Постанова ВГСУ від 11.09.2014 року у справі №5011-48/10165-2012

Друк

Пошук

194

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.09.2014 року у справі №5011-48/10165-2012

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2014 року Справа № 5011-48/10165-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКравчука Г.А.,суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Швеця В.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін за позовом: позивача: Посунько Д.В. - дов. від 12.03.14, відповідача: ОСОБА_5 - дов. від 21.05.12, третьої особи: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуПідприємства релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від15.07.14у справі№5011-48/10165-2012 Господарського суду міста Києваза позовомПідприємства релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври"доПриватного підприємця ОСОБА_7третя особаОСОБА_8провизнання договору недійсним Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 10.09.14 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегію суддів у складі: Кравчука Г.А. - головуючого, Гоголь Т.Г., Швеця В.О.

Підприємство релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсним договору №18/07-08 безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 18.07.08, укладеного між позивачем і відповідачем. Позивач вказував на те, що опорюваний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості директора позивача і відповідача; що цей договір суперечить інтересам позивача, що кошти, отримані за таким договором, були використані директором позивача на власні потреби. Позивач посилався на порушення кримінальної справи №47-1432 від 13.09.11 щодо ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених частиною 5 статті 191, частиною 2 статті 366, частиною 1 статті 172 Кримінального кодексу України. Позов обґрунтований приписами статей 54, 56, 57, 203, 215, 232 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.14 (суддя Бойко Р.В.) у позові відмовлено. Господарський суд виходив з відсутності обставин, з якими закон пов'язує визнання оспорюваного договору недійсним. Суд дійшов висновку про те, що директор позивача на час укладання спірного договору діяв від імені позивача в межах наданих йому статутом повноважень. Господарський суд також визнав недоведеним факт зловмисної домовленості представника позивача з відповідачем та те, що отримані за спірним договором кошти були використані для власних потреб директором позивача. Водночас судом було враховано, що ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.03.14 у справі №1/1005/314/2012 матеріали кримінальної справи, порушеної проти директора позивача - ОСОБА_8, були повернути на додаткове розслідування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.14 (судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І., Шапран В.В.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін з тих же підстав.

До Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Підприємство релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври", яке просить судові рішення у справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду. Скаржник вважає, що судами порушені приписи статті 232 Цивільного кодексу України, статті 79 Господарського процесуального кодексу України. Він наголошує на тому, що опорюваний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості директора позивача і відповідача та цей договір суперечить інтересам позивача. Скаржник також вказує і на те, що кошти, отримані за оспорюваним договором, були використані директором позивача на власні потреби. Крім того, ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.03.14 у справі №1/1005/314/2012 не набрала законної сили, оскільки була скасована ухвалою Апеляційного суду Київської області від 10.07.14, а кримінальна справа направлена на розгляд до Бориспільського міськрайонного суду Київської області.

Від відповідача судом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити без змін судові акти у справі, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 18.07.08 між Підприємством релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври" в особі директора ОСОБА_8 та приватним підприємцем ОСОБА_7 був укладений договір №18/07-08 безвідсоткової зворотної фінансової допомоги. За цим договором відповідач в порядку та на умовах договору надає позивачеві безвідсоткову зворотну фінансову допомогу, яку останній зобов'язався повернути відповідачу. При цьому, строк надання фінансової допомоги становить 1 рік, з моменту надходження коштів на рахунок позивача (пункт 2.1 договору). Розмір фінансової допомоги згідно з пунктом 2.3 договору становить 130 000 грн. При цьому, ці кошти підприємець зобов'язується надати не пізніше 7 днів з моменту підписання договору (пункт 3.1). Водночас пунктом 3.2 договору сторони обумовили, що зворотня безвідсоткова фінансова допомога повертається в безготівковому порядку платіжними дорученнями, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача упродовж встановленого договором строку. Господарські суди в процесі розгляду спору установили, що спірний договір від імені позивача був підписаний його директором - ОСОБА_8, яка діяла на підставі статуту та в межах наданої їй компетенції. Водночас суди не встановили умислу в діях сторін, які підписали спірний договір. На виконання умов спірного договору відповідач надав позивачу безвідсоткову фінансову допомогу у сумі 130 000 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 18.07.08. Ці кошти позивач зобов'язаний був повернути в строк до 18.07.09, проте їх не повернув. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Підприємства релігійної організації "Підсобне господарство Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври" заявлена до Приватного підприємця ОСОБА_7 про визнання недійсним договору №18/07-08 безвідсоткової зворотної фінансової допомоги від 18.07.08, укладеного між сторонами. Позивач посилався на те, що опорюваний договір укладений внаслідок зловмисної домовленості директора позивача і відповідача. Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення цих вимог. Згідно з приписами статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Поняття та види правочинів унормовані статтею 202 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до приписів зазначеної норми Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). За приписами статті 203 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного договору) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Тобто, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав та із застосуванням наслідків, передбачених законом. Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків. Статтею 232 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Так, за приписами цієї норми правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. У розумінні приписів наведеної норми вказана підстава для визнання правочину недійсним стосується лише тих правочинів, які вчиняються особою (фізичною або юридичною) не самостійно, а через представника. Представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю - його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю особи, яку він представляє. При цьому, під зловмисною домовленістю розуміється умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. Тому у визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу. Наведене узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними". Як убачається з матеріалів справи, спірний договір був підписаний юридичною особою позивача, а не її представником у розумінні приписів глави 17 Цивільного кодексу України. Крім того, суди не встановили умислу в діях сторін, котрі підписали спірний договір. З огляду на зазначене та виходячи з вимог вказаних норм, у задоволенні позову з заявлених позивачем підстав було відмовлено правомірно. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом приписів матеріального і процесуального законодавства. Посилання скаржника на те, що ухвала Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13.03.14 у справі №1/1005/314/2012 не набрала законної сили, а кримінальна справа стосовно колишнього директора позивача розглядається у Бориспільському міськрайонному суді Київської області визнаються неспроможним, оскільки за приписами статті 35 Господарського процесуального кодексу України для господарського суду преюдиціальними є факти, які містяться лише у вироку суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Інші доводи касаційної скарги теж не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, позаяк спростовуються наведеним.