ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2016 року Справа № 917/608/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіГольцової Л.А.(доповідач), суддів:Іванової Л.Б., Козир Т.П.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2016та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2016у справі№ 917/608/16Господарського судуПолтавської областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"доПублічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз"простягнення 9 997 052,15 грн.за участю представників:

позивача - Онищенко І.П., довір. № 138/16 від 01.02.2016

відповідача - Куришкіна К.В., довір. № 29 від 03.08.2016

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.06.2016 у справі № 917/608/16 (суддя Тимошенко К.В.) частково задоволено позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач). Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (відповідач) на користь позивача 952 642,61 грн 3% річних, 8 464 721,54 грн - інфляційних втрат та 141 260,46 грн судового збору. Відмовлено в частині стягнення 281 254,58 грн - інфляційних та 298 433,42 грн - 3% річних, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 917/608/16 (головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., судді: Барбашова С.В., Істоміна О.А.) залишено без змін рішення господарського суду Полтавської області від 15.06.2016 у справі № 917/608/16.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 917/608/16 в частині відмови у стягненні 281 254,58 грн. інфляційних втрат та 298 433,42 грн - 3 % річних, в іншій частині рішення та постанову залишити без змін.

В касаційній скарзі заявник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач зазначає, що судами необґрунтовано відмовлено позивачеві у стягненні інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу, яка погашена відповідно до спільних протокольних рішень.

Крім того, позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм статті 534 Цивільного кодексу та статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

09.11.2016 від Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить залишити без задоволення касаційну скаргу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 у справі № 18/1407/12 задоволено позов Дочірньої компанії "Газ України" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про стягнення заборгованості за поставлений по договору № 06/10-1995 природний газ, присуджено до стягнення з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" на користь ДП "Газ України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 14 089 569,54 грн основного боргу, 1 064 579,70 грн - пені, 656 812,52 грн - інфляційних, 592 921,91 грн - 3% річних та 64 380,00 грн судових витрат.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 12.01.2015 у справі № 18/1407/12 апеляційну скаргу ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" залишено без задоволення, задоволено клопотання ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про зменшення розміру пені та змінено рішення Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 в частині суми пені, що стягується - пеню зменшено до 532 289,85 грн.

Ухвалою Господарським судом Полтавської області 08.09.2015 розстрочено виконання рішення Господарського суду Полтавської області у справі № 18/1407/12 щодо стягнення заборгованості в сумі 15 571 593,82 грн. на три роки рівними щомісячними платежами згідно графіку. Вказана ухвала залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015 у справі № 18/1407/12.

Судами при розгляді справи № 18/1407/12 встановлено, що 20.12.2010 між ДК "Газ України" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" (постачальник) та ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" (покупець) укладено договір поставки природного газу № 06/10-1995, відповідно до якого постачальник зобов'язався передати, а покупець прийняти та оплатити поставлений природний газ на умовах цього договору. Між сторонами укладено додаткові угоди до даного договору від 20.12.2010, 28.01.2011, від 04.04.2011, від 12.04.2011, від 25.06.2011. На момент звернення з позовом до суду та розгляду вказаної справи, сума основного боргу ПАТ "Лубнигаз" перед ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" складала 14 089 659,54 грн.

Дочірня компанія "Газ України" ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Лубнигаз" про стягнення 9 997 052,15 грн в тому числі: 8 745 976, 12 грн. інфляційних втрат та 1 251 076,03 грн - 3% річних.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний господарський суд, частково задовольнив позовні вимоги позивача.

Судові рішення мотивовані тим, що на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічним акціонерним товариством "Лубнигаз", Публічним акціонерним товариством "Газ України" та Публічним акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, зокрема Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічне акціонерне товариство "Лубнигаз", Публічне акціонерне товариство "Газ України" та Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету від № 2586/ГУ від 20.11.2015 на суму 865 202,03 грн, № 2963/ГУ від 17.12.2015 на суму 432 544,27 грн, №317/ГУ від 22.01.2016 на суму 432 544,27 грн, № 771/ГУ від 24.02.2016 на суму 432 544,27 грн., № 1051/ГУ від 21.03.2016 на суму 432 544,27 грн, №1282/ГУ від 19.04.2016 на суму 432 544,27 грн, № 1602/ГУ від 20.05.2016 на суму 432 544,27 грн.

