Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 920/1603/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого, (доповідач) Жукової Л.В., Нєсвєтової Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргутовариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ"на постанову та на рішення Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року господарського суду Сумської області від 13.11.2014 рокуу справі господарського судуСумської областіза позовомКонотопського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Дубов"язівської сільської радидотовариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція в Сумській областіпростягнення 191 198,79 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- від позивача:Романов Р.О.,- від відповідача:Решодько І.М.,ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Конотопський міжрайонний прокурор в інтересах держави в особі Дубов"язівської сільської ради звернуся до господарського суду Сумської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ" про стягнення шкоди, завданої державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів без спеціального дозволу на водокористування у розмірі 191 198,79 грн.

Рішенням господарського суду Сумської області від 13.11.2014 року (суддя Левченка П.І.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "БІО ЛАТ" завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування до місцевого бюджету Дубов"язівської селищної ради в сумі 191198,79 грн., для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів з врахуванням вимог пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевих бюджетів, у тому числі: до спеціального фонду міського бюджету Лебединської міської ради Сумської області - 50 відсотків та до спеціального фонду бюджету Сумської області - 20 відсотків.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року рішення місцевого господарського суду від 13.11.2014 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові рішення мотивовані обгрунтованістю та доведеністю заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "БІО ЛАТ" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року та рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014 року скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Державною екологічною інспекцією у Сумській області в присутності представника ТОВ "БІО ЛАТ" в період з 20.05.2014 року по 04.06.2014 року було проведено перевірку на дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено відповідний Акт. У складеному Акті зафіксовано, що відповідач, основним видом якого є: післяурожайна діяльність, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, допоміжна діяльність у рослинництві, неспеціалізована оптова торгівля, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин, інше, використовує воду із власного водозабору до складу якого входять вісім артезіанських свердловин (з них 3 законсервовані) для виробничих потреб, фактично для сільськогосподарських потреб - обробка сільськогосподарських культур засобами захисту рослин. В період з 01.04.2013р. по 31.10.2013р., з 01.04.2014р. по 31.05.2014р. відповідачем, в порушення норм статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, використано відповідно: 2,9337 тис. м3 у 2013 році та 0,9731 тис. м3 у 2014 році підземних вод без дозволу на користування надрами.

Вказаний Акт був підписаний відповідачем без будь-яких зауважень та застережень.

За наслідками перевірки, Державна екологічна інспекція в Сумській області відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20 липня 2009 року № 389, проведено розрахунок збитків, заподіяних відповідачем державі внаслідок самовільного використання водних ресурсів за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, розмір яких становить 191198,79 грн. і відшкодування яких є предметом позовних вимог прокурора у даній справі.

Задовольняючи заявлені прокурором позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наявності всіх правових підстав для їх відшкодування, з огляду самовільне використання відповідачем водних ресурсів для виробничих потреб за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, що завдало державі шкоди.

З такими висновками попередніх інстанцій, колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (далі - Закон) передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 статті 149, статтею 151 ГК України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України (далі - ВК України) підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 ВК України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини 1 статті 44, статті 49 ВК України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Враховуючи приписи зазначеної статті, колегія суддів приходить до висновку, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів суб"єкти господарювання мають право лише за наявності умов, якщо обсяг видобування не перевищує 300 кубічних метрів на добу і лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Враховуючи відсутність у чинному законодавстві норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби", слід виходити з системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра, з аналізу якого вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Суди попередніх інстанцій встановивши, що ТОВ "БІО ЛАТ" маючи дозвіл на спеціальне водокористування УКР 4018 СУМ від 11.07.2012 року з терміном дії 03.07.2015 року і цільовим призначенням водокористування для забезпечення господарсько-питних потреб, здійснюючи фактично при цьому користування водою для виробничих потреб, дійшли вірного висновку, що зазначене не дозволяє відповідачу користуватись підземними водами без отримання спеціального дозволу на користування надрами та спростовує твердження відповідача про зворотне.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду, що за вказаних обставин дія ст. 23 Кодексу України про надра на відповідача не поширюється, а тому не підлягає застосуванню.

Відповідно до приписів ст. 1166 ЦК України, шкода, завдана, зокрема неправомірними діями майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши приписи зазначених вище статей, а також встановивши факт здійснення відповідачем порушення вимог природоохоронного законодавства - використання водних ресурсів без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами), що завдало державі шкоди в розмірі 191198,79 грн., дійшли вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до приписів ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Правова оцінка обставин та достовірності доказів по справі є виключна прерогатива судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи зазначене, оскаржувана постанова є такою, що прийнята на підставі повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому, судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки не спростовують висновків суду, покладених в основу оскаржуваного судового рішення, а лише зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальність "БІО ЛАТ" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року та рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014 року у справі №920/1603/14 залишити без змін.

Головуючий суддя М.М.Черкащенко

Судді Л.В.Жукова

Н.М.Нєсвєтова