ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2016 року Справа № 903/1293/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Козир Т.П. - головуючого, Гольцової Л.А., Губенко Н.М.,
за участю представників: позивача - Лавріва В.П. дов. № /3-1014/15д від 29 грудня 2015 року та прокурора Жук І.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Мегабанк" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року у справі Господарського суду Волинської області за позовом ПАТ "Мегабанк" до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції та Управління державної казначейської служби у м. Луцьку, за участю прокурора Волинської області, про стягнення матеріальної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ПАТ "Мегабанк" (далі - позивач) звернулось до Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції (далі - відповідач), третя особа - Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області, з позовом про стягнення з Державного бюджету України 294510 гривень 00 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями відповідача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди шляхом безспірного списання цієї суми органами Державної казначейської служби з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України, на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 80-01-485 від 16 березня 2016 року).
Позовні вимоги обгрунтовані незаконним звільненням з-під арешту транспортного засобу, на який було накладено арешт в межах цивільної справи, що призвело до його відчуження і унеможливило задоволення вимог банку за рахунок реалізації цього автомобіля в межах процедури виконавчого провадження.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 14 березня 2016 року відповідачем-2 у справі залучено Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 22 березня 2016 року в позові відмовлено.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ "Мегабанк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 22 березня 2016 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ПАТ "Мегабанк" просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 22 березня 2016 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року, прийняти рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Стверджує, що факт неправомірних дій органу державної виконавчої служби перебуває у причинно-наслідковому зв'язку із заподіяною шкодою.
Зазначає, що на відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх елементів цивільного правопорушення, спеціальні норми ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України передбачають відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової чи службової особи.
Не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо невідповідності заявленого розміру збитків порядку встановлення вартості майна боржника для його реалізації в рахунок погашення боргу, визначеному ст. ст. 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження".
Також зазначає, що для визначення розміру збитків господарський суд мав право призначити експертизу у відповідності до вимог ст. 41 Господарського процесуального кодексу України та не позбавлений права задовольнити позов частково.
Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення заявлених збитків з огляду на те, що позивач не був єдиним стягувачем, який міг задовольнити свої вимоги за рахунок продажу майна боржника.
Стверджує, що судами правильно враховано норми ст. ст. 2, 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо законодавчо визначеного пріоритету забезпечених вимог, проте, помилково не прийнято до уваги, що станом на 14 серпня 2014 року застава ПАТ "Кредобанк" втратила чинність.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились.
Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги відповідачі повідомлені належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши пояснення позивача та прокурора, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 31 жовтня 2011 року Другим відділом державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 29667479 з виконання наказу Господарського суду Волинської області № 5004/958/11-1 від 10 жовтня 2011 року про стягнення з ПП "Лучеськ-Плюс" на користь ПАТ "Мегабанк" 289907,32 доларів США основного боргу, 53874,76 доларів США боргу по відсотках за користування кредитом, 282412 гривень 45 коп. неустойки, 2384 гривень 25 коп. у повернення витрат по сплаті державного мита, 236 гривень у повернення витрат на ІТЗ, в т.ч. 328759,37 доларів США та 285907 гривень 62 коп. для солідарного стягнення з ОСОБА_5 згідно виконавчого листа від 28 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова.
Вказаною постановою накладено арешт на все майно, що належить боржнику ПП "Лучеськ-Плюс", та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна боржника.
На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 29667479 від 31 жовтня 2011 року накладено арешт на транспортний засіб автомобіль марки Ford Transit (вантажний) 2007 р. випуску, номер кузова НОМЕР_1 днз.НОМЕР_2.
Постановою від 14 січня 2014 року оголошено розшук майна боржника - транспортного засобу Ford Transit.
1 вересня 2014 року головним державним виконавцем Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Боярським Є.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 44547653 з примусового виконання ухвали Луцького міськрайонного суду від 14 серпня 2014 року у справі № 161/12387/14-ц, за якою в якості погашення частини суми боргу в розмірі 107905 гривень 00 коп. ПП "Лучеськ-Плюс" передає, а ПП "Професійний робочий одяг" приймає у власність належний ПП "Лучеськ-Плюс" автомобіль марки Ford Transit (вантажний) 2007 р. випуску, номер кузова НОМЕР_1 днз. НОМЕР_2.
