Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2015 року Справа № 908/3150/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Жукової Л.В.розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України в особі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"на рішеннягосподарського суду Запорізької області від 13.01.2015на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015у справі№908/3150/14за позовомДержавного підприємства "Адміністрація морських портів України в особі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"доПриватного підприємства "Група науково-промислових досліджень"простягнення 52107,47 грн. за участю представників сторін:

від позивача: Сидоренко Д.О., Богданов О.І. - за довіреностями;

від відповідача: Череповський В.П. - директор.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулось до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Група науково - промислових досліджень" про стягнення 52 107,47 грн.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.01.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між приватним підприємством "Група науково-промислових досліджень", яке є судновласником т/х СЧС "Вера" на підставі договору оренди з правами та відповідальністю за використання майна та Державним підприємством "Бердянський морський торговельний порт" укладено договір № 14 від 03.02.2012 року про надання причалів порту для заходу судна судновласника СЧС ''Вера" та надання необхідних портових послуг, відповідно до умов якого, "Судновласник" зобов'язується за калькуляціями "Порту" здійснювати плату за здійснення своєї господарської (комерційної) діяльності на території порту (використання причалів і території порту при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт, за можливість заїзду автотранспорту відповідача на територію Порту, проїзду по автошляхам до місця стоянки судна, оформлення необхідних документів з допуску на територію порту співробітників та транспорту судновласника) та за інші послуги у відповідності до поданої заявки судновласника.

Відповідно до п. 3.5. Договору ПП "ГНПД" зобов'язаний пред'являти "Судно" для огляду і перевірки Інспекції державного портового нагляду (ІДПН), оформлювати в Інспекції кожний прихід/відхід "Судна". Оплату за оформлення приходу/відходу здійснювати згідно діючих у порту тарифів. Вартість послуг ІДПН Бердянського порту з оформлення приходу, і окремо відходу, судна у спірний період складала з червня 2013р. - 229,01 грн., з листопада 2013р. 229,41 грн. без ГІДВ. Перевірка судна -953,89 грн. (978,55 грн.), звірка судового журналу - 114,50 грн. (114,70 грн.).

Відповідно до умов п. п. 4.1., 4.4., 4.6., 4.8, 4.9., 4.10 Договору № 14 плата за використання причалів та території порту при виконанні навантажувально-розвантажувальних робіт силами і засобами "Судновласника" у спірному періоді з червня 2013р. складала 31,77 грн./т., з листопада 2013р. - 35,93 грн/т. без ПДВ. Вартість заїзду вантажного автотранспорту "Судновласника" до порту з червня 2013р. складала 12,38 грн./маш., з листопада 2013р. - 22,48 грн/маш. без ПДВ.

Пунктом 4.10. Договору передбачено, що у разі зміни ставок на надання за даним договором послуг в результаті перегляду місцевих тарифів, Порт зобов'язується повідомити про це "Судновласника" в строк не менш 10 днів до вводу нових ставок, після чого сторони будуть керуватися цим договором з урахуванням нових ставок з моменту набрання їх чинності.

Відповідно до п. 4.9. Договору по факту виконаних робіт/надання послуг Порт складає акт виконаних робіт/надання послуг в двох примірниках і спрямовує їх "Судновласнику" разом з кінцевим рахунком. "Судновласник" зобов'язаний на протязі 5-ти банківських днів оплатити виставлений рахунок, підписати Акт та повернути один примірник на адресу Порту.

У відповідності до Закону України "Про морські порти України", Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.03.2013р №133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" та Наказу Міністерства інфраструктури України №163 від 19.03.2013р. "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було реорганізовано державні підприємства морського транспорту шляхом виділу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", яке є правонаступником Державного підприємства "Бердянський морський торговельний порт".

З огляду на вказане в морському порту м. Бердянськ було утворено Бердянську філію державного підприємства "Адміністрація морських портів України".

Судами встановлено, що у зв'язку з проведеною реорганізацією, відносини за договором № 14 від 03.02.2012р., зберігають свою силу для Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Бердянської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", про що між філіалом та Приватним підприємством "Група науково-промислових досліджень" укладено відповідне доповнення № 7 від 14.06.2013р. до договору № 14 від 03.02.2012р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ним були пред'явлені відповідачу для оплати рахунки за наданні послуги, відповідно до умов укладеного договору, на загальну суму 52107,47 грн., проте відповідач їх не оплатив, що і стало підставою позову.

В свою чергу, відповідач вказує на те, що виставлені позивачем рахунки є необґрунтованими та такими, що носять подвійний характер платежів за одну і ту ж саму послугу, що входить до складу портових зборів та вже оплачені за кожен суднозахід шляхом оплати причального збору та сплаченого податку на утримання державних автошляхів з кожного автомобіля.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що рахунки, які виставляв позивач, згідно умов укладеного договору №14 від 03.02.2012 року та заборгованість за якими на його думку існує у відповідача є необґрунтованими, оскільки доказами, які містять матеріалами справи не підтверджується те, що відповідачем здійснювалась господарська діяльність на території порту за укладеним договором, а отже позивач на власний розсуд склав калькуляції на одні й ті ж самі послуги, що входять до складу портових зборів та вже оплачені відповідачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 173 Господарського Кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, судами встановлено, що відповідач, маючи намір здійснювати господарську діяльність на території порту, уклав договір № 14 від 03.02.2012 року, проте свою діяльність на території порту так і не здійснював, а лише, виконуючи вимоги ст. 57 КТМ України, забезпечував судно зі складу, що розташовано за адресою вул. Кабельників, 1-а, м. Бердянськ, Запорізька область, товарно-матеріальними цінностями для досягнення капітаном судна безпечного мореплавства, що вбачається з накладних про внутрішнє переміщення товарно-матеріальних цінностей між складами № 1 та № 2, що належать судну.

Згідно з наказом по підприємству судновласника Приватного підприємства "Група науково-промислових досліджень" №017 від 01.06.2013 року, який виданий у зв'язку зі зміною законодавства з 01.06.2013 року, заявок на здійснення господарських справ на території порту не надавалось та не здійснювалась діяльність.

Крім того, судами встановлено, що у спірний період т/х "Вера" не здійснював комерційних вантажних рейсів, не є судном каботажного плавання, своєчасно сплачувало портові збори та компенсувало вартість електроенергії.

Таким чином, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дослідивши у відповідності до ст. 32, 33 ГПК України подані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з огляду на їх необґрунтованість.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України в особі Бердянської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 року та рішення господарського суду Запорізької області від 13.01.2015 року у справі №908/3150/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Л.В. Жукова