ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року Справа № 916/2993/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівФролової Г.М., Данилової Т.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 у справі№ 916/2993/15 Господарського суду Одеської областіза позовом Виконуючого обов'язки заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністраціїдо 1. Білгород-Дністровської районної державної адміністрації; 2. Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття"провизнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та витребування земельної ділянки

В засіданні взяли участь представники:

- прокуратури:Хорс К.Б. - позивача:не з'явились,- відповідача-1:не з'явились,- відповідача-2:Коломійчук А.С. дов. від 01.09.2016, Мельниченко Г.В. дов. від 01.03.2016

ВСТАНОВИВ:

Виконуючий обов'язки заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся з позовом до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття", в якому, з урахуванням уточнень просив:

- визнати незаконними та скасувати розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.04.2002 №240/2002 "Про надання земельної ділянки Громадській організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття", для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд", зі змінами, внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002;

- визнати недійсним договір на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладений 03.09.2002 між відповідачами щодо земельної ділянки загальною площею 2 га, у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташованої на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер;

- витребувати у Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" вищевказану земельну ділянку та повернути її до земель запасу Білгород-Дністровського району Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 (суддя Демешин О.А.) у справі № 916/2993/15 позов задоволено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Громадська організація "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" звернулась до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 у справі № 916/2993/15 та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 (судді: Будішевська Л.О. - головуючий, Беляновський В.В., Мишкіна М.А.) апеляційну скаргу Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" залишено без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Громадська організація "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням уточнення вимог, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням норм права, зокрема, ст. ст. 257, 267 ЦК України, ст. ст. 122 - 124 ЗК України, ст. ст. 33, 43 ГПК України.

Ухвалою від 28.07.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В. (доповідач), суддів - Ходаківської І.П., Данилової Т.Б., касаційну скаргу Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 18.08.2016.

Ухвалою від 18.08.2016 колегії суддів Вищого господарського суду України у вищезазначеному складі за відповідним клопотанням відповідача-2 продовжено розгляд касаційної скарги відповідно до ст. 69 ГПК України на 15 днів та відкладено розгляд скарги на підставі ст. 77 ГПК України на 08.09.2016, про що сторони повідомлені належним чином.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.09.2016 № 08.03-04/3746, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П., призначено проведення автоматичної зміни складу суду колегії суддів у судовій справі Господарського суду Одеської області № 916/2993/15.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.09.2016 у справі № 916/2993/15, у зв'язку з відпусткою судді Ходаківської І.П., сформовано склад колегії суддів: Яценко О.В. - головуючий, Фролова Г.М., Данилова Т.Б.

06.09.2016 від Білгород-Дністровської районної державної адміністрації надійшли пояснення по справі.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації №240/2002 від 30.04.2002 "Про надання земельної ділянки в оренду Громадській організації "Товариство мисливців та рибалок" для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд" затверджено проект відведення земельної ділянки, яка надається Громадській організації "Товариство мисливців та рибалок" для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд та для забудови будинку мисливців, розроблений Білгород-Дністровською районною філією Державного підприємства "Одеського регіонального центру державного земельного кадастру"; надано відповідачу-2 у довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку загальною площею 2 га у тому числі 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району в дельті річки Дністер для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд та для забудови будинку мисливців.

В подальшому, розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 03.09.2002 №649/2002 внесено зміни до вищевказаного розпорядження від 30.04.2002 №240/2002, а саме у назві та тексті розпорядження слова "Товариство мисливців та рибалок" замінено словами "Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття".

Також судами встановлено, що на підставі вказаного розпорядження, 03.09.2002 між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Громадською організацією "Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття" (орендар) укладено договір на право тимчасового користування землею, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельну ділянку, що знаходиться поза межами населеного пункту, загальною площею 2 га для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливців, із яких: 0,25 га під пісками - для будівництва будинку мисливця та 1,75 га водно-болотних угідь - для розміщення біотехнічних споруд, розташовану на території Білгород-Дністровського району, Одеської області, в дельті річки Дністер згідно з планом (схемою) землекористування, який є невід'ємною частиною договору.

Вказаний договір зареєстрований у Білгород-Дністровському районному відділу земельних ресурсів, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 71 від 05.09.2002.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимоги виконуючого обов'язки заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації та Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок ХХІ століття" про визнання незаконним та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.04.2002 №240/2002, зі змінами, внесеними розпорядженням райдержадміністрації від 03.09.2002 №649/2002; визнання недійсним договору на право тимчасового користування землею (у тому числі на умовах оренди), укладеного 03.09.2002 між відповідачами; витребування у Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" спірної земельної ділянки та повернення її до земель запасу Білгород-Дністровського району Одеської області.

Підставою позову визначено перевищення Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області повноважень при зміні цільового призначення та наданні відповідачу-2 в оренду спірної земельної ділянки.

Розглядаючи спір по суті місцевий господарський суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оспорюваним розпорядженням райдержадміністрації було фактично змінено цільове призначення, переданої із земель запасу земельної ділянки водного фонду під забудову. А відтак, суди дійшли висновку про те, що повноваження щодо надання спірної земельної ділянки в оренду, що знаходиться поза межами населеного пункту, відповідно до закону віднесено до виключної компетенції Одеської обласної державної адміністрації.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 124 ЗК України (в редакції станом на момент прийняття спірного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому ст. ст. 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 122 ЗК України (у відповідній редакції) визначено повноваження органів щодо передачі в оренду тих чи інших земельних ділянок юридичним особам.