Зазначені спільні протокольні рішення є багатосторонніми правочинами (договорами), якими змінені порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору від 20.12.2010 № 06/10-1995.

Відповідно до вказаних спільних протокольних рішень відповідач перерахував позивачеві кошти на загальну суму 3 460 467,65 грн, що підтверджується наданими відповідачем копіями платіжних доручень № 23 від 23.11.2015, № 26 від 18.12.2015, № 4 від 25.01.2016, № 7 від 25.02.2016, № 10 від 22.03.2016, № 12 від 21.04.2016, № 15 від 23.05.2016.

Суди посилаються на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 25.03.2015 у справі № 924/1265/13, від 09.09.2014 у справі № 5011-35/1533-2012-19/522-2012, від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012, від 09.09.2014 у справі № 5011-35/1272-2012-42/527-2012 та від 16.09.2014 у справі № 5011-42/1230-2012-69/542-2012, в яких Верховний Суд України зазначив, що умовами договору про організацію взаєморозрахунків передбачалось не тільки надання державою коштів на погашення заборгованості, але також змінювалися строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору про постачання газу; що договір про організацію взаєморозрахунків не передбачав можливості існування між сторонами інших грошових зобов'язань та підстав для інших грошових вимог та оскільки розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені у договорі про організацію взаєморозрахунків, то строки виконання зобов'язання відповідачем дотримано, а тому підстав для застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не було. Для застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків.

Також суди попередніх інстанцій вказують на те, що при нарахуванні річних та інфляційних позивачем не врахована оплата відповідачем основного боргу згідно платіжного доручення № 1436 від 30.10.2015 на суму 432 544,27 грн, в зазначеному платіжному дорученні відповідачем вказано призначення платежу: "Погашення суми боргу по дог. поставки прир. газу № 06/10-1995 від 20.12.2010, зг. ухвали Господ. суду Полт. обл. від 08.09.2015".

Суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано право змінювати вказане платником (відповідачем) у платіжному дорученні призначення платежу, не обґрунтовано підстави зарахування 796 394,27 грн на погашення штрафних санкцій з урахуванням того, що з відповідача рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 у справі № 18/1407/12 стягнуто 532 259,85 грн. штрафних санкцій (пені).

Судами не прийнято до уваги посилання позивача на статтю 534 Цивільного кодексу України, згідно якої позивач змінив призначення платежу, так як платіж здійснювався на виконання рішення господарського суду і при цьому потрібно було керуватись вимогами частини 1 пункту 6 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження", за яким всі інші вимоги віднесені до вимог шостої черги.

Судом першої інстанції присуджено до стягнення з відповідача 3% річних на суму 952 642,61 грн, зокрема річних нарахованих на суму боргу 432 544,27 грн за період з 07.04.2013 по 29.10.2015 в сумі 33 276,28 грн. та річні нараховані на суму боргу 10 196 557,62 грн за період з 07.04.2013 по 07.04.2016 в сумі 919 366,33 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 у справі № 18/1407/12 з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційні за період з лютого 2011 року по квітень 2012 року.

Суд першої інстанції зазначає, що позивачем у даній справі при здійсненні розрахунку інфляційних пропущено періоди часу, в яких індекс інфляції становив менше одиниці (дефляція) та не врахована сплата відповідачем основного боргу згідно платіжного доручення № 1436 від 30.10.2015 на суму 432 544,27 грн., у зв'язку з чим, розмір інфляційних завищено.

Крім того, суд першої інстанції вказав на те, що у позивача відсутні підстави для нарахування інфляційних на суму основного боргу 432 544,27 грн за жовтень 2015, оскільки вказана сума сплачена 30.10.2015, тобто борг в сумі 432 544,27 грн. в жовтні 2015 існував менше календарного місяця.

Судом першої інстанції присуджено до стягнення з відповідача інфляційні нараховані на суму боргу 432 544,27 грн за період з травня 2012 року по вересень 2015 року в розмірі 327 868,56 грн та інфляційні нараховані на суму боргу 10 196 557,62 грн за період з травня 2012 року по січень 2016 року в розмірі 8 136 852,98 грн всього в сумі 8 464 721,54 грн.

