ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 915/198/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Поляк О.І.розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Миколаївна постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 рокуу справі господарського суду Миколаївської областіза позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Миколаївдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Стівідорінг Компані Лімітед", м. Миколаївза участюГенеральної прокуратури України, м. Київпроприпинення дії договору про встановлення сервітуту

за участю представників

прокуратури: Савицька О.В.,

позивача: Ревенко О.В.,

відповідача: Важеніна С.А.

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (адміністрація Миколаївського морського порту) (далі за текстом - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до товариства з обмеженою відповідальністю "Южная Стівідорінг Компані Лімітед" (далі за текстом - ТОВ "Южная Стівідорінг Компані Лімітед") про розірвання Договору № А5-А про встановлення сервітуту від 10.07.2013 року на підставі ст. ст. 406, 525, 526, 530, 651, 652 Цивільного кодексу України у зв'язку з припиненням обставин, які були підставами для встановлення сервітуту.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.04.2016 року залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року у позові відмовлено повністю.

Вищезазначені судові акти мотивовані недоведеністю позивачем підстав для розірвання Договору сервітуту, оскільки зміни в законодавстві, в тому числі й прийняття підзаконного акту Кабінетом Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 та розпорядження № 1331-р від 14.12.2015 року, не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал та причальну інфраструктуру; також, позивачем не було доведено наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року і прийняти нове рішення у справі, яким позовні вимоги задовольнити.

ТОВ "Южная Стівідорінг Компані Лімітед" до Вищого господарського суду України було подано відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач проти доводів касаційної скарги заперечує та просить залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

В судовому засіданні прокурор та представник позивача просили касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Миколаївської області від 22.04.2016 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року - скасувати і прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а представник відповідача проти доводів касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій - без змін.

Заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, 10.07.2013 року ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії (володілець) ТОВ "Южная Стівідорінг Компані Лімітед" (користувач) укладено Договір № А5-А про встановлення сервітуту (далі за текстом - Договір сервітуту), згідно з преамбулою якого сторони уклади цей Договір у зв'язку з необхідністю виконання користувачем комплексу робіт і послуг, пов'язаних з перевалкою вантажів (навантажувально-розвантажувальних робіт) через причал № 10 та з використанням причальної інфраструктури (залізничні колії та підкранові колії), а також забезпечення володільцем можливості користування користувачем вказаними причалами та причальною інфраструктурою.

Відповідно до п. 1.1 Договору сервітуту сервітут встановлюється щодо користування причалом та причальною інфраструктурою, які розташовані за адресою: 54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, 23.

Згідно з п. 3.1 Договору сервітуту видом права сервітуту є право користування майном (причалом та причальною інфраструктурою) згідно з Планом-схемою причалу № 10 та причальної інфраструктури (Додаток № 1, який є невід'ємною частиною цього Договору), наступною довжиною:

- причал № 10 (інв. № 1031037) - 208,0 м.п., технологічна ширина 14,5 м.п.;

- залізничні колії № 33, 36 (інв. № № 1031081, 1031082) - 416,00 м.п.;

- підкранові колії (інв. № 1031066) - 208,0 м.п. у дві нитки.

В п. 3.2 Договору сервітуту сторони погодили, що сервітут полягає у можливості вільного та безперешкодного користування користувачем причалом та причальною інфраструктурою, визначених вище у п. 3.1 даного Договору.

За змістом п. 4.2 Договору сервітуту сервітут є строковим та оплатним.

Відповідно до п. 4.4 Договору сервітуту сервітут встановлений за даним Договором є речовим правом користувача, має абсолютний характер і підлягає захисту від неправомірних дій невизначеного кола осіб відповідно до діючого законодавства України.

Згідно з п. 14.1 Договору сервітуту він набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін та діє протягом 10 (десяти) років з набуття чинності. У випадку якщо користувач не пізніше ніж за один місяць до закінчення терміну дії Договору не повідомив володільця про наміри припинити його дію, Договір вважається автоматично пролонгований на 10 (десять) років на тих самих умовах.

В п. п. 14.4, 14.5 Договору сервітуту сторони погодили, що одностороння відмова від виконання даного Договору (розірвання даного Договору) не допускаються. Цей Договір може бути припинений за взаємною згодою сторін шляхом укладення відповідної Додаткової угоди до Договору, підписаної уповноваженими представниками сторін та скріпленої печатками. Цей Договір вважається припиненим з дати набуття чинності відповідної Додаткової угоди.

Відповідно до п. 14.6 Договору цей Договір припиняється також у разі припинення сервітуту у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також у випадку передання об'єкта сервітуту користувачу в оренду.

