№46310520 про відкриття виконавчого провадження з виконання зазначеного наказу. Надалі виконавче провадження зупинялось на підставі п. 15 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 22.05.2015 про відстрочку виконання рішення, а 22.01.2016 виконавче провадження поновлене і станом на цю дату залишок боргу відповідача становив 31211958,92грн.

28.01.2016 старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП№46310520, якою накладено арешт на майно боржника в межах залишку боргу - 31211958,92грн.

У квітні 2016 року відповідач звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови №46310520 від 28.01.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, в якій просить визнати незаконною та скасувати вказану постанову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2016 у справі №910/13383/14 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Зубець Л.П., судді Алданова С.О., Коршун Н.М.), відмовлено в задоволенні скарги відповідача на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" з ухвалою місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення скарги на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, посилаючись на порушення та неврахування судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 6, 25, 52, 57, 66 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник зазначає, що оскільки 25% + 1 акція Публічного акціонерного товариства "Київенерго" знаходиться у власності держави, державний виконавець, накладаючи арешт на майно боржника, мав повідомити Фонд державного майна України, втім безпідставно цього не зробив. Крім того, скаржник вважає, що накладення державним виконавцем арешту на все майно боржника є необґрунтованим, оскільки не забезпечує визначену Законом мету вчинення таких дій, а лише повністю блокує господарську діяльність боржника.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 12.09.2016 №08.03-04/3933 у зв'язку з запланованою відпусткою судді Бакуліної С.В., призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №910/13383/14, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Поляк О.І., Яценко О.В.

Позивач-1, позивач-2, Державна виконавча служби України не скористались своїм процесуальним правом на надання відзиву на касаційну скарги та на участь їх представників в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2015, що, однак, не перешкоджає розглядові касаційної скарги і про що сторони були попереджені зазначеною ухвалою.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників відповідача та Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи подану скаргу на дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" зазначило, що державним виконавцем порушено вимоги ст. ст. 57, 66 Закону України "Про виконавче провадження" щодо дотримання порядку проведення опису і оцінки майна, а також складання відповідного акта; електрична та теплова енергія, яка виробляється у процесі діяльності відповідача є майном товариства, але постановою від 28.01.2016 №46310520 накладено арешт на все майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, чим унеможливлено здійснення відповідачем його господарської діяльності, визначеної статутом; державний виконавець, ігноруючи той факт, що відповідач стабільне та діюче підприємство, яке формує фінансове та економічне середовище м. Києва, не перевіривши достатність коштів на рахунках для задоволення вимог стягувача, не маючи на меті подальшу реалізацію майна товариства, у зв'язку з тим, що воно значно перевищує суму боргу, та порушуючи черговість звернення стягнення за виконавчим документом, протиправно наклав арешт на все майно товариства.

Відмовляючи в задоволенні поданої відповідачем скарги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив відсутність в діях державного виконавця порушень вимог діючого законодавства, зокрема, Закону України "Про виконавче провадження", при винесені постанови ВП№46310520 від 28.01.2016 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. Крім того, попередні судові інстанції також вказали, що відповідачем не надано ні місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про накладення арешту на все належне йому на праві власності майно, внаслідок чого було б заблоковано можливість здійснення відповідачем його господарської діяльності.

Колегія суддів погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення скарги на дії ДВС, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст.124 Конституції України, ст. 45 Господарського процесуального кодексу України господарські судові рішення є обов'язковими до виконання на усій території України.

З матеріалів справи вбачається, що виконавче провадження з виконання наказу суду у справі №910/13383/14 двічі зупинялося, однак, рішення суду від 23.09.2014 так і не було повністю виконане відповідачем.