Так, відповідно до приписів ч. 3 ст. 122 цього Кодексу районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).

Частиною 4 ст. 122 названого Кодексу визначено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно з ч. 7 ст. 122 ЗК України Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу

Частиною 1 ст. 124 ЗК України (в редакції чинній станом на момент прийняття спірного розпорядження) передбачалось, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

При цьому колегія погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про застосування ст. 122 ЗК України (у відповідній редакції), якою визначались повноваження органів державної виконавчої влади щодо надання земельних ділянок в постійне користування, оскільки такими ж повноваженнями як при наданні земельних ділянок в постійне користування, були наділені органи виконавчої влади і при наданні земельних ділянок в оренду.

Водночас згідно зі ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

З огляду на зазначене, судами попередніх інстанцій правомірно враховано, що розмежування компетенції районної державної адміністрації та обласної державної адміністрації на момент прийняття спірного розпорядження визначається в залежності від цільового призначення земельної ділянки, яка підлягала передачі в оренду, зміни її цільового призначення та намірів забудови.

Як встановлено судами попередніх інстанцій у спірному розпорядженні та договорі оренди землі метою її використання визначено тимчасове довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років земельної ділянки, що знаходиться поза межами населеного пункту в дельті річки Дністер, загальною площею 2 га, для відтворювальних цілей, розміщення біотехнічних споруд, забудови будинку мисливця, із яких 0,25 га для будівництва будинку мисливця, 1,75 га водно-болотних угідь для розміщення біотехнічних споруд.

При цьому судами також встановлено те, що оспорюваним розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації було фактично змінено цільове призначення, переданої під забудову земельної ділянки водного фонду, яка знаходиться в дельті річки Дністер (в прибережній захисній смузі) та перебуває в землях запасу.

Між тим, згідно зі ст. 60 ЗК України (у відповідній редакції) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Статтею 61 ЗК України визначені обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах

Так, відповідно до приписів вказаної статті ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Відтак, встановивши те, що спірна земельна ділянка, яка знаходиться за межами населеного пункту, була надана відповідачу-2 для іншої мети, ніж визначених ч. 3 ст. 122 ЗК України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про перевищення Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою, адже повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою належали до компетенції Одеської обласної державної адміністрації.

Таким чином, оскаржуване розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог чинного на момент його прийняття законодавства.

Статтею 21 ЗК України визначено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення спірного договору оренди, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

При цьому колегія суддів визнає безпідставним посилання скаржника на незастосування судами практики Європейського суду з прав людини відносно даного спору з огляду на наступне.

Так, ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого ЗУ від 17.07.1997 № 457/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Тобто, слідуючи практиці Європейського суду, самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання договорів недійсними, повернення майна державі в порушення права оренди орендаря, якщо вони не допущені в наслідок винної, протиправної поведінки самого орендаря.

Разом з тим, як вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій обставин, Громадська організація "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" звернувшись до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації фактично порушила порядок отримання землі в оренду для відтворювальних цілей і розташування біотехнічних споруд та для забудови будинку мисливців, яка знаходиться в дельті річки Дністер та відноситься до земель водного фонду, тобто в прибережній захисній смузі.

При цьому посилання скаржника в додаткових поясненнях до касаційної скарги про те, що отримання спірної земельної ділянки водного фонду під забудову, стало наслідком, в першу чергу, помилок, допущених публічним органом, не спростовують обставин неможливості застосування вказаної практики Європейського суду з права людини до цього спору, адже неприпустимість позбавлення права особи, про яку вказано в рішенні "Стретч проти Сполученого Королівства" стосується випадків допущення помилок виключно, а не в тому числі, органом публічної влади.

За таких обставин, оскільки відповідачем-2 були порушені вимоги законодавства внаслідок отримання в оренду спірної земельної ділянки для здійснення забудови у прибережній захисній смузі уздовж дельти річки Дністер, він не може вважатись таким, що набув права "правомірного очікування", яке б підлягало судовому захистові.

Зазначене спростовує довід скаржника про відсутність у останнього умислу щодо порушення порядку отримання та використання спірної земельної ділянки.

З огляду на що, встановивши факт порушення суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу держави в особі позивача - Одеської облдержадміністрації, за захистом якого звернувся прокурор до господарського суду, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Інший довід скаржника про незастосування судами попередніх інстанцій позовної давності також визнається неспроможним з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено строком 3 роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відхиляючи доводи Білгород-Дністровської районної державної адміністрації щодо застосування позовної давності, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідачами не надано жодних доказів у розумінні ст. ст. 32 - 34 ГПК України на підтвердження того, що саме Одеській обласній державній адміністрації було або могло бути відомо про порушення її права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого господарського суду, тоді як згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому колегія суддів враховує відсутність доказів на підтвердження дотримання Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією положень п. 3.3.3 Розділу III Регламенту Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням №194/2002 від 15.04.2002 щодо обов'язку направлення Одеській обласній державній адміністрації копій розпорядження від 30.04.2002 №240/2002 та розпорядження від 03.09.2002 № 649/2002.

Решта доводів касаційної скарги також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, позаяк їм усім надавалася оцінка судами попередніх інстанцій; вони не спростовують встановленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка, за приписами статті 1117 ГПК України, знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Товариство мисливців та рибалок XXI століття" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.02.2016 у справі № 916/2993/15 Господарського суду Одеської області залишити без змін.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М. Фролова Т.Б. Данилова