Історія справи

Постанова ВГСУ від 13.06.2016 року у справі №922/5716/15
Постанова ВГСУ від 25.01.2017 року у справі №922/5716/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2016 року Справа № 922/5716/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівПопікової О.В. Євсікова О.О., Кролевець О.А.за участю представників: позивача:Яловенко В.В., дов. від 25.12.2015 б/н;відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином);третіх осіб:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином);розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги 1) Приватного підприємства "Віталія-Плюс" 2) ОСОБА_5на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016у справі№ 922/5716/15 Господарського суду Харківської областіза позовомПриватного підприємства "Віталія-Плюс"доПублічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_5 треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 2) Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Ємець Іван Олександровичпровизнання виконавчого напису таким,що не підлягає виконанню

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Приватне підприємство "Віталія-Плюс" (далі - ПП "Віталія-Плюс", підприємство) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк", банк) про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 23.11.2015 (суддя Погорелова О.В.) позов задоволено повністю, визнано виконавчий напис, вчинений 23.06.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстрований за №2000 таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь ПП "Віталія-Плюс" 1218,00 грн. судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване приписами статті 88 Закону України "Про нотаріат", з огляду на які суд дійшов висновку щодо порушення строку вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису, а також висновками суду щодо неможливості притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду двічі за одне й те ж правопорушення (стаття 61 Конституції України), оскільки рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2011 №66/260-10 вже було звернено стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням третьою особою зобов'язань за кредитним договором. Наведені обставини унеможливлюють, на думку місцевого суду, вчинення виконавчого напису щодо предмету іпотеки, на який було звернено стягнення згаданим рішенням суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 (головуючий суддя Фоміна В.О., судді Крестьянінов О.О., Шевель О.В.) рішення Господарського суду Харківської області від 23.11.2015 скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства "Віталія-Плюс" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" 1339,80 грн. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд зауважив, що місцевим судом не було з'ясовано наявності або відсутності підстав, із якими спеціальні нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини, пов'язують визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, а також неправильно застосовано конституційні положення щодо недопустимості подвійного притягнення до відповідальності. Переглядаючи справу в апеляційному порядку суд встановив відповідність вчиненого 23.06.2015 приватним нотаріусом Ємцем І.О. виконавчого напису вимогам статей 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат" та статті 18 Закону України "Про виконавче провадження". За відсутності заперечень щодо розміру належних до сплати сум станом на момент звернення ПАТ "Укрсоцбанк" до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, а також не подання доказів стосовно того, що відносно зазначеної у виконавчому написі від 23.06.2015 суми кредиторських вимог ПАТ "Укрсоцбанк" у розмірі 11210839,76 грн. між сторонами існує спір, який розглядається в судовому порядку, суд дійшов висновку про те, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Не погодившись з постановою апеляційної інстанції, ПП "Віталія-Плюс" (позивач) та ОСОБА_5 (третя особа) звернулись до Вищого господарського суду України із касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції ПП "Віталія-Плюс" посилається на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм процесуального права, зокрема статті 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що апеляційним судом необґрунтовано додано до матеріалів справи низку нових доказів. Крім цього, і ПП "Віталія-Плюс", і ОСОБА_5 вказують на порушення судом статті 88 Закону України "Про нотаріат", з огляду на фактичні обставини справи, які підтверджують, що строк на вчинення виконавчого напису сплив.

13.06.2016 до початку судового засідання через засоби електронного зв'язку від представника ОСОБА_5 надійшло клопотання від 12.06.2016 про відкладення розгляду справи, яке за відсутності електронного цифрового підпису не належить до офіційних документів (п.п. 1.5.17 пункту 1.5 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28) За відсутності відповідного оригіналу документа в паперовій формі колегія суддів залишає згадане клопотання без задоволення.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 02.10.2008 між АКБ "Укрсоцбанк" та ОСОБА_5 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 (далі - кредитний договір), згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_5 кредитні кошти у розмірі 400 000,00 доларів США, які позичальник зобов'язалась повернути не пізніше 01.10.2018.

В забезпечення виконання ОСОБА_5 за кредитним договором, 02.10.2008 між ПП "Віталія-Плюс" та АКБ "Укрсоцбанк" було укладено договір іпотеки №834/19-27/35/8-251 (далі - догові іпотеки), відповідно до умов якого ПП "Віталія-Плюс" як майновий поручитель (іпотекодавець) передає в іпотеку АКБ "Укрсоцбанк" (іпотекодержателю) нерухоме майно - нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ПП "Віталія-плюс" на праві власності.

Пунктом 4.5 договору іпотеки встановлено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів: на підставі рішення суду; або на підставі виконавчого напису нотаріуса; або шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу предмету іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом організації іпотекодержателем продажу предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмету іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати".