Також судом відмовлено у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі № 917/608/16 на 3 роки шляхом сплати щомісячних платежів згідно графіку, оскільки відповідач не надав належних доказів в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду та доказів наявності виняткового випадку.

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з правовою позицією судів попередніх інстанцій та вважає висновки судів передчасними з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК).

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи зі змісту частини 1 статті 598, статей 599, 600, 604-609 Цивільного кодексу України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

У справі, яка розглядається, предметом позову є стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення сплати відповідачем стягнутої за рішенням суду (справа № 18/1407/12) заборгованості.

Як встановлено сумами попередніх інстанцій на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаментом фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічним акціонерним товариством "Лубнигаз", Дочірньою компанією "Газ України" та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписано ряд спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, зокрема Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департамент фінансів Полтавської облдержадміністрації, Публічне акціонерне товариство "Лубнигаз" та Дочірня компанія "Газ України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" підписали спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету від № 2586/ГУ від 20.11.2015, №2963/ГУ від 17.12.2015, № 317/ГУ від 22.01.2016, № 771/ГУ від 24.02.2016, №1051/ГУ від 21.03.2016, № 1282/ГУ від 19.04.2016, № 1602/ГУ від 20.05.2016.

Розділами 2 протокольних рішень передбачено порядок розрахунків за спільними протокольними рішеннями, зокрема передбачено, що Публічне акціонерне товариство "Лубнигаз" перераховує Дочірній компанії "Газ України" ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" грошові кошти за природний газ 2011 року згідно з договором від 20.12.2010 № 06/10-1995 з записом у графі "призначення платежу" "Постанова Уряду від 11.01.2005 № 20, дата і номер спільного протокольного рішення, за природний газ 2011 року.

Факт здійснення оплати за вказаними спільними протокольними рішеннями підтверджується платіжними дорученнями: № 23 від 23.11.2015, №26 від 18.12.2015, № 4 від 25.01.2016, 7 від 25.02.2016, № 10 від 22.03.2016, №12 від 21.04.2016, № 15 від 23.05.2016 на загальну суму 3 460 467,65 грн.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат не здійснюється на вищезазначену суму, оскільки спірними протокольними рішеннями за взаємним погодженням з позивачем змінено строк та порядок оплати визначених у них сум.

В той же час , як вбачається з рішення місцевого господарського суду, залишеного постановою апеляційного господарського суду без змін, суд здійснюючи розрахунок інфляційних втрат, безпідставно визначив інші межі спірного періоду нарахування, ніж ті, що були заявлені позивачем.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Тобто, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

Відповідного клопотання заінтересованої сторони матеріали справи не містять.

Тобто, в порушення приписів статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Також, судом першої інстанції при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат застосовано межі по 07.04.2016 та по січень 2016 відповідно.

Однак, невиконання грошового зобов'язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за період такого розстрочення або відстрочення (постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 у справі № 3-127гс15).

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 08.09.2015 у справі № 18/1407/12 розстрочено виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 21.10.2014 у справі № 18/1407/12.

Що стосується посилання позивача в касаційній скарзі на незастосування судами норм статей 534 Цивільного кодексу України слід зазначити, що при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше основної суми боргу, розуміють проценти за користування чужими грошовими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позики, кредиту тощо. Проценти, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу. Вказана позиція викладена в листі Верховного суду України від 01.07.2014 "Аналіз практики застосування статей 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві".

Крім того, в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання. В даному випадку мова йдеться про судові витрати, які підлягають стягненню за рішенням суду.

Крім того, в призначенні платежу відповідач посилається на рішення Господарського суду Полтавської області від 21.01.2015 по справі № 18/1407/12.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій, допустили неповноту у дослідженні обставин справи. Оскаржувані рішення та постанова не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи та оцінки доказів, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Оскільки у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають нормам чинного законодавства і тому підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у даній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, дати належну юридичну оцінку доводам та запереченням учасників судового процесу і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону, вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.06.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.08.2016 у справі № 917/608/16 скасувати.

Справу № 917/608/16 передати на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Л.Б. ІВАНОВА

Т.П. КОЗИР