Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2015 року Справа № 910/21491/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Дроботова Т.Б., Алєєва І.В. (доповідач), Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:не з'явився; від відповідача:Мазуренко О.І., дов. №755 від 25.06.2014р.;від третьої особи:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. у справі господарського суду№910/21491/14 міста Києваза позовомДержавного підприємства "Придніпровська залізниця"до Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках"третя особаПублічне акціонерне товариство "Національний депозитарій України"простягнення 5097,08грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.11.2014р. у справі №910/21491/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" 5097грн. заборгованості. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. у справі №910/21491/14 вищезазначене судове рішення змінено та викладено резолютивну частину рішення у новій редакції, відповідно до якої позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" на користь Державного підприємства "Придніпровська залізниця" 5097грн. - заборгованості та 1322,84грн. - добових та витрат на відрядження. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 03.03.2015р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 10.03.2015р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги. Позивач та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 29.10.2009р. між позивачем (емітент) та відповідачем (депозитарій 1) укладений договір №ПР/НФ-09121217/НЮ (Е637/09), відповідно до умов якого емітент (позивач) доручив, а депозитарій (відповідач) взяв на себе зобов'язання надавати емітенту послуги з обслуговування випуску цінних паперів емітентів, а саме: прийом на зберігання від емітента глобальних тимчасових сертифікатів випусків цінних паперів емітента, відкриття та ведення рахунку емітента у цінних паперах та окремого рахунку щодо викуплених емітентом цінних паперів власного випуску, виконання операцій емітента з випуском цінних паперів на підставі розпоряджень (наказів) емітента або його представника.

Пунктом 3.2 договору визначено, що емітент оплачує послуги депозитарію, згідно з цим договором, на умовах попередньої оплати авансом на 3 місяці. Період не може бути меншим ніж два місяці.

Відповідно до п. 7.1 договору, останній укладений на невизначений строк і набуває чинності з моменту його підписання.

На виконання умов цього договору позивачем здійснено попередню оплату частинами. Остання частина сплачена 20.12.2012р. на суму 19 210грн. за обслуговування цінних паперів. Станом на 20.09.2013р., по вищезазначеному договору, залишок попередньої оплати становить 5097,08грн. (що підтверджується актом звірки рахунків №АЗ-05851 за період з 01.01.2012р. до 20.09.2013р.).

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що з вересня 2013 року послуги з обслуговування емісії цінних паперів здійснює ПАТ "Національний депозитарій України" на підставі Закону України "Про депозитарну систему України" та відповідно до Порядку передачі цінних паперів на депозитарне обслуговування.

Так, 01.03.2013р. між Державним підприємством "Придніпровська залізниця" та ПАТ "Національний депозитарій України" укладений договір про обслуговування емісії цінних паперів №ПР/НФ-1399/НЮ(Е-5231).

Судами також встановлено, що передачу прав та обов'язків на обслуговування цінних паперів позивача, а саме глобального сертифіката до ПАТ "Національний депозитарій України" здійснено 20.09.2013р.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Договір за своєю правовою природою є правочином, який відповідно до ст. 202 ЦК України є дією особи, спрямованою на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до положень абз. 2 п. 13 розділу VI Закону України "Про депозитарну систему України" з дня передачі глобального сертифіката на зберігання Національному депозитарію України Національний депозитарій України вважається правонаступником прав та обов'язків інших депозитаріїв за договорами про обслуговування емісії цінних паперів, укладеними між емітентами та депозитаріями.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.

Згідно ч. 3 ст. 510 цього ж Кодексу, якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, правонаступництва. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 512 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Належними та допустимими доказами правонаступництва щодо окремого зобов'язання є відповідний договір, на підставі якого воно виникло, передавальний акт/розподільчий баланс та статут правонаступника.

Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій, при задоволенні позовних вимог в частині стягнення спірних коштів, не досліджувались положення договору про обслуговування емісії цінних паперів від 01.03.2013р. №ПР/НФ-1399/НЮ(Е-5231) на предмет наявності чи відсутності положень щодо правонаступництва ПАТ "Національний депозитарій України" в частині заміни сторони - первісного кредитора/боржника за попереднім договором обслуговування емісії цінних паперів, та в частині розрахунків за послуги.

Крім того, судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, пов'язані з наявністю чи відсутністю припинення договору від 29.10.2009р. №ПР/НФ-09121217/НЮ (Е637/09), що призвело до неповного дослідження відповідності підстав, заявлених в позові, фактичним спірним правовідносинам і унеможливило та ускладнило належну правову оцінку та з'ясування обсягу позовних вимог.

Також апеляційною інстанцією задоволені вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 322,84грн. добових та витрат на відрядження представника позивача до суду.

Проте, судова колегія касаційної інстанції не може погодитись з постановою суду апеляційної інстанції в цій частині, вважає висновок передчасним.

До інших витрат відносяться, зокрема витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Відповідно до п. 6.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 судовим експертам, перекладачам, іншим особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень, відшкодовуються: вартість проїзду до місця виклику і назад залізничним, автомобільним, водним і повітряним транспортом; страхові платежі за державне страхування на транспорті, вартість попереднього продажу проїзних документів, проїзд автомобільним транспортом (крім таксі) до залізничної станції, аеропорту, якщо вони знаходяться за межами населеного пункту; найом жилого приміщення; добові в розмірах, встановлених законодавством про службові відрядження. В усіх зазначених випадках відшкодуванню підлягає мінімальна вартість проїзду та мінімальна (для населеного пункту, в якому знаходиться господарський суд) вартість проживання в готелі. Документально підтверджені відомості про таку вартість та про фактичні витрати на проїзд і проживання подаються заінтересованими особами.

Правовий аналіз наведеного свідчить, що вказані витрати відшкодовуються у разі виклику судом (визнання явки обов'язковою) - судовим експертам, перекладачам, іншим особам.

Судами при вирішенні вищезазначеного питання взагалі не встановлювалось чи визнавалась саме явка представників сторін чи інших осіб в судове засідання обов'язковою.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Пунктом 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" №6 від 23.03.2012р. також зазначено, що відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Оскаржувані судові акти таким вимогам не відповідають.

Отже, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір з урахуванням підстав позовних вимог у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках" - задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2015р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2014р. у справі №910/21491/14 - скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Дроботова Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Л.І. Рогач