3 вересня 2014 року головний державний виконавець Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького МУЮ Боярський Є.В. виніс постанову про звільнення майна боржника з-під арешту, згідно якої звільнено з-під арешту автомобіль марки Ford Transit (вантажний) 2007 р. випуску, номер кузова НОМЕР_1 днз.НОМЕР_2 та постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Луцького міськрайонного суду від 14 серпня 2014 року у справі № 161/12387/14-ц у зв'язку з її фактичним виконанням.
У зв'язку з незаконним звільненням майна боржника з-під арешту ПАТ "Мегабанк" звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом про визнання дій протиправними, скасування постанови та відшкодування шкоди.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року у справі № 803/2426/14, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2015 року, позов ПАТ "Мегабанк" до Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції, Управління Державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Боярського Є.В. про звільнення майна боржника з-під арешту, розшуку (орієнтування) від 3 вересня 2014 року (виконавче провадження № 44547653). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постанова Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року у справі № 803/2426/14 набрала законної сили.
Обгрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, ПАТ "Мегабанк" посилається на те, що дії державного виконавця щодо зняття арешту з автомобіля марки Ford Transit (вантажний) 2007 року випуску номер кузова НОМЕР_1 днз.НОМЕР_2 та його відчуження призвели до неможливості задоволення банком своїх вимог згідно рішення Господарського суду Волинської області від 1 червня 2011 року у справі № 5004/958/11, у зв'язку з чим, за твердженням позивача, йому було завдано значних матеріальних збитків.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу приписів ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Спеціальними нормами ч. 2 ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження" та ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" також передбачено відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження.
Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто, деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено ст. 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.
На відміну від загальної норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми ст.1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.
За таких обставин необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факт неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.
Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
За приписами ст. 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконних дій державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Разом з тим, вимога про відшкодування збитків (шкоди) може бути пред'явлена виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.
Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну зі сторін, що беруть участь у справі, обов'язок доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про те, що у спірних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а тому предметом доказування у даній справі мають бути, окрім факту неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, також виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди.
Місцевий та апеляційний господарські суди визнали обгрунтованими посилання позивача на визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ Боярського Є.В. про звільнення майна боржника з-під арешту, розшуку (орієнтування) від 3 вересня 2014 року (постанова Волинського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2015 року у справі № 803/2426/14).
Водночас, згідно ч. 3 ст. 623 Цивільного кодексу України, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимог кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлене договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
ПАТ "Мегабанк" у підтвердження розміру шкоди, заподіяної органом державної виконавчої влади, надано судам довідку про вартість транспортного засобу, видану 22 січня 2016 року ТОВ "Периметр".
Відповідно до ст. 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".
Крім того, згідно Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів для визначення вартості ідентичних КТЗ оцінювач враховує пробіг, комплектність, укомплектованість, технічний станом об'єкта оцінки, фізичний знос та функціональний знос.
Судами встановлено, що оцінка транспортного засобу в межах виконавчого провадження № 296667479 не проводилась.
Разом з тим, звернення стягнення передбачає реалізацію арештованого майна в порядку, передбаченому ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Оцінка вартості арештованого майна боржника є лише початковою ціною, остаточна ж ціна визначається в результаті проведених торгів.
З огляду на викладене, судами попередніх інстанцій не прийнято до уваги довідку про вартість транспортного засобу, видану 22 січня 2016 року ТОВ "Периметр" як таку, що не є належним письмовим доказом у розумінні ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, як встановлено судами, оцінка транспортного засобу щодо якого винесена постанова про звільнення з-під арешту в межах виконавчого провадження № 296667479 не проводилась, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично обгрунтованого висновку про те, що розмір збитків, заявлений позивачем, не відповідає порядку встановлення вартості майна боржника для його реалізації в рахунок погашення боргу, визначеному ст. ст. 58, 62 Закону України "Про виконавче провадження", а тому суд касаційної інстанції відхиляє доводи заявника касаційної скарги в цій частині.