За приписами ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Таким чином, арешт майна боржника є заходом примусового виконання рішення суду та є обов'язковим для застосування державним виконавцем у разі невиконання виконавчого документа боржником у строк, встановлений для самостійного виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч. 2. ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з ч. 3 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" постановами, передбаченими ч. 2 цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Відповідно до підпункту 4.1.8 пункту 4.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, розпочинаючи виконання рішень про стягнення коштів, державний виконавець зобов'язаний винести постанову відповідно до частини другої статті 57 Закону.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що арешт накладено на майно відповідача виключно в межах залишку боргу у розмірі 31211958,92грн, про що безпосередньо зазначено в оскаржуваній постанові державного виконавця.

При цьому, державним виконавцем не накладався арешт на рахунки, захищені відповідно до Бюджетного кодексу України, Закону України "Про державний бюджет України на 2016 рік", Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням", а також на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, відкритті на виконання ст. ст. 191, 261 Закону України "Про теплопостачання", ст. 151 Закону України "Про електроенергетику" та спеціального рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки".

Оскаржувана відповідачем постанова державного виконавця направлена на виконання до Регіонального сервісного центру МВС України у м. Києва та Реєстраційної служби ГУЮ у м. Києві.

Враховуючи зазначені вище обставини справи та приписи законодавства, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність в діях державного виконавця порушення вимог діючого законодавства.

Доводи скаржника про те, що за змістом спірної постанови, державним виконавцем було накладено арешт на все майно боржника, внаслідок чого заблоковано здійснення останнім господарської діяльності, колегією суддів відхиляються, оскільки, по-перше, в тексті вказаної постанови зазначено про арешт майна в лише межах залишку боргу - 31211958,92грн, по-друге, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідачем не доведено під час розгляду справи неможливості здійснення господарської діяльності у зв'язку з винесенням постанови про арешт майна від 28.01.2016.

Щодо інших, зазначених в касаційній скарзі доводів, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Дія мораторію, встановлена частиною першою цієї статті, не поширюється на застосування примусової реалізації майна (за виключенням об'єктів, що відповідно до закону не підлягають приватизації, а також підприємств, перед якими у держави є підтверджена в установленому порядку заборгованість з відшкодування різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з опалення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню) для погашення заборгованості перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірніми підприємствами, що здійснювали постачання природного газу на підставі ліцензії. Порядок реалізації майна встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 13 лютого 2002 року № 01-8/152 "Про Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" зазначено, що до об'єктів нерухомого майна слід відносити майно, пов'язане із землею - будівлі, споруди, квартири, підприємства (їх структурні підрозділи) як цілісні майнові комплекси, а також інше майно, віднесене законодавством до нерухомого. До інших засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності підприємства, слід відносити лише ті майнові активи, які обліковуються як необоротні згідно з положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 (з подальшими змінами і доповненнями).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" мораторій не поширюється на відчуження рухомого та іншого майна підприємств, що не забезпечує ведення їх виробничої діяльності, про що зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 10.06.2003 №11-рп/2003, справа №1-11/2003 за конституційним поданням 47 народних депутатів України (конституційності) Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (справа про мораторій на примусову реалізацію майна).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірною постановою державним виконавцем був накладений арешт на майно відповідача в межах залишку боргу - 31211958,92грн.

Отже, враховуючи визначену законодавчими приписами обов'язковість виконання судових рішень, баланс підприємства боржника та приписи ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" щодо визначеного права боржника запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення, прийняття державним виконавцем постанови від 28.01.2016 без складання опису арештованого майна та його надсилання до Фонду державного майна України не порушує визначеної Законом процедури примусового виконання судового рішення, яке може бути виконане і шляхом звернення стягнення на грошові кошти на рахунках боржника та/або шляхом звернення стягнення на майно останнього, яке не визначено Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій про безпідставність і необґрунтованість вимог заявленої відповідачем скарги на дії ДВС та фактично зводяться до намагання переоцінити досліджені судами докази та встановлені судами обставини, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Наведене свідчить, що під час прийняття ухвали та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустилися порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2016 у справі Господарського суду міста Києва № 910/13383/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді О.І. Поляк

О.В. Яценко