Додатковою угодою № 1 від 08.08.2013 року до Договору внесено зміни в частині розміру та порядку внесення плати за сервітут, режиму експлуатації тощо.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2015 року № 483 внесено зміни в Додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2013 року № 405 "Про затвердження переліку спеціалізованих послуг, що надаються у морському порту суб'єктами природних монополій, які підлягають державному регулюванню", а саме, доповнено його абзацом такого змісту: "Забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства".

Наказом Міністерства інфраструктури України "Про затвердження Тарифів на послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 18.12.2015 року № 541, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.12.2015 року за № 1608/28053, затверджено відповідні тарифи, розрахунок плати тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про погодження тарифів на спеціалізовану послугу із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України" від 14.12.2015 року № 1331-р погоджено встановлені Міністерством інфраструктури в установленому порядку тарифи на спеціалізовані послуги із забезпечення доступу портового оператора до причалу, що перебуває у господарському віданні адміністрації морських портів України, крім причалу, що використовується портовим оператором на підставі договору оренди, концесії, спільної діяльності, укладеного відповідно до законодавства.

З урахуванням зазначених підзаконних правових актів позивачем листом від 23.12.2015 року № 18-06/6889 було направлено на адресу відповідача три примірника Додаткових угод № 2 до Договору сервітуту з пропозицією щодо розірвання договору.

Крім того, листом від 23.12.2015 року № 18-06/6884 відповідача проінформовано, що з 01.01.2016 року набирає чинності Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 1331-р, яким встановлюється інший спосіб доступу до причалу (ів). Договір сервітуту припиняється. Направлено для підписання два примірники Договору про забезпечення доступу Портового оператору до причалу (ів).

З огляду на те, що зазначені листи відповідачем залишені без відповіді позивач звернувся до суду з позовом про припинення дії укладеного між ними Договору № А5-А про встановлення сервітуту від 10.07.2013 року у зв'язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що зміни в законодавстві, в тому числі й прийняття підзаконних актів Кабінетом Міністрів України, не можуть слугувати підставою для припинення чи розірвання Договору сервітуту, оскільки позивачем не доведено, що надання останнім з 01.01.2016 року спеціалізованих послуг із забезпечення доступу портового оператора до причалів та причальної інфраструктури припиняє обставини для встановлення сервітуту та слугує підставою для розірвання договору. Крім того, позивачем не доведено одночасного існування всіх чотирьох умов визначених, ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин, та не надано доказів для припинення дії сервітуту на підставі ст. 406 Цивільного кодексу України.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 395 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут).

За своїм змістом сервітут є правом на чужу річ і його сутність полягає у обмеженому користуванні чужою річчю у межах та спосіб, встановлених законами чи договором між сервітуарієм та власником речі або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

В силу приписів ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

В ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Відповідно до ст. 406 Цивільного кодексу України сервітут припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі особи, в інтересах якої встановлений сервітут, і власника майна, обтяженого сервітутом; 2) відмови від нього особи, в інтересах якої встановлений сервітут; 3) спливу строку, на який було встановлено сервітут; 4) припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту; 5) невикористання сервітуту протягом трьох років підряд; 6) смерті особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.

Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Власник земельної ділянки має право вимагати припинення сервітуту, якщо він перешкоджає використанню цієї земельної ділянки за її цільовим призначенням. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, прийняття Кабінетом Міністрів України постанови № 483 від 07.07.2015 року та розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.12.2015 року № 1331-р не є припиненням обставин, які були підставою для встановлення сервітуту на причал № 10 та причальну інфраструктуру на підставі Договору № А5-А про встановлення сервітуту від 10.07.2013 року, оскільки вищевказані нормативні акти не містять прямої вказівки стосовно припинення дії уже складених правовідносин між сторонами, що витікають із сервітуту, або зміни умови їх існування, що вказує на відсутність припинення правовідносин сервітуту на підставі п. 4 ч. 1 ст. 406 Цивільного кодексу України.

За приписами ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин, а звертаючись до суду з вимогою про розірвання договору сервітуту за рішенням суду позивач зобов'язаний був довести належними та допустимими доказами одночасну наявність усіх чотирьох умов, передбачених зазначеною нормою.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди попередніх інстанцій дійшли вірних висновків про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не довів наявності одночасного існування всіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору у зв'язку з істотною зміною обставин: так, виконання договору сервітуту не порушує співвідношення майнових інтересів сторін і не позбавляє заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладанні договору сервітуту, оскільки відповідач здійснює плату за користування сервітутом, а наказ Міністерства інфраструктури України не регулює плату у правовомочностях, які є складовою наданого відповідачу права сервітуту.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що інші доводи ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 року у справі № 915/198/16 - залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова О.І. Поляк