Вирішуючи спори про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.
При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного зв'язку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент пред'явлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжене іншими зобов'язаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.
Судами встановлено, що ПАТ "Мегабанк" був не єдиним стягувачем, який би міг задовольнити свої вимоги за рахунок продажу майна боржника, зокрема, це підтверджується ухвалою Луцького міськрайонного суду від 14 серпня 2014 року про затвердження мирової угоди між ПП "Професійний робочий одяг" та ПП "Лучеськ-Плюс" (боржником) у справі № 161/12387/14-ц, чинною на час винесення постанови від 3 вересня 2014 року про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу, за якою в якості погашення частини суми боргу в розмірі 107905 гривень 00 коп. боржник передав спірний транспортний засіб у власність ПП "Професійний робочий одяг".
Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Разом з цим, ухвала Луцького міськрайонного суду про затвердження мирової угоди від 14 серпня 2014 року була чинною та обов'язковою до виконання на час винесення постанови про звільнення з-під арешту спірного транспортного засобу. Предметом виконавчого провадження №44547653 було конкретне майно боржника, а саме, автомобіль марки Ford Transit (вантажний) 2007 року випуску номер кузова НОМЕР_1 днз.НОМЕР_2, а не все майно боржника, як у виконавчому провадженні №29667479, де стягувачем є ПАТ "Мегабанк".
Заявляючи вимогу про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, заявник повинен довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним одержані, зокрема, в разі реалізації автомобіля марки Ford Transit. Позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача-1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Враховуючи наведені обставини, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли мотивованих висновків про те, що заявлені у даній справі позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди побудовані на можливих очікуваннях позивача задовольнити свої вимоги у виконавчому провадженні № 29667479 згідно наказу Господарського суду Волинської області № 5004/958/11-1 від 10 жовтня 2011 року та не підтверджені відповідними документами, які б свідчили про конкретний розмір завданої шкоди органом державної виконавчої служби.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
З огляду на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли обгрунтованого висновку про недоведеність наявності в діях відповідача-1 сукупності всіх елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, зокрема, збитків, їх розміру та причинного зв'язку між ними та винними діями відповідача-1, у зв'язку з чим суди підставно відмовили у задоволенні позовних вимог.
Крім того, судами встановлено, що транспортний засіб Ford Transit станом на день винесення постанови державного виконавця про звільнення з-під арешту, розшуку автотранспортного засобу перебував в заставі в ВАТ "Кредобанк", що підтверджується постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 березня 2014 року у справі № 5004/958/11.
Згідно ст. 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" пріоритет - переважне право обтяжувача відносно права іншої особи на те ж саме рухоме майно, вищий пріоритет - це переважний пріоритет одного обтяжувача відносно пріоритету іншого обтяжувача на отримання задоволення своїх прав чи вимог щодо одного й того ж рухомого майна.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.
Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.
Водночас судами встановлено відсутність у матеріалах справи доказів реєстрації обтяження на предмет застави у відповідності до Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
Згідно ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставне майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.
За ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що ВАТ "Кредобанк", у відповідності до вимог наведеної норми, мав першочергове право на задоволення своїх вимог за рахунок транспортного засобу.
Посилання заявника касаційної скарги на необхідність переоцінки доказів у справі, їх додаткової перевірки, достовірності не приймаються до уваги судом касаційної інстанції, оскільки вчинення вказаних процесуальних дій виходить за межі повноважень суду, встановлених ст. ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку у сукупності та вірно застосувавши норми ст. ст. 19, 56, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 22, ч. 3 ст. 623, ст. ст. 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ч. ч. 1, 3 ст. 54, ст. ст. 58, 62, ст. 87 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", ст. 2, ч. ч. 1, 2 ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", місцевий та апеляційний господарські суди дійшли мотивованого висновку про недоведеність обставин, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а тому підставно відмовили у позові.
За таких обставин рішення та постанова судів попередніх інстанцій законні та обгрунтовані, а тому зміні чи скасуванню не підлягають.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7 - 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15 червня 2016 року - без зміни.
Головуючий Т. Козир
Судді Л. Гольцова
Н. Губенко