Відповідно до п.п. 4.6, 4.7 іпотечного договору, у разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішенні суду, а саме: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку"; або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса реалізація предмета іпотеки здійснюється шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Позичальником зобов'язання щодо повернення заборгованості за договором кредиту виконано не було, у зв'язку з чим, виходячи з умов іпотечного договору та враховуючи невиконання позичальником зобов'язань за договором кредиту, ПАТ "Укрсоцбанк" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх вимог за договором кредиту.

26.09.2011 Господарським судом Харківської області у справі №66/260-10 за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" до ПП "Віталія-Плюс"; 3-я особа - ОСОБА_5, про звернення стягнення на предмет іпотеки було винесено рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" було задоволено:

- звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-21 площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3" загальною площею 1314,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1;

- визначено спосіб реалізації предмета іпотеки за вартістю не нижчою від ринкової вартості у розмірі 8 594 642 грн., надано ПАТ "Укрсоцбанк" в особі ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк" - іпотекодержателю право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних зі збереженням та реалізацією предмета іпотеки.

Вказане рішення набрало законної сили та на його виконання було надано відповідні накази.

Як встановлено судами, на момент розгляду справи №922/5716/15 рішення Господарського суду Харківської області від 26.09.11 у справі №66/260-10 не було виконано, а предмет іпотеки не реалізовано, і відповідно, задоволення вимог кредитора за рахунок предмета іпотеки не відбулося. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна станом на 03.02.2016 предмет іпотеки належить на праві власності позивачеві - ПП "Віталія-Плюс".

Поряд з цим, у зв'язку з невиконанням третьою особою зобов'язань за кредитним договором, 01.04.2015 ПАТ "Укрсоцбанк" направив ОСОБА_5 та ПП "Віталія-Плюс" вимогу, відповідно до якої сума заборгованості станом на 27.03.2015 складає 11210839,76 грн. (у тому числі - 7052120,92 грн. заборгованості за кредитом, 2611569,41 грн. заборгованості за відсотками, 837963,23 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 709186,20 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків).

Апеляційним судом додатково з'ясовано, що 23.06.2015 ПАТ "Укрсоцбанк" звернулось до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І.О. із заявою про вчинення виконавчого напису, до якої було додано оригінал іпотечного договору, належним чином засвідчену копію кредитного договору, оригінал вимоги від 01.04.15 щодо погашення заборгованості за кредитним договором, направленої боржнику та майновому поручителю з відміткою стягувача про непогашення заборгованості (із доказами її надіслання вказаним особам), розрахунок заборгованості за кредитним договором.

23.06.2015 приватним нотаріусом Ємцем І.О. було вчинено виконавчий напис за згаданою заявою ПАТ "Укрсоцбанк".

10.09.2015 постановою головного державного виконавця ВПВР ДДВС МЮУ Нідченко Д.Є. було відкрито виконавче провадження ВП №48702930 з примусового виконання виконавчого напису №2000 виданого 23.06.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О, який було вчинено на іпотечному договорі №834/19-27/35/8-251 від 02.10.2008 та яким було звернено стягнення на нежитлові приміщення першого поверху №1-7, 9-12, площею 443,4 кв.м., другого поверху №1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17, площею 435,9 кв.м. в літері "А-3" загальною площею 1314,8 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, що належать Приватному підприємству "Віталія-Плюс" на праві власності, місце знаходження: м. Харків, пров. Олександрівський, 2, код ЄДРПОУ: 32134095, для задоволення вимог ПАТ "Укрсоцбанк" суми у розмірі 11220839,76 грн.

Предмет позову у даній справі становить вимога про визнання виконавчого напису, вчиненого 23.06.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. та зареєстрованого в реєстрі за №2000 таким, що не підлягає виконанню.

Розглядаючи заявлені ПП "Віталія-Плюс" позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків. Зокрема місцевий господарський суд підтримав позицію позивача щодо неможливості повторного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому, як обґрунтовано зауважено у постанові апеляційного суду, місцевий суд ухилився від розгляду позову по суті, оскільки ним не з'ясовувалися обставини, з якими спеціальні нормативні акти, що регулюють спірні правовідносини, пов'язують визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Натомість апеляційним судом досліджено ряд обставин, з якими закон пов'язує визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Зокрема судом встановлено відповідність вчиненого приватним нотаріусом Ємцем І.О. виконавчого напису вимогам статей 87, 88, 89 Закону України "Про нотаріат", що слугувало підставою для відмови у задоволенні позову.

