ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2015 року Справа № 909/658/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2015та на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 09.07.2015у справі№909/658/15 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" про стягнення 26 655926,31грн.: у тому числі пені 10 853 030,21грн., 3% річних - 1 365930,81грн, інфляційні збитки - 14 436 965,29 грн. в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Сидорченко В.В.,

- відповідача Олексин Л.П.,

У судовому засіданні суду касаційної інстанції, яке мало місце 18.11.2015, було оголошено перерву на 09.12.2015.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 09.07.2015 у справі №909/658/15 (суддя Шкіндер П.А.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 (судді: Крачук Н.М., Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.), відмовлено Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі позивач/скаржник/ПАТ "НК "Нафтогаз України") у задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" (надалі відповідач/ ПАТ "Івано-Франківськгаз") про стягнення 26 665 926,31 грн. пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому заперечує проти її доводів, просить рішення та постанову залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача 10 853 030,21 грн. пені, 1 365 930,81 грн. 3% річних та 14 436 965,29 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування підстав позову позивач посилається на порушення відповідачем здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу природного газу №13-189-ВТВ від 04.01.2013 (надалі договір купівлі-продажу), укладеним між позивачем та відповідачем.

Суди попередніх інстанцій не погодилися із доводами позивача, наведеними в обґрунтування підстав позову, та прийшли до висновку, що відповідач не прострочив виконання грошового зобов'язання з оплати за отриманий газ, а тому не може наступити відповідальність за його неналежне виконання, з чим погоджується суд касаційної інстанції з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2013 між позивачем та відповідачем був укладений договір купівлі-продажу природного газу №13-189-ВТВ, відповідно до якого, постачальник (позивач) зобов'язується передати покупцеві (відповідачу) природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Відповідно до розділу 1 договору постачальник зобов'язується передати покупцеві природний газ для виробничо-технічних втрат та нормованих втрат покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити газ на умовах цього договору.

Як встановили суди, та вбачається з матеріалів справи, з метою узгодження вартості природного газу, обсягів переданого газу та інших умов до договору купівлі-продажу позивач та відповідач уклали ряд додаткових угод, якими врегульовували обсяг природного газу для покриття потреб ПАТ "Івано-Франківськгаз" у природному газі для потреб ВТВ та порядок проведення розрахунків між сторонами.

Так, 31.12.2013 сторони уклали додаткову угоду №4 до договору купівлі-продажу, якою змінили строк дії договору, зокрема, п. 6 додаткової угоди сторони визначили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами від 01.01.2013 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині здійснення розрахунків - до їх повного здійснення.

Крім того, 22.12.2014 позивач та відповідач уклали додаткову угоду №11 до договору купівлі-продажу, відповідно до умов якої продавець (позивач) зобов'язується передати у власність покупця протягом 2013-2015 років природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору. Також, сторони у вказаній додатковій угоді узгодили обсяги газу, які має поставити позивач відповідачу, а саме: у період з 01.01.2013 по 31.12.2015 позивач має поставити відповідачу 120 689,248 тис. куб.м. газу, з яких: у 2013 році - 29 061,650 тис. куб. м., у 2014 році - до 34 958,392 тис. куб.м., у 2015 році - 57 669,206 тис.куб.м. газу.

До того ж, вказаною додатковою угодою №11 також змінено порядок здійснення розрахунків за договором купівлі-продажу. Так, п. 6.1 статті 6 договору "Порядок та умови проведення розрахунків" викладено в наступній редакції : "Оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п. 6.2. договору.

Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю у відповідному місяці відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеними між продавцем та покупцем.

У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання-передачі до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. У будь-якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за цим договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу".

Крім того, цією ж додатковою угодою викладено статтю 11 "Строк дії Договору" у наступній редакції: "Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.".

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач поставив відповідачу природний газ на суму 250 875 065,42 грн., що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій актами приймання-передачі, а саме: від 31.01.2013, від 28.02.2013, від 31.03.2013, від 30.04.2013, від 31.05.2013, від 30.06.2013, від 31.07.2013, від 31.08.2013, від 30.09.2013, від 31.10.2013, від 30.11.2013, від 31.12.2013, від 31.01.2014, від 28.02.2014, від 30.04.2014, від 31.05.2014, від 30.06.2014, від 31.07.2014, від 31.08.2014, від 30.09.2014, від 30.11.2014.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містяться в ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 627 Цивільного кодексу України унормовано, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі невиконання зобов'язання у визначений договором строк виникає правопорушення, що йменується простроченням.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України унормована, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, виходячи з наведених норм, для встановлення такого виду відповідальності боржника (відповідача у даному випадку) як покладення на нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення з нього інфляційні втрати, 3% річних та пеню, за порушення виконання грошового зобов'язання, слід встановити, що встановлений у договорі купівлі-продажу, з урахуванням додаткових угод до нього, строк (термін) здійснення ним розрахунків за цим договором настав.

В той же час, як вірно встановили суди, виходячи з умов договору купівлі-продажу з урахуванням додаткової угоди №11 до нього, якою були змінені строки здійснення розрахунків, про що вказувалося вище, кінцевим строком здійснення остаточних розрахунків за отриманий відповідачем від позивача газ, є 20 число місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу, тобто, в даному випадку, 20.01.2016, оскільки, як вказувалося вище, статтею 11 договору в редакції додаткової угоди №11, встановлено, що в частині реалізації газу договір діє до 31.12.2015, а тому, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що момент остаточного розрахунку за договором ще не настав, позаяк до відповідача неможливо застосувати санкції, що є предметом даного спору, адже відсутнє порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором купівлі-продажу від 04.01.2013.

Доводи касаційної скарги про те, що додаткова угода №11 до договору купівлі-продажу газу регулює відносини, що склалися після її підписання, тобто з 28.12.2014, відхиляються судовою колегією з тих підстав, що як вбачається зі змісту вказаної додаткової угоди, останньою вносилися зміни до договору купівлі-продажу як в частині обсягів поставки газу у 2013 році та в 2014 році, тобто у період, який передував підписанню вказаної угоди, так і в частині здійснення остаточних розрахунків за договором, який (остаточний розрахунок) був прив'язаний сторонами до строку дії договору в частині поставки газу, а саме: до 31.12.2015, про що вказувалося вище, а тому доводи позивача про протилежне не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги про те, що даний спір фактично зводиться до тлумачення умов договору купівлі-продажу в редакції додаткової угоди №11 до нього, також відхиляються судовою колегією, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину, в даному ж випадку, предметом спору є не тлумачення умов спірного договору купівлі-продажу, а заявлена позивачем майнова вимога про стягнення з відповідача інфляційних, 3% річних та пені за порушення умов договору; питання щодо тлумачення умов договору ані позивачем, ані відповідачем перед судовими інстанціями не порушувалося.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржників, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Згідно з ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Виходячи з наведеного, висновки судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог є законними, обґрунтованими, відповідають нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують, з огляду що, підстав для зміни або скасування прийнятих у даній справі судових рішень не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 09.07.2015 у справі №909/658/15 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

В.І. Картере