ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року Справа № 913/28/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівБакуліної С.В., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуСєвєродонецької міської радина постановуДонецького апеляційного господарського судувід06.07.2016у справі№913/28/15Господарського суду Луганської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю компанії "Оріяна"доСєвєродонецької міської радипровизнання недійсною додаткової угодиза участю

- позивача:ОСОБА_4 (довіреність від 01.07.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю компанії "Оріяна" (далі - позивач) просило визнати недійсною Додаткову угоду від 07.02.2012 до Договору №040641900352 оренди землі від 29.08.2006, укладену з Сєвєродонецькою міською радою (далі - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що стала підставою для укладення Додаткової угоди від 07.02.2012, не існувала, оскільки рішення ради, яким вона затверджувалась, було визнано незаконним та скасоване.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Луганської області від 26.01.2016 (суддя Іванов А.В.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., судді М'ясищев А.М., Ушенко Л.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані вище судові рішення та прийняти нове, про відмову у задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права.

У відзиві позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в оскарженій частині, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на підставі укладеного між відповідачем (орендодавець) та позивачем (орендар) 29.08.2006 договору №040641900352 оренди землі (далі - договір оренди землі), зареєстрованого 06.09.2006 у Сєвєродонецькому міському реєстраційному офісі Луганської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельних ресурсах за №040641900352, орендодавець, на підставі рішення сесії Сєвєродонецької міської ради за №2901 від 23.03.2006 надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку - землі промисловості (під 76/100 часток будівель та споруди), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Єгорова, буд.11, квартал 32.

Договір оренди укладено на 25 років, строком до 28.08.2031 (п. 8 договору).

Додатковими угодами від 17.04.2008, 19.05.2009, та 07.02.2012 до договору оренди землі, було змінено розмір орендної плати та нормативно грошова оцінка земельної ділянки.

На виконання Рішення № 431 від 29.03.2011 між позивачем та відповідачем 07.02.2012 було укладено спірну Додаткову угоду від 07.02.2012 до договору оренди землі, яку було зареєстровано Управлінням Держкомзему у м. Сєвєродонецьку Луганської області 14.03.2012 за №441290004000734, відповідно до пункту 1 якої внесено зміни до пункту 5 розділу договору "Об'єкт оренди", а саме: - нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 1235950,10 грн. було замінена на нову нормативну грошову оцінку земельної ділянки у розмірі 1952592,81 грн.

Згідно з п. 2 Додаткової угоди від 07.02.2012 до договору оренди землі було внесено зміни до пунктів 9, 11 договору оренди щодо порядку, строку та розміру орендної плати.

Судами також встановлено, що постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 03.08.2012 у справі №2а/1227/3807/2012 за позовом ТОВ ВКФ "ЛІА" ЛТД до Сєвєродонецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнано протиправним та скасовано рішення двадцятої (чергової) сесії шостого скликання Сєвєродонецької міської ради від 29.03.2011 №431 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель населених пунктів міста Сєвєродонецьк, селища Синецький, селища Павлоград, селища Лісова Дача, селища Воєводівка".

Цю постанову Сєвєродонецького міського суду Луганської області залишено в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.04.2014 №К/9991/65360/12.

Задовольняючи позов місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, своє рішення мотивував тим, що рішення міськради про затвердження нормативної грошової оцінки землі, на підставі якого була укладена спірна додаткова угода, в судовому порядку скасоване, тобто спірна угода не відповідає чинному законодавству, що є підставою для визнання такої угоди недійсною. Щодо строків позовної давності, то суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивач звернувся до суду з даним позовом в межах строку позовної давності, оскільки дізнався про порушення свого права з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким вищеназване рішення міськради визнане протиправним та скасоване.

Підстави для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Як вбачається спір у даній справі виник з орендних правовідносин щодо земельної ділянки.

Згідно статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Із встановлених статтею 288 Податкового кодексу України меж розмірів річної орендної плати за земельну ділянку вбачається, що орендна плата є регульованою.

Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1).

Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно положень до статті 207 частини другої Цивільного кодексу України, яка встановлює вимоги до письмової форми правочину, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 215 цього кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже враховуючи наведенні положення Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення ради має визначальне значення для укладення договору оренди чи додаткових угод до нього, оскільки є формою волевиявлення власника на такі дії, а підписання договору від імені ради не свідчить про самостійне волевиявлення цього органу місцевого самоврядування, а лише є подальшим оформленням такої волі у форму, що вимагається наведеним законодавством.

Таким чином у разі якщо таке рішення визнано у судовому порядку протиправним, воно не може породжувати правовідносини із оренди у зв'язку із відсутність волевиявлення власника в особі ради.

Враховуючи, що рішення відповідача від 29.03.2011 № 431 було скасовано як протиправне, відтак з моменту прийняття воно, як нелегітимне, не може породжувати жодних правових наслідків.

Відтак судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про визнання недійсною спірної додаткової угоди до договору оренди землі.

Доводи відповідача щодо застосування строку позовної давності відхиляються з огляду на те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а оскільки позивач міг довідатися про порушення свого права у даному випадку із судового рішення, яке набрало чинності, а саме 01.04.2014 (дата прийняття Вищим адміністративним судом України відповідної ухвали), отже позовну заяву було подано до місцевого господарського суду 16.04.2015, тобто в межах встановленого статті 257 Цивільним кодексом України трирічного строку позовної давності про що вірно зазначено судом апеляційної інстанції.

Посилання заявника касаційної скарги на ухвалу Верховного Суду України від 14.06.2016 зі справи № 922/2469/15, як на підставу для скасування оскаржуваних судових рішень, є безпідставними оскільки у наведеній ухвалі Верховний Суд України не наводив висновку щодо застосування норм права за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України, а вирішував питання щодо допуску справи до провадження цього суду.

Отже оскільки наведена ухвала Верховного Суду України від 14.06.2016 зі справи № 922/2469/15 не є висновком щодо застосування норм права, вона не може бути врахована іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, а відтак і не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у справі, що переглядається у касаційному порядку.

Разом з тим, не можна погодитись із висновками судів про те, що в силу положень статті 207 Господарського кодексу України спірне зобов'язання припинено на майбутнє у зв'язку із неможливістю повернути одне одному отримане за недійсним правочином, оскільки до спірних правовідносин належить застосовувати спеціальну норму права, що регулює земельні правовідносини, а саме положення статті 21 частини 6-ї Закону України "Про оренду землі", згідно якої у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

На вищевказане суди не звернули уваги, проте оскільки це не призвело до неправильного вирішення спору, підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень судами не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Сєвєродонецької міської ради залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 06.07.2016 у справі Господарського суду Луганської області №913/28/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді С.В. Бакуліна

О.М. Сибіга