Переглядаючи оскаржувану постанову у касаційному порядку, колегія суддів не може погодитися як з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог, так і з висновком місцевого суду про наявність правових підстав їх задоволення, оскільки і рішення Господарського суду Харківської області від 23.11.2015, і постанова Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 винесені без з'ясування усіх суттєвих обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті, у зв'язку чим суди дійшли передчасних та суперечливих висновків.

Іпотека, відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. У частини 1 статті 575 Цивільного Кодексу України іпотека визначена як окремий вид застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

За приписами статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" передбачено надіслання іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику письмової вимоги про усунення порушень основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору та право іпотекодержателя прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, якщо протягом встановленого строку вказана вимога залишається без задоволення.

На підставі частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 за №1172 Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, (у редакції на момент вчинення спірного виконавчого напису) у пункті 1 відносить до таких документів нотаріально посвідчені угоди, що передбачають, зокрема, право звернення стягнення на заставлене майно. Згідно з наведеною нормою для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченої угоди; б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Статтею 88 Закону України "Про нотаріат" також передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 за №296/5, у п.п. 3.1, 3.5 глави 16 розділу ІІ передбачає, що нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99 №1172.

Таким чином, що виконавчий напис може бути вчинено лише коли подані документи підтверджують безспірність заборгованості та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло - у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

У свою чергу належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Однак судами попередніх інстанцій не досліджувалось чи отримував нотаріус від банку при вчиненні виконавчого напису первинні документи на підтвердження надання банком кредиту, а також первинні документи щодо здійснення (або нездійснення) позивачем чи третьою особою платежів за кредитним договором щодо сплати основного боргу за кредитом, відсотків за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором.

З'ясовуючи питання безспірності вимог банку суди залишили поза увагою правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 11.03.2015 №6-141цс14, за якою наявність спору у суді щодо розміру заборгованості за кредитним договором виключає безспірність вимог банку на час вчинення виконавчого напису.

Разом з цим апеляційним судом слушно зауважено, що звертаючись з позовом у даній справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню позивач зобов'язаний був довести шляхом подання відповідних доказів обставини відсутності (або інший розмір) заборгованості за кредитним договором, якщо ним оспорюється визначена у виконавчому написі нотаріуса сума боргу, зокрема, надати докази погашення заборгованості за кредитним договором, зробити власний контррозрахунок належних до сплати сум тощо. Однак не було досліджено обставини розгляду Постійно діючим Третейським судом при асоціації українських банків справи за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором №834/18-27/35/8-286 від 02.10.2008 та не з'ясовано, чи був спір щодо 11210839,76 грн., про стягнення яких було вчинено оскаржуваний виконавчий напис.

Крім цього судами достеменно не з'ясовано, за який період банком виставлено вимогу від 01.04.2015 та чи був предметом дослідження при розгляді справи №66/260-10 визначений у вимозі борг ПП "Віталія-Плюс" та ОСОБА_5 у розмірі 11210839,76 грн. (у тому числі - 7052120,92 грн. заборгованості за кредитом, 2611569,41 грн. заборгованості за відсотками, 837963,23 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту та 709186,20 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків).

Водночас обґрунтовуючи підстави визнання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Ємцем І.О. таким, що не підлягає виконанню, позивач наголошував на тому, що рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2011 у справі №66/260-10 уже було звернено стягнення на предмет договору іпотеки від 02.10.2008 №834/19-27/35/8-251, що свідчить про порушення принципу неможливості повторного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, встановленого статтею 61 Конституції України.

Колегія суддів вважає, що місцевим судом не обґрунтовано належним чином, та не підтверджено наявність подвійного притягнення позивача до цивільної відповідальності, про що слушно зауважено апеляційним судом.

Місцевим судом також залишено поза увагою норми статті 599 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, як наголошено Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 №3-71гс14 за змістом статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Судами не з'ясовувалось належним чином чи відбулося задоволення вимог кредитора за рішенням Господарського суду Харківської області від 26.09.2011 у справі №66/260-10. Зокрема в матеріалах справи відсутні матеріали виконавчого провадження за наказом Господарського суду Харківської області у справі №66/260-10. А висновок апеляційного суду про те, що згадане рішення суду не виконано, а предмет іпотеки не реалізовано ґрунтується виключно на поясненнях банку. Отже судами не досліджувались обставини виконавчого провадження за наказом господарського суду у справі №66/260-10, не встановлено на якій стадії перебуває виконання згаданого наказу.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржувані судові рішення місцевого та апеляційного господарських судів вказаним вимогам не відповідають.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не з'ясували всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надали їм в порушення статті 43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки, у зв'язку з чим дійшли передчасних та суперечливих висновків.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Приватного підприємства "Віталія-Плюс" та ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 23.11.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2016 у справі №922/5716